Новини фінансового сектору

Ришард Шевчик
Кафедра Банківської справи
Економічна Академія у Кракові

ПОЛЬСЬКІ БАНКИ ЧИ БАНКИ В ПОЛЬЩІ?
УСКЛАДНЕННЯ (ТРУДНОЩІ) ДЛЯ ПОЛІТИКИ

1. Зміни банківської системи у 90-х роках

У процесі змін польського банківського сектора, можна виділити кілька періодів, під час яких відбувалися події, що мали істотний вплив на зміни, що відбувалися. Першим таким моментом був, без сумніву, 1989 рук, Його значення важко переоцінити, враховуючи той факт, що саме тоді були створені правові та економічні основи сучасної банківської справи у нашій країні. Правові основи були прийняті завдяки ухваленню закону про Національний Банк Польщі, а також закону Банківське право, так як вони впроваджували дворівневу банківську систему, пориваючи з функціонуючою до цього часу моделлю унібанку та відділяючи центральну банківську справу від комерційної. А економічні основи були створені через те, що зі структури НБП було виділено 9 самостійних комерційних банків, наділивши їх капіталом та майном, необхідним для здійснення операційної діяльності на підставі нового банківського права.
Ці дві події, тобто ухвалення названих законів, а також створення так званої комерційної дев’ятки я вважаю одним з небагатьох прикладів позитивної ролі держави у сфері економіки та доказів того, яке чудове значення для розвитку країни має як суттєва підготовка авторів законів та їх бачення (концепція) майбутніх економічних стосунків у країні та права, що їх регулює, так і якість парламенту, який такого бачення тоді не пропустив (змарнував). Це бачення і якість можна помітити, перш за все, у формі та змісті закону про Національний Банк Польщі, хоча таким же чином належало б оцінити цілий пакет ухваленого тоді 21 закону, що регулюють свободу господарської діяльності. Зате подальші зміни у сфері господарського права підтверджують лише винятковість ситуації початку 1989 р. та її позитивний вплив на економічні процеси і може тільки дивувати ситуація, що процес псування права, який мав місце у наступні роки, не поширився на закон про НБП та закон Банківське право.
Крім того, нове банківське право створило можливість вільно засновувати приватні банки, що почали швидко використовувати, і за короткий час їх було створено уже 70, частково з приватним капіталом, частково зі змішаним, приватно-державним, але, на мою думку, якби громадські органи влади обмежились лише ухваленням згадуваних законів і не створили згадуваної “комерційної дев’ятки”, економічні основи польської банківської справи були б занадто слабкі для того, щоб будувати на них цілком нову, приватну банківську систему.
Наступний поворотний (переломний) момент у польському банківському секторі визначають 1993-1994 роки. Тому що тоді з усією своєю гостротою проявилася справжня картина фінансової ситуації польських державних підприємств та застосовуваної по відношенню до них політики м’якого фінансування, також і комерційними банками. Не дивлячись на те, що найважливіша частина банківського сектора, якою була “комерційна дев’ятка”, формально діяла як самостійні та незалежні від влади банки, однак кредитний портфель, що залишився після попередньої системи, а також старі партійно-персональні зв’язки між шефами цих банків і шефами підприємств, яким виділялися кредити, викликали ескалацію заборгованості останніх. Цьому сприяла застосовувана у банківській справі меморіальна система складання рахунку прибутків та збитків, завдяки якій банки могли застосовувати так зване згортання кредитів, тобто надавати нові кредити для сплати старих, і показувати прибутки з нарахованих, а не отриманих відсотків. Другим фактором, який сприяв зростанню проблеми поганих кредитів. Була відсутність формального обов’язку оцінки та сегментації кредитного портфеля з метою створення резервів на заборгованості під загрозою.
Подібна ситуація існувала у новостворених банках, але там зростання проблеми поганих кредитів додатково було посилене через інші причини. У багатьох з них кредити потрапляли до головних акціонерів цих банків, тому що власне з такою метою вони створювалися. У інших відсутність будь-якого досвіду та процедур у сфері кредитування спричинила надавання кредитів різним особам, що виманювали фонди, та бездарним підприємцям, котрі отримані засоби або розкрадали, або призначали на інвестиції, що не давали доходів, і повинні були оголосити про своє банкрутство. Кожен з цих випадків закінчувався, однак, в один і той же спосіб – кредитами, що не підлягають стягненню.
Коли виявилося, що 40 % кредитного портфеля усієї банківської системи становлять кредити під загрозою, тоді були зроблені гарячкові спроби врятувати ситуацію. Серед багатьох можливих спроб у 1993 році було вибрано рішення, запропоноване Міністерством Фінансів, яке було впроваджене згідно з законом про фінансову реструктуризацію підприємств та банків. Його підставою було погашення заборгованості більшості державних боржників банків комерційної дев’ятки, поєднане з “поповненням капіталу” цих банків державним власником, тобто державним казначейством. Лапки вжиті тут свідомо, тому що згадувані банки насправді не отримали ані копійки від свого власника, а додатковий “капітал” виник у результаті спритного поєднання бухгалтерської процедури з самооплачуваною емісією реструктуризаційних казначейських облігацій, які були передані банкам як дар, з рекомендаціями провести по бухгалтерії цей дар на збільшення їх власного капіталу. Самооплата реструктуризаційних облігацій полягала у тому, що дійсне нарахування на них відсотків, які отримували банки, було встановлено на рівні 5 % п.а. (решту капіталізовано) при рівні інфляції у кілька десятків відсотків, а викуп був передбачений через п’ятнадцять років. До речі, виплачувані відсотки з цих облігацій теж не обтяжували бюджету держави, тому що засоби на їх виплату надходили з Фонду Приватизації Польських Банків, спадкоємця, створеного ще у 1989 р. 18-ма західними державами Фонду Стабілізації Злотого у розмірі 1 млрд. доларів США, який не був використаний.
Проведена реструктуризація, в рамках якої банки з “доповненим капіталом” ком6ерційної дев’ятки уклали договори зі своїми найбільшими боржниками, даруючи їм нерідко  більш ніж 90 % боргів та надаючи для реалізації прийнятих ними коригуючих планів у рамках так званих банківських угодовських дій додаткові кредити, спричинила на певний час очищення їх кредитних портфелів від поганих боргів та надала можливість впровадити сучасні стандарти у сфері управління кредитним ринком. Також дала можливість досягнути рекомендованих Базельським Комітетом щонайменше 8 % коефіцієнтів платоспроможності та приготуватися до операцій по приватизації. Тобто можна сказати, що для банків процес реструктуризації , поєднаний з поповненням капіталу був дуже корисним, тому що по суті вони втратили небагато. Гірше з іншими великими кредиторами, заборгованості яких були також охоплені банківськими угодовськими діями, і це тому, що і вони повинні були зменшувати свої заборгованості  на такому ж рівні, як і банки, і не отримали нізвідки жодної компенсації. Тому, беручи до уваги той факт, що найбільшу заборгованість по несплачених податках відносно реструктуризованих підприємств мало державне казначейство, а також Управління соціального страхування по не перерахованих страхових внесках, треба чітко сказати, що за врятування державних банків та державних слабких підприємств заплатили – як зазвичай – платники податків. Зрештою не останній раз.
Паралельно з процесом очищення кредитних портфелів державних комерційних банків розпочався процес поступової ліквідації частини новостворених, малих приватних банків, а також кооперативних банків. Однак, після того, як частина з них була ліквідована, НБП прийняв іншу тактику. А саме, призупинив видачу нових ліцензій, а згоду на вхід іноземного банку на польський ринок зробив залежною від купівлі та охоплення санацією тих банків, які мали збанкрутувати. З цього часу кількість комерційних банків зменшувалася лише у результаті  об’єднання та взаємопроникнення (злиття).
У такий же спосіб відбувалася ліквідація кооперативних банків. Збанкрутілі банки зникали з реєстрів як самостійні юридичні особи, але відділення банку продовжувало здійснювати діяльність у тому ж місці, тільки під вивіскою іншого кооперативного банку, до якого було приєднано банкрута і який усував невмілого голову, чистив портфель, змінював та ущільнював процедури та створював умови для подальшої діяльності. У такий спосіб кількість кооперативних банків зменшилася з 1650 на початку 1990 р. до 601 у даний час, при одночасному зростанні кількості відділень цих банків на понад 50 % (у даний час їх існує понад 3100). Ця кількість є найкращим доказом того, що звинувачення про цілеспрямоване знищення лібералами, що захопили уряд та НБП, кооперативного сектора, які звучали, між іншим, мало не на кожній конференції фінансових кафедр, м’яко кажучи, розходяться с фактами.
Крім закону про реструктуризацію, на увагу заслуговують дві подальші зміни у банківській системи у 1993-1994, а саме початок діяльності у березні 2003 р. Польської Розрахункової Палати, а також впровадження у 1994 р. на підставі закону про Банківський Гарантійний Фонд загальної, обов’язкової системи захисту депонентів (депозиторів). Перша з цих подій вплинула на впровадження істотних змін у банківських розрахунках та перехід від традиційних методів до застосування інформатики, що в результаті стало причиною того, що польський банківський сектор випереджає з точки зору швидкості та точності розрахунків, між іншим, такі країни як Франція чи Бельгія, де з моменту внесення доручення у банку до моменту отримання бенефіціаром коштів повинно пройти 5-7 днів, тоді як у Польщі в загальному 2 дні, а дуже часто кошти надходять на наступний день. Додатковим козирем прийнятої системи було скасування кредитування розрахунків Національним Банком Польщі та впровадження принципу, який полягає на тому, що  для цієї мети банк повинен мати власні кошти. Це змусило банки впровадити сучасні принципи управління вільними коштами і стало імпульсом для розвитку ринку міжбанківських депозитів.
1993-1994 роки стали важливим періодом для польського банківського сектора тому, що тоді почався процес приватизації державних банків. Не вдаючись у хронологічні деталі, необхідно ствердити, що початковий приватизаційний запал, який проявлявся у офіційних деклараціях про приватизацію всіх державних банків до кінця 1996 р., після часткової приватизації чотирьох з них (WBK, BSK, BPH i BG) був призупинений через відсутність зацікавленості удаваною (позірною) приватизацією, яку хотіло прискорити державне казначейство, що схилялося до того, щоб продавати лише пакети з меншою кількістю акцій (чи пакети акцій, що залишились у меншості), щоб зберегти контроль над “приватизованими” у такий спосіб банками. Винятком був лише Банк Гданський, контрольний пакет акцій якого був спритно перехоплений (поглинутий) у 1995 р. значно меншим BIG та залежними від нього товариствами. Цей випадок, мабуть, був дуже детально проаналізований у багатьох місцях світу, де знання цієї теми коштує дуже великих грошей.
Наступна цезура у змінах банківського сектора – це 1997 р., коли новий уряд надав приватизації прискорення. Наступна, фактична, а не уявна, як при попередній команді, приватизація, яка мала місце у 1997-1999 роках, разом з продажем стратегічним інвесторам пакетів з меншою кількістю акцій приватизованих раніше банків, які ще залишалися у володінні державного казначейства, призвели до того, що польські банки стали найсучаснішим сектором економіки, у якому домінує стиль мислення та дій, що відповідає вимогам та механізмам ринку. Ефективність цього сектора є переконливим доказом того, як швидко може почати свою плодотворну діяльність підприємство, яке звільняється від опіки політиків. У кожному із приватизованих банків були впроваджені усі норми безпеки та процедури управління усіма видами ризику, які існують при здійсненні банківської діяльності, завдяки чому ризик банкрутства був обмежений до мінімуму. Цей ризик зменшувався також завдяки сталому збільшенню власних фондів банків з вироблених прибутків, 60-70 % яких залишалося у банку.
У зовсім протилежній ситуації перебувають ще три банки, безпосередній власником яких є державне казначейство. Це – Банк Народного Господарства , Ощадний Банк (Bank PKO BP), а також Продовольчий Банк (Bank Gospodarki Żywno"7;ciowej - BGŻ). Останній із цих банків є особливим пережитком минулого і його можна назвати “чорною діркою” польської банківської справи. Досить сказати, що з 4 млрд. злотих, які були “закачані” у 8 банків після 1994 р. Продовольчий Банк спожив (поглинув)  половину, але на відміну від решти семи банків, які сьогодні знаходяться у числі перших, цей банк не відповідає ні нормам безпеки, ні нормам ефективності. Це черговий переконливий доказ неефективності державних підприємств, цього разу в галузі  банківської справи.
Не кращою виглядає ситуація і з Ощадним Банком (PKO BP). Якщо він дійсно буде “приватизований” згідно з національно-соціалістичною концепцією на основі розпорошеного польського капіталу, то, у найкращому випадку, його агонія буде тривати ще більше десяти років, подібно до того, як це відбувається у випадках з усіма, що  ще залишились, державними підприємствами, які  успішно гальмують економічний розвиток, поглинаючи кошти, які могли б бути інвестовані у ефективні підприємства, що сприяють розвитку.

2. Польські чи у Польщі – і що з цього?
Не дивлячись на очевидні успіхи, яких досягли у своєму розвитку в 1994-2004 роках усі приватизовані польські банки, вони є предметом суперечок для багатьох осіб як з лівої, так і з правої сторони політичної сцени . Причиною є той факт, що вони були захоплені іноземним капіталом. Згідно з даними кінця вересня 2003 р. з 57 комерційних банків 45 знаходяться під фактичним контролем іноземного капіталу, якому належить майже 60 % основного капіталу всього банківського сектора, або 62,7 % основного капіталу всіх комерційних банків разом, а їх участь в активах банківського сектора складає 67 % . Ці цифри повинні бути доказом того, що банківська система втратила польський характер, і для кращого ефекту демонстративно говориться про банківський сектор у Польщі.
Однак варто було б замислитися над тим, якими є ознаки цієї втрати польського характеру і які, можливо, негативні наслідки з цього виникли. Якщо більш детально придивитися до тих банків, які були підпорядковані іноземному капіталу, виявиться, що одним із проявів є той факт, що деякі голови правлінь та члени ради банків погано володіють польською мовою. Зате решта колективу – це поляки. А небажання як політично заінтересованих аутсайдерів, так і деяких членів колективу, виникає на тій підставі, що теперішні представники власників банку найчастіше не дбають а ні про попередні політико-персональні відносини, ні про стиль роботи, до якого звикли люди, які там працювали, і здійснюють реструктуризацію та скорочення штату колективу для того, щоб змінити установу, основним завдання якої до недавнього часу було забезпечення працевлаштування та поступлення капіталу на відповідні політичні цілі, на установу, спроможну заробити прибуток на тому рівні, якого очікують акціонери. Ці процеси відчутно вдаряють по попередніх персонально-політико-бізнесових інтересах та трудових відносинах і тому викликають незадоволення, що, втім, є зрозумілим.
Це, однак, не може бути виправданням для інсинуацій на адресу осіб та установ, які найчастіше формуються людьми, слабо ознайомленими з механізмом дії економіки та банківських установ і котрі, до того ж, зовсім не дбають про логічний зв’язок проголошених думок та поглядів. Яскравим прикладом саме таких незв’язних думок, проголошених одними і бездумно повторюваних іншими, є та, яка стосується уявного виведення через іноземний капітал національних (польських) заощаджень за кордон, або також залякування у тому, що іноземний капітал може “евакуюватися протягом 24 годин”.
У тому, що національні заощадження неможливо легально “вивести” за кордон може переконатися кожний, хто хоча б трохи завдасть собі клопоту, щоб зрозуміти суть роботи банку як кредитного посередника, а також проаналізувати правові та фактичні можливості переформування національних заощаджень в кредити, які надаються іноземним суб’єктам в іноземній валюті. Тому що це – єдиний легальний спосіб трансферу національних заощаджень за кордон. Так звані відкриті валютні позиції, які виникають в результаті таких трансакцій, та пов’язаний з ним ризик і його наслідки є абсолютно достатньою причиною для кожного нормально мислячого банківського працівника щоб таких операцій не здійснювати, пропускаючи вже “дрібну” проблему попиту на такі кредити та спосіб їх надання. Тому що важко собі уявити ситуацію, коли до банків, що працюють у Польщі, звертаються підприємства та домашні господарства, наприклад, з Німеччини, Голландії, Австрії чи США, які саме тут хочуть взяти кредити в іноземній валюті.
Крім того, якби навіть припустити можливість такого абсурдного сценарію та надзвичайне незнання або (і) бездумність осіб, що керують банками, і тоді б такі операції були б неможливими через ліміти відкритих валютних позицій та спосіб, у який здійснюється банківський контроль за цими операціями. Для тих, хто не орієнтується у цьому матеріалі, варто сказати, що комерційні банки, згідно з приписами права, повинні щоденно доповідати про розміри відкритих валютних позицій, якими вони володіють, та щоденно дотримуватися меж встановлених правом лімітів .
А остаточним доказом відсутності будь-якого “виведення” заощаджень є баланси банків. За даними НБП на кінець вересня 2003 р. усі комерційні банки разом зібрали приблизно 49 млрд. злотих депозитів в іноземній валюті, а надали валютних кредитів не фінансовим суб’єктам, тобто підприємствам та домашнім господарствам (вітчизняним!) на суму майже 72 млрд. злотих. Різниця у 23 млрд. злотих валютних кредитів для нефінансових суб’єктів, для яких джерелом фінансування є депозити у злотих, дає картину про ступінь валютної трансформації, яка була здійснена польськими банками, наражаючись на ризик відкритих валютних позицій. У жодному, однак, випадку це не були кошти, переведені внаслідок трансферту  за кордон з причин, приведених вище.
Комерційні банки мають певні суми, розміщені за кордоном. Це кошти на поточних рахунках у іноземних банках, вклади (розміщення) на міжбанківському ринку, а також вклади (розміщення) у іноземних цінних паперах. Перші призначені для поточних розрахунків при здійсненні міжнародної торгівлі для банківських клієнтів, а решта – для резерву валютної ліквідності на випадок перевищення виплат над надходженнями на цій підставі. За станом на кінець вересня 2003 р. усі польські комерційні банки разом мали на поточних рахунках у іноземних кореспондентів трохи більше як 9 млрд. злотих, на вкладах у іноземних банках 9,6 млрд. злотих, а також у іноземних цінних паперах – 8,5 млрд. злотих, що разом дає суму 26,6 млрд. злотих і становить 5,7 % усіх їхніх активів . Скільки треба було б прикласти злого умислу, щоб визнати це проявом “виведення” національних заощаджень за кордон.
Немає також потреби побоюватися, що іноземний капітал може “евакуюватися” протягом 24 годин, хіба що ми маємо на увазі іноземців, які виконують функції голів та членів правлінь банків, опанованих іноземним капіталом. Маючи бажання це зробити, іноземні стратегічні акціонери повинні були б продати усі акції, якими вони володіють, на біржі або шляхом здійснення трансакцій позабіржового продажу пакетів. Уявімо собі, що стратегічні акціонери чотирьох найбільших біржових банків, якими є BACA, PeKaO, а також Комерційний банк, скористалися задумом “евакуюватися” і дають у своїх маклерських конторах розпорядження про продаж усіх акцій, якими вони володіють. Вартість такої пропозиції складала б приблизно 79 млрд. злотих (стільки складав разом накопичений ними капітал, тобто вартість усіх випущених в обіг акцій за цінами закриття варшавської біржі 8 квітня 2004 р. ). Навіть якщо б прийняти, що щоденні обороти на GPW (Варшавській біржі) будуть складати 500 млн. злотих (великими вважаються обороти на рівні 200 – 300 млн. злотих), і що будуть продаватися лише акції банків, що продаються за 25 % їх актуальної вартості, то на продаж усіх акцій, що знаходяться у власності іноземних інвесторів, треба було б 40 біржових днів. А де обмеження у продажу великих пакетів акцій банків і необхідний для цього дозвіл Комісії Банківського Контролю, а де ліміти пониження ціни протягом біржової сесії та призупинення оборотів, і де нарешті покупці, без яких про продаж можна тільки мріяти?
А зрештою, якби навіть не було таких обмежень і легко вдалося б здійснити “евакуацію”, варто було б поставити запитання, що жахливого сталося б, якби іноземному капіталу вдалося так спішно “евакуювати” навіть ціною втрати 80 % вартості акцій, якими вони володіють? Адже їх власниками повинні були б спочатку стати інші акціонери, головним чином вітчизняні акціонери, які б використали факт переоцінки акцій на 80 % і купили б їх. І що б з цього вийшло для самих банків та їх клієнтів? Я стверджую, що нічого тому що заміна складу акціонерів у жоден спосіб не стосується безпосередньо ні депонентів, ні осіб (установ), що користуються кредитом комерційних банків! А на додачу капітал банків став би знову польським і лише за частку його вартості. За що ж переживають захисники польського характеру банківського сектора?
Чергові нещастя, які повинні були виникнути на шляху польської економіки в результаті проникнення у банківський сектор іноземного капіталу, це втрата суверенності монетарної політики (на чому ця втрата могла б полягати? – невідомо), завдання шкоди економіці шляхом прийняття рішень, які є небажаними з точки зору національної економіки (які заходи, що кредитуються банками, є небажаними з точки зору національної економіки і кому вони повинні були б шкодити?), виштовхування вітчизняних банків з найбільш доходних сфер та їх приреченість на здійснення “залишкової” діяльності і т.п. Джерелом усіх цих докорів (звинувачень) є – як і у попередніх випадках – відсутність конкретики та опису механізмів, через які ці негативні наслідки повинні були б виникати та проникати в економіку. Кожен з них можна легко спростувати, якщо лише почати застосовувати принципи логічної дисципліни при розмірковуванні, а також беручи до уваги різні існуючі формально-правові  обмеження та обмеження що мають характер правової інституції.

3. Іноземний капітал і суверенність монетарної політики

До тих пір, поки монетарна політика буде здійснюватися польською владою, доти вона є суверенною політикою, тому що усі рішення, без огляду на передумови, що лежать в їх основі, та без огляду на їх результати, приймаються виключно особами, уповноваженими для цього на підставі  закону та способом, чітко ним визначеним. Ніхто крім них не може у цьому предметі (у цій темі) нічого зробити, хоча б дуже й хотів. Найбільше, що може хтось щось  зробити – це представити різні суттєві аргументи, а також шукати “підхід” до тих, хто приймав рішення, але виключно від них залежить, чи вони піддадуться такому впливу. Витлумачена у такий спосіб суверенність не може ні в кого викликати  сумнівів.
Натомість іншим питанням є ефективність суверенно здійснюваної політики. Джерелом усіх нарікань, що стосуються ніби-то обмеження суверенності цієї політики, є, власне, її  безрезультатність. Як політики, і їх радники хотіли б, щоб рішення, прийняті ними, приносили негайні результати згідно з їх бажаннями і до того ж зовсім незалежно від того, чи в основі цих бажань лежить так званий хлопський розум, чи знання офіційно признаної економічної теорії. А все, що ускладнює або унеможливлює досягнення намічених цілей, трактується як фактор, що обмежує суверенність політики. У зв’язку з цим такими факторами вважаються, залежно від обставин, наприклад, система постійних або змінних курсів валют, існування фінансових ринків або їх відсутність, існування похідних інструментів або їх відсутність, приплив іноземного капіталу або відсутність цього припливу, економіка, відкрита для фінансових надходжень або закрита економіка і т.п. Така ж ситуація склалася і з присутністю іноземного капіталу у польській банківській системі. Завжди знайдеться якась причина, заради якої відповідні ініціативи політиків не завжди можуть бути реалізовані.  А це викликає невдоволеність як радників, так і тих, хто приймав рішення.
Тим часом причини безрезультатності різноманітних починань у галузі монетарної політики криються у самій суті економіки. Річ лише у тому, що ця суть була повністю втрачена внаслідок ілюзії грошей, якій було піддано економічну теорію, а її результатом стала віра у всемогутність держави. Ця ілюзія виникає з того факту, що було переплутано дві економічні категорії – гроші та дохід. Володіння грошима, звичайно, починається з доходів, що надходять від продажу матеріальних цінностей або послуг. Гроші також можна отримати як дарунок, позичку або кредит. Без огляду на джерело походження, володіння грошима завжди дає можливість здійснювати покупки. Цей факт став причиною тієї думки, що неможливість щось купити асоціюється з відсутністю грошей, а не з відсутністю доходів. А звідси залишається лише один крок до теорії, яка радить, доводячи це на елегантних та вражаючих макроекономічних моделях, відсутність доходів подолати “виробництвом” грошей наданих у розпорядження держави і обіцяє таким шляхом досягти прискорення економічного розвитку. Це, на жаль, велике непорозуміння.
Реальні процеси в економіці формуються через потреби її учасників. Якщо який-небудь суб’єкт економіки або фізична особа хоче купити щось необхідне для виробництва, надання послуг або з метою споживання, то робить це тоді, коли виникає така потреба.  Найбільшою проблемою може бути хіба що спосіб фінансування покупок. Невідкладні покупки можуть бути оплачені за допомогою кредиту, але раніше чи пізніше цей кредит необхідно буде повернути з отриманих доходів. Так звана доходна функція кредиту означає лише передбачення майбутніх доходів. А справжнім джерелом фінансування усіх покупок може бути лише власний дохід покупця.
За нормальних умов кредит намагається взяти лише той, хто вже прийняв рішення придбати необхідні йому речі або послуги, і для цього потребує грошей, а у майбутньому сподівається отримати дохід, що дозволить повернути цей кредит. Він робить це незалежно від тих умов, які панують на фінансовому ринку і, зокрема, незалежно від рівня процентних норм чи курсів валют. Тому що в основі кожного рішення про покупку лежить необхідність заспокоїти певні потреби, а не умови, які призводять до цього.
У цьому нас переконує уважне спостереження за ринковими процесами. Кілька років тому процентні норми були більш ніж на десять процентних пунктів вищими, ніж тепер, і всі знали, що вони будуть знижуватися, але, не дивлячись на це, в банках не бракувало попиту ні на інвестиційні та оборотні кредити, ні на кредити для придбання житла, автомобіля чи іншого майна. Кредитний бум був настільки високим, що було навіть вирішено за доцільне його “охолодити”. Сьогодні процентні норми є набагато нижчими, але до недавнього часу не було охочих ні взяти кредити для підприємств, ні для придбання нових автомобілів чи інших матеріальних цінностей довготривалого вжитку. Пожвавлення попиту на кредити відбулося лише під впливом змін, що сталися в реальному житті, коли власники придбаних кілька років тому автомобілів вирішили їх продати і купити нові, коли відпрацювали свій термін телевізори та інші електронні товари, коли з’явилася інформація про підвищення ставок ПДВ на будівельні матеріали, коли на підприємствах вирішили збільшити обсяги виробництва  у зв’язку з пожвавленням попиту і т.п. Такі ж спостереження можна здійснити у кожній країні світу.
Принцип фінансування покупок за допомогою власних доходів є основою того, що якщо хтось хоче придбати матеріальні цінності або послуги, то цим самим – при даних доходах – не може купити інші, навіть якби дуже хотів ними володіти. Це в однаковій мірі стосується як фізичних, так і юридичних осіб, у тому числі, звичайно, підприємств. Цим у повній мірі пояснюється циклічний характер підвищення та зниження попиту на певні матеріальні цінності. Якщо хтось, наприклад, приймає рішення купити автомобіль за власні заощадження або в кредит, тобто за майбутні заощадження, то він автоматично “випадає” щонайменше на 3-4 роки як з ринку автомобілів, так і з ринку багатьох інших матеріальних цінностей, від придбання яких повинен відмовитися щоб нагромадити кошти, необхідні для придбання автомобіля, або для оплати взятої позички. Це саме стосується інвестицій підприємств. Тому проблема недостатнього попиту на будь-які матеріальні блага або послуги виникає не через відсутність грошей, а через той факт, що рішення про даний спосіб розпоряджатися наявними доходами, як поточними, так і майбутніми, виключає будь-який інший. І цим самим спричинює, що усі інші блага та послуги за даних умов стають непотрібними. Можливо і бажаними, але, однак,  непотрібними.
Політика, а особливо монетарна всупереч признаній більшістю теорії, не може нічого у цьому механізмі змінити, не може також примножити доходи ні підприємствам, ні населенню. Держава не є зовнішнім інститутом стосовно суспільства, як це прийнято усіма економічними теоріями, що базуються на класичній економіці,  і зокрема теорією Кейнса, а є формою організації її членів, і тому не може мати нічого понад те, що вони виробили і чим володіють без огляду не те, чи існує виключно приватна власність, чи також крім неї присутні якісь форми власності колективної, або врешті решт приватна власність взагалі відсутня, а все є державною власністю. Таким чином державна власність може виникнути виключно з тих елементів майна, які були створені громадянами і передані державі. Це стосується майна як у речовій так і в грошовій формі.
У такий спосіб ми приходимо до очевидного ствердження того факту, що держава не може створити жодних доходів, тому що доходи є лише грошовим еквівалентом благ та послуг, створених одними та придбаними іншими громадянами держави. А так як блага та послуги створюються виключно людьми, то і доходи можуть отримувати лише люди. Держава (а точніше люди, які її представляють) може в них ці доходи тільки забрати, у крайньому разі повністю, і розподілити за довільними критеріями. Нічого крім цього.
Зате усі спроби збільшити доходи держави понад грошові суми, отримані від громадян через надання їх позичок, що призводять до випуску додаткових грошей, що не мають покриття у доходах людей, належить визнати методами такими ж шахрайськими, як і випуск монет з фальшивого золота монетними дворами можновладців, а також плату паперовими асигнаціями, які здійснювали революціонери різного штибу. Таке “виробництво” грошей відрізняється від звичайного виготовлення фальшивих банкнотів лише тим, що здійснюється у обсязі держави.
Єдиною підставою для того, щоб гроші з’явилися в обігу, тобто для їх випуску, може бути лише кредит наданий тому, хто прийняв рішення щось придбати, призначаючи на це власний дохід, який отримає у майбутньому  завдяки продажу якогось майна або послуги, і з якого виплатить цей кредит. Держава не виробляє ні матеріальних цінностей, ні  послуг, тому не може отримати власні доходи, тобто держава не повинна мати можливості отримувати кредити.
Оминаючи подальші розмірковування над цією проблемою, я хочу додати ще одне побажання, іконоборче у світлі діючої теорії, хоча й таке, що логічно випливає з вищенаведених розмірковувань. А саме, я пропоную  відмовити у праві брати зобов’язання усім юридичним особам, а зберегти їх виключно для фізичних осіб. Тоді припиняться усі великі і малі корупційні афери і афери, що виникають на підставі так званої кретивної бухгалтерії, фінансові кризи та інші явища, пов’язані з грошовою сферою, економіка почне розвиватися в результаті оголошення потреб, представлених на ринку людьми, готовими заплатити за їх задоволення з власних доходів, а держава, позбавлена міфічного характеру, знову стане, в теорії та на практиці, лише організацією людей з певною ієрархією , що дозволяє її керівникам реалізувати свої задуми та прагнення, які – як показує історія – надзвичайно часто реалізуються з нанесенням шкоди  її членам та всупереч їх волі. Сьогодні, в результаті помилкової теорії, створеної Кейнсом на фундаменті, що виник близько 230 років тому , яка некритично розмножувалася та удосконалювалася протягом майже 70 років, вважається, що держава здатна створювати речі з нічого. На цій підставі різні особи можуть обіцяти громадянам, що після здобуття влади вони використають цю творчу силу  держави та забезпечать їм добробут без зусиль та ризику.
Тому в кінці я ще раз повторю , що економічна політика, як монетарна, так і фіскальна, не може мати жодного позитивного впливу на економічний розвиток. Єдиними її результатом є зростання системного ризику  і пов’язаний з цим ріст спекуляції, що викликає різноманітні збурення на фінансових ринках. Це там, власне, створюються ілюзії багатства через спекуляцію трактування паперових прибутків як дійсних доходів. Якщо десь отримують прибутки,  то джерелом їх походження є втрати менш досвідчених або невдачливих гравців. На фінансових ринках ми завжди стикаємося з грою з нульовою сумою, про що переконливо свідчать чергові фінансові кризи, які завжди ведуть до “струшування” частини ілюзорних, паперових маєтків і до трансферу реальних заощаджень від невдах, котрі купили різні фінансові інструменти “на гірці”, до тих, які спромоглися вчасно відступити.
Однак, незалежно від того, що діється на фінансових ринках , це немає значного впливу на хід реальних процесів. Зате існує протилежна залежність; усі фінансові явища та процеси за нормальних умов є віддзеркаленням явищ і процесів, що відбуваються у реальному житті. Фактором, що збурює цей зв’язок, завжди є політика, особливо монетарна політика. Рівень процентних норм, курсів валют, біржових цін і т.п. випливає, перш за все, з того, що відбувається у сфері виробництва та обміну матеріальних цінностей та послуг, а усі відхилення від нормального стану спричинюються політичними факторами.

 
Міхал Юрек
Павел Маршалек

Кафедра банківської справи
Економічна Академія в Познані

ВПЛИВ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ
НА ПОЛЬСЬКУ БАНКІВСЬКУ СИСТЕМУ

1. ВСТУП

Інтернаціоналізація банківських систем – явище не нове. Вона почалася вже в 19 ст., коли англійські банки почали відкривати свої представництва за кордоном з метою налагодження торгівлі зі своїми колоніями. Слідом за ними це почали робити бельгійські, французькі, німецькі, а також японські банки . Це явище в літературі називають так званою першою хвилею інтернаціоналізації банківської системи.
Процес інтернаціоналізації був загальмований через початок першої світової війни. Значне ж його прискорення – яке було назване другою хвилею інтернаціоналізації банківської системи – настало тільки в 60-х роках минулого століття, адже в той час відбувалася стрімка експансія американських банків за кордон . Головною причиною цього було впровадження в Сполучених Штатах законодавчих положень, які значною мірою обмежували діяльність американських банків. Ці положення мали на меті повернення рівноваги платіжного балансу і пожвавлення американської економіки . Закордонні відділення американських банків стали активними учасниками ринку євродолара, а пізніше євроринку . Певним чином розвиток євроринку пришвидшив процес інтернаціоналізації, особливо те, що саме на ньому країни експортери нафти розміщували нагромаджені надлишки валют країн імпортерів нафти . Це явище посилилось через нафтові кризи 70-х років. Завдяки стрімкому розвитку євроринку, пов’язаному з процесом європейської інтеграції, в процесі інтернаціоналізації брали активну участь не тільки американські банки, а і банки країн Західної Європи .
 В літературі також вирізняють

4 лютого у центрі Києва (вул. Трьохсвятительська, 8-а, під. 1) колишніми прихильниками В.Януковича було вчинено бандитський напад на редакцію всеукраїнської релігійно-філософської газети “Наша Віра”, яка виступала проти втягнення Церкви в передвиборчу агітацію. Протягом вже понад 16 років редактором газети є доктор філософії, лауреат Шевченківської премії та Міжнародної премії ЮНЕСКО Євген Сверстюк. Людину, яка відбула 12-річне ув”язнення і заслання у радянських таборах за свої переконання і літературні твори, відому в Україні і на Заході від 60-х рр. як учасник національного опору, організатор “самвидаву”, а тепер редактор всеукраїнської газети, Президент Українського ПЕН-Клубу і співорганізатор ВГО “Громадянська Позиція”, групою молодиків із застосуванням грубої фізичної сили було викинуто із власного кабінету на вулицю. Разом з Євгеном Сверстюком було вчинено насильство над відповідальним секретарем редакції, багаторічним в”язнем сумління  Віталієм Шевченком та канцлером Патріархії УАПЦ, настоятелем церкви Св. Димитрія Солунського (розташованої у цьому ж приміщенні) о.Валерієм Копійкою, яких було брутально, із нанесенням побоїв викинуто на сніг. Очолив протиправний напад і побиття видатних українських громадян – митрополит Мефодій (Кудряков), який під час передвиборних перегонів відкрито агітував за провладного кандидата.

Як громадянин України і Голова оргкомітету ВГО “Громадянська Позиція” заявляю   рішучий протест проти  цих брутальних, протиправних дій. В нашій, вже вільній Українській державі, жодне спірне питання (майнове, політичне чи  будь-яке інше) не може вирішуватись за допомогою насильства. Це противно самому духові українського народу, що  проявився на нашому помаранчевому Майдані як дух миролюбивий. Для розв”язання спірних питань в українців існують судово-правові важелі вирішення спорів, передбачені Конституцією України, чинним українським законодавствам. Хто - хто, а християнин і священослужитель мав би це якщо не знати, то відчувати. Схоже громадянину Кудрякову це не дано.

Те, що відбулося  4 лютого в редакції всеукраїнської газети “Наша Віра”, є демонстрацією кадебісько-сексотських метовів війни з українським народом за храми, приміщення, партії і т.п., що мало місце в 90-х роках минулого століття. Я розцінюю це як виклик Майдану і новій українській владі, як виклик всім чесним українським громадянам, які знають історію країни, її золоті сторінки, в тому числі і вписані шістдесятниками, нашими батьками, над якими дозволив собі чинити насилля цей Мефодій. 

Від імені ВГО “Громадянська позиція” вимагаю негайно повернути господарям ключі від приміщень редакції, храму і канцелярії, дати можливість працівникам газети повернутись до виконання своїх службових обов”язків, а віруючим – вільно молитись у своєму храмі, та притягнення до відповідальності винних у насиллі над українськими громадянами.

Ця подія засвідчила – люстрація потрібна не лише в середовищі державних службовців, але й серед священників, бо дії деяких з них дуже нагадують дії КГБешних провокаторів.

В нашій Україні не може і не повинно бути такого. Насильство не характерно для  нас,  нашої української  ментальності і традиції. Тим паче це неприпустиме для людей, які називають себе християнами і священниками.

Олександр Сугоняко,
Голова Оргкомітету ВГО “Громадянська позиція”,
Президент Асоціації українських банків

Оголошення:
12 лютого 2005 р. о 10.00 біля входу в захоплені приміщення редакції газети “Наша Віра”, храму Св. Димитрія Солунського та канцелярії Патріархії УАПЦ (вул. Трьохсвятительська, 8-а, під. 1, навпроти Міністерства закордонних справ) відбудеться молебень, на який запрошуються журналісти та всі люди доброї волі, які бажають підтримати колег і співгромадян, над якими вчинено насильство.

ВГО “Громадянська позиція”

Вольвач Ярослав Федорович

25 июня 1971 года
г.Киев, ул. Ломоносова, 27, кв. 88
8-050-357-35-31, 258-67-21, 410-08-55
Женат

Дочь Вольвач Ярослава, 1997 г.р.

Образование Высшее

Резюме - у прикріпленому файлі:

Беручи до уваги ознаки стабільності в банківському секторі, що спостерігаються протягом останнього місяця, та з метою закріплення позитивних тенденцій і забезпечення подальшої стабільної роботи банків Національний банк України повідомляє, що починаючи з 10 січня 2005 року скасовується мораторій на дострокове розірвання строкових депозитних договорів.

Запровадження мораторію на дострокове розірвання строкових депозитних договорів в грудні 2004 року було вимушеним тимчасовим заходом для попередження банківської кризи, яка могла статися внаслідок політичної нестабільності. Завдяки адміністративним заходам, вжитим Національним банком України, та розумінню українських громадян банківської кризи вдалося уникнути.

Наразі Національний банк України визнає недоцільним подальше продовження мораторію, це закріплено постановою Правління Національного банку України № 692 від 29 грудня 2004. Таким чином з 10 січня 2005 року скасовані будь-які обмеження на дострокове зняття коштів з депозитів.

Національний банк України повідомляє, що ним здійснюється постійний нагляд за дотриманням банками чинного законодавства та нормативно-правових актів Національного банку і в разі невиконання банками зобов’язань перед вкладниками будуть вживатися жорсткі заходи впливу.

Управління зв'язків з громадськістю
та засобами масової інформації НБУ
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Установи Головного управління по м. Києву та Київській області Ощадного банку продовжують залучати кошти на депозити фізичних осіб. Про це розповів заступник голови правління - начальник Головного управління по м. Києву та Київській області ВАТ “Ощадбанк” Анатолій Гулей. За період з 1 по 23 грудня 2004 року залучено на депозити фізичних осіб понад 7,5 млн. грн., у тому числі в національній валюті - більше 4,5 млн. грн.

Станом на 1 грудня п.р. загальний обсяг вкладів фізичних осіб в установах Головного управління по м. Києву та Київській області ВАТ “Ощадбанк” склав понад 539,5 млн. грн., з них близько 86%, або 465,8 млн. грн., - в національній валюті.

Прес-служба Ощадбанку

Продовження мораторію на оподатковування доходів фізичних осіб по депозитних вкладах сприятиме збереженню довіри населення до банківської системи. Про це повідомляє прес-служба АППБ «Аваль» з посиланням на заступника голови правління банку Ігоря СЛОБОДСЬКОГО.

На думку І.СЛОБОДСЬКОГО, уведення сьогодні якихось податків на доходи з депозитів, мало зрозумілих для населення, могло негативно сприйнятися фізичними особами, зацікавленими у розміщенні своїх заощаджень в українських комбанках, у т.ч. й існуючими вкладниками.

«Це рішення парламенту дуже правильне і своєчасне», — підкреслив І.СЛОБОДСЬКИЙ.

Як повідомлялося, Верховна Рада України минулого тижня прийняла закон, відповідно до якого введення податку на доходи по банківських вкладах і ощадних сертифікатах перенесено на 1 січня 2010 р. Раніше введення цього податку було заплановано з 1 січня 2005 р.

www.aval.ua

Голові Національного
банку України
п. СТЕЛЬМАХУ В. С.

Шановний Володимире Семеновичу !

Від імені Асоціації українских банків щиро вітаю Вас із переконливим рішенням Верховної Ради України про затвердження, а вірніше повернення, Вас на посаду Голови Національного банку України.

Цим підтверджено і визнання Вас як досвідченого керівника банківської системи країни, знання та досвід якого затребувані суспільством в цей нелегкий час, і те, що Закон в Україні  все-таки діє.

Асоціація українських банків вітає це рішення вищого законодавчого органу країни як таке, що є позитивним і стабілізуючим сигналом для економіки і банківської системи, дуже необхідним зараз країні.

Впевнений, що Ваш досвід, високий професіоналізм, наполегливість і воля сприятимуть банківській системі в цей складний час перебороти труднощі, які виникли через політичну кризу,  та вийти із складної ситуації без втрат.

Приємно відзначити також, що формування професіонального складу вищих органів державної влади розпочинається у нову епоху з банківської системи, яка весь час незалежності країни вела перед у ринкових і демократичних перетвореннях завдяки високому державному рівню її керівників.

Зичимо Вам, шановний Володимире Семеновичу, міцного здоров’я, успіхів у Вашій діяльності на посаді Голови НБУ і засвідчуємо готовність Асоціації до результативної співпраці задля зміцнення національної банківської системи.

З повагою
Президент Асоціації
О.СУГОНЯКО

Чергові президентські вибори в Україні є подією, важливою для Европи, якщо не для всього світу. Недаремно їм приділяється підвищена увага закордонних політиків і ЗМІ. Нещодавні приїзди до Києва чільних представників ЕС, головних редакторів російських ЗМІ, подання на розгляд Конгресу США законопроекту щодо українських чиновників, заяви ЕС, США, Канади, інших країн з приводу дотримання прозорості наших виборів – свідчення того. Зсування керівництва РФ до безпосередньої участі в українській виборчій кампанії – теж свідчить про це, і не тільки.
 
Але в першу чергу це подія для нас, українців*. Історична подія.

Україна вагітна ідентичною своєму духові владою, що виразно проявилося вже на минулих парламентських виборах. На цих, президентських, нова влада має започаткуватися.

Зупинити терор проти українців, що здійснювався чужою владою в духовній, культурній, навіть біологічній площині народного життя протягом століть, продовження цього терору в останні 13 років вже “своєю”, але колоніальною за своєю суттю владою – випадає цим виборам. Започаткувати нову владу, що організовує життя українського суспільства на притаманних йому засадах Закону.

Більша частина народу прагне таких змін. Владна ж його частина цього не хоче. В суспільстві наростає напруга.

Як Україні провести зміну влади, щоби при цьому не завалити собі виходу на свою потенційну цивілізаційну стежку?

Пошукаємо відповіді на це питання в координатах політичних і християнських цінностей, пам’ятаючи, що за вікном – ХХІ століття.

* * *

ВИБОРИ – ДУХОВНИЙ ЗРІЗ

“Коли дому Господь не будує,
даремно працюють його будівничі
при ньому!
Коли міста Господь не
пильнує, -
даремно сторожа чуває!” (Пс. 127, 1)

Українська проблематика є фрагментом проблемного поля Західної цивілізації, до якої належить і Україна. Коріння проблем – у втраті зв’язків з Богом. Власне, існуючі проблеми західних країн є матеріалізацією цієї тяжкої духовної хвороби. Екологічна війна з Землею, гарячі і холодні, економічні та інформаційні війни між країнами, війна проти людини, яка здійснюється шляхом позбавлення її природного і сакрального укорінення є наслідками того, що у цієї цивілізації “Бог помер”. Вона вільна від Бога. Боже – вільна.

Носії християнського світогляду недовірливо ставилися до самого духу епохи Відродження ще тоді, коли він лише починав торувати безбожний шлях для Европи. Голандець Ієронім Босх, сучасник Рафаеля і Леонардо не вірив у рай на землі, обіцяний італійськими гуманістами. “Життя без християнських орієнтирів позбавлено сенсу і перспективи. Власне (ця) перспектива скерована до пекла”, - писав він. Він виявив найвразливіше місце у доктрині гуманістів – це “культ насолоди, психологічне наставлення на життя без страждань і труднощів”. То був початок відходу від Бога. ХХ століття – кінець його. Далі саме пекло. Технологічне мислення через науку і техніку здобуває владу над видимим світом, але мертвий дух несе смерть. “Коли вмер Бог, і вмер дух - на наших очах вмирає людина! О, приятелі: - Рятуймо людину серед нас, рятуймо людину в нас” (М.Шлемкевич).

Сьогодні в Европі духовний колапс констатують не лише релігійні діячі, люди культури, але й політики. ” В наші дні розвивається новий культ безвідповідальності, прославлення “відсутності провини” коштом забуття етики. Це щось схоже на смерть релігїї". (Романо Проді). Дійсно, якщо помер Бог, як може жити релігія?
 
І все ж потяг людей до релігії, до Бога не пропав остаточно. “Навпаки, в народі живе традиційне поняття про святість, про людину як творіння Боже, про цінність людського життя. І можна сказати з певністю, що виразна опозиція народу до безбожної влади є великою мірою опозицією моральною.”( Є.Сверстюк). Про це свідчить і те, що в Україні тільки парафій УПЦ МП ( без парафій УПЦ КП, УАПЦ, УГКЦ, УКЦ та інш.) за даними РПЦ є 10,4 тис., в Росії - 12,6 тис. Можливо, страждання більшості українського люду в останні роки, його розп’яття наблизили людські душі до Бога, посилили бажання мати богобоязнену владу, яка б не визискувала, не мучила їх так, не вимагала від них принизливої данини у різних формах , не заважала б, а сприяла їхній праці, навчанню, виконанню обов’язків. Реальна підтримка значною кількістю виборців кандидата-християнина, що має чесне і мужнє лице – беззаперечний факт нашого суспільного життя, який свідчить про матеріалізацію прагнення людей мати владу, яка орієнтує суспільство на добро.

Разом з тим, потяг населення України до релігії, до християнства притлумлюється домінуванням у владно-бізнесовому середовищі прагматично-технологічного розуму, для якого сила знаходиться поза межами добра і зла. Цим постулатом все відвертіше керуються і на Заході, але в посткомуністичній Україні, для персоніфікаторів влади, цей постулат є своєрідним символом віри, який є “гідним” продовженням більшовицького – мета виправдовує засоби; морально все, що служить перемозі і т.п. При владі в Україні сьогодні й ті, яких п.Медведчук самокритично охарактеризував як людей, що не обтяжені виконанням десяти заповідей. Вони розуміють лише силу і користь, і не приховують цього. Вони вважають, що завдяки їхній силі вони можуть і далі володарювати. Народ і його лідер “слабкі”, “не мають дивізій” і тому мусять підкорятися їм – ось стрижень їхньої філософії. А ті люди, що згадують про добро і зло, про моральність, на їхню думку, теж керуються своєю користю, бо в них немає сили. І не побачили ці духовні сліпці, як на очах обвалився всесвітній комуністичний монстр, вибудуваний на силі. Згадаймо жарт І.Сталіна: ”А скільки у Римського Папи дивізій?” - Дивізії не допомогли генсеку... Мудрі люди знають, що сила зброї королів, царів поступається моральній силі, знають, що “немічний може зрівнятися з могутнім за допомогою правди, ніби за допомогою царського розпорядження” (Симона Вейль).

Бо правда, то гора небес, і немає нічого вищого за правду. Ідея зміни влади оволодіває масами, і тому стає матеріальною силою. Це знають і марксисти. Для України важливо, як відбудеться ця матеріалізація. Важливо, щоб нас не вивели на стезю “октябрьской революции”. Виходячи з розуміння духовної суті політичного протистояння в Україні, беручи до уваги його загальноцивілізаційний аспект і пам’ятаючи вікопомні “Книги буття українського народу”, опозиція мусить дати бій на іншому полі – моральному. Лише захопивши моральні висоти, які є стратегічними, вона може отримати перемогу. Ця виборча кампанія є відповіддю на один з її цивілізаційних викликів. Ці вибори будуть відповіддю на головне питання – чи живий український дух, чи здатна в ХХІ столітті хоч одна країна, що належить Західній цивілізації, відродитися як християнська.
 
На наших президентських виборах відбувається протистояння у духовній площині між раціонально-технологічним, матеріалістичним розумом і народною релігійною свідомістю. В цьому протистоянні, з одного боку, земна сила персоніфікаторів прагматичного розуму без моральних табу, а з іншого – зболіла і сумна українська душа, нагая і без прикрас, тривожна і непевна в собі разом з позбавленим теплої одежі мислі і образу скитальцем - українським духом, який попри все прагне правди і справедливості. Можливо це вирішальна для ХХІ століття духовна битва. Первозданний стан майже видимої боротьби добра і зла. І справжній вибір людських душ. Вибір, який визначає не лише наше майбутнє. Хоча в першу чергу – наше.
 
Для людей , які реально оцінюють основних претендентів на посаду Президента України, вибір між цими кандидатами – це часто вибір між страхом земним ( перед головою держадміністрації, сільради, директором, ректором і т.п., перед владою взагалі) і страхом Божим. “Бійся Бога, а не влади” – чим не гасло для теперішньої виборчої кампанії? Через подолання страху людського і навернення до страху Божого в людських душах і в Україні відроджується Спаситель. Каже Еклезіаст:” Бійся Бога і заповіді його виконуй, бо в цьому для людини все.” І для суспільства.

Люди без страху Божого в душі – духовно схиблений продукт божевільного ХХ століття. Від відсутності цього страху дехто в Україні лохне*, дехто – хаміє**. І відчай, і неповага до людей є різними проявами одного і того ж - заперечення Бога в собі. Одні люди опинилися внизу, інші – зверху суспільної піраміди. Але і ті, й другі – духовні покручі. В наверненні до Бога криється не лише наше індивідуальне спасіння, але й можливість утвердження в нашій країні притаманного нам суспільного порядку. Порядку, який будувався б на камені християнських цінностей. Теперішні вибори лише начин цієї роботи. Але начин.

Та ж духовна проблема і на Заході. “ХХ1 століття або буде релігійним, або його взагалі не буде” (Фромм). Тільки для західних народів навернутися значно важче, бо їм і без Бога добре живеться. Їм важко так оголено і первозданно сприйняти катастрофу відсутності зв’язку з Богом, катастрофу відсутності справжнього буття, бо душа західної людини оплутана спокусами, нав’язаними ззовні. В липких обіймах спокус конають душі, що втратили коріння. А зменшення інтенсивності спокус повертає обезкорінені душі обличчям до жахів смерті, від якої немає спасу...
 
Формування основ цивілізації, яка базується на духовних вартостях, в якій гармонізовано використовуються і сакральні, і природні знання є тією органічною функцією, що покладена на українську націю. Ця функція є істинною національною ідеєю України, що предвічно встановлена в плані Бога, і що так виразно відбито в нашому духовному спадку Києво-Печерських подвижників, Кирило-Мефодіївських братчиків, Григорія Сковороди, Тараса Шевченка.
 
Криза духовності в українському суспільстві – це передовсім криза совісті.

Журналісти йдуть на виборчу акцію опозиції, бачать, що в дійсності відбувається, хто б’є вікна і ... безсовісно дурять люд не-правдою. Міліціонери роблять обшуки і підкидають вибухівку. Замість захисту громадян – б’ють їх молотками. Той сидить, пише темники, виправляє дійсність у відповідності до свого куцого розуму, богоборствує. А власник каналу і придбав його для того , щоб про “ нас про мерзотників, ніхто і слова сказати не смів, а ми, мерзотники, про кого задумаємо, що хочемо, те й гавкаємо!” (Салтиков-Щедрин). У нас безсовісні при владі. Вони всіх інших примушують йти проти власного сумління. Так вони всіх роблять рівними собі. Кругова порука зла. Якщо перестати грати роль їх підданих і “подільників” – вони перестануть бути нашими начальниками. Змінись сам. Стань вільним і іншою стане країна. Щоб витягнути суспільство з цієї духовної помийної ями, опозиції потрібна моральна перемога над собою: стати на шлях Закону, озброїтися правдою і любов’ю. Лише за цим прийде справжня перемога над опонентами. Вибір такого шляху є справді цивілізаційним і він вимагає, щоб у боротьбі з владою керівним був також і християнський позитивний принцип. Це вже чуже, коли до опозиції домішується отрута ненависті й гніву. Зрозуміло, що лише морально сильні й вільні люди можуть керуватися таким принципом і долати грубу силу, яку уособлює сьогоднішня влада. Ніяка сила не переможе добродійних, сміливих і совісливих людей. Безсовісні змушені будуть віддати владу опозиції, якщо вона буде знати свій обов’язок і дотримуватися цих принципів слідом за лідером. Але опозиція не суддя, а сторона в справді цивілізаційному протистоянні.
 

ВИБОРИ – ЛЮДСЬКИЙ ВИМІР

“І наша правда хай буде без докору й
повна розуміння.”
М. Шлемкевич
 
“Держава відповідає перед людиною
за свою діяльність”
Ст. 3 Конституції України
 
Чому, власне, ми мусимо неодмінно змінити діючу владу? Відповідаючи на це питання, можна написати не одну книгу, дискутуючи з представниками влади. А можна відповісти коротко:

1. За роки правління посткомуністичної влади наша країна недораховується... майже... 5 000 000 українських... життів...
2. У період 1940-1946 р.р. виробництво промислової продукції в Радянському Союзі знизилося на 24 %. У період з 1990 – 1999 р.р. виробництво промислової продукції в Україні знизилося на 49%.
3. Ліна Василівна Костенко про результати діяльності влади в незалежній Україні написала так: “в оптиці аналітичного бачення це виглядає як свідомий розвал України”. ЇЇ висновок: ”у нашої влади спільних цінностей з українським народом немає”. Власне, це вирок.
4. Люди поділяють таку оцінку: довіра до влади не перевищує 10 %.

За таких результатів діяльності у персоніфікаторів влади немає моральних підстав претендувати на те, щоб залишитися при владі. Отже, залишається груба сила.
 
Сьогоднішня влада в Україні за походженням, за методами і результатами діяльності є спадкоємцем вчорашньої. А її пряма підтримка Москвою висвітлює той факт, що президентські вибори в Україні мають характер звільнення українського народу не тільки від “своєї”, але й зовнішньо-колоніальної влади, чия нав’язлива присутність в українській політиці очевидна. Імперія валиться і готова хоч під власними руїнами похоронити Україну.
 
Проте в Україні загострюється саме внутрішня політична криза. Наростає глибоке незадоволення народних мас, хоч воно дещо притлумлене олжею і страхом, накинутими павутинням так званого адмінресурсу. Очевидно, що і та, й інша сторона протистояння - це все український народ, і після подолання кризи вони мають спільно існувати. В іншому випадку нація опиняється в стані внутрішньої війни, яка не залишає ніякої надії на співіснування різних її частин. Без діалогу сторін тут не обійтися. Але діалог буде, якщо верх візьме моральна сила опозиції. В іншому варіанті – жорстка форма авторитаризму гарантована.
 
Сьогодні в Україні виборчі події розгортаються на двох окремих полях: адміністративно-ресурсному, яке цілком контролює Президент України, і, якщо можна так сказати, на полі народного волевиявлення, яке він не контролює. Технічні кандидати, ЗМІ, фінанси, силові відомства, ключові владні фігури, і ... підступні ініціативи – все “під патронатом Президента”. І за наші кошти!
 
Контрольованим є головний кандидат від влади. Він діє за інструкцією, жваво демонструючи старання і добрий вишкіл. Цей кандидат добровільно у грі, і йому дали надію на особистий успіх.

Адміністрація Президента, як пес реп’яхами, обліплена брехнею. Вона демонстративно зловживає владою і дихає ненавистю. Їй платять взаємністю усі учасники перегонів, що робить її геть залежною від хазяїна.

Дещо самостійну гру почала вести Верховна Рада. Але її ресурс не такий, щоб зламати спланований хід подій. Що там говорити, якщо Президент України зміг включити в якості свого гравця, до свого адміністративного ресурсу... Путіна! Певною мірою він контролює і опозиційного лідера, контролюючи частину його оточення. Ось лише один свіжий приклад: опозиція висуває кандидатуру на голову парламентської комісії для розслідування отруєння і заявляє, що вірить лише цьому голові. А цей “голова” говорить те, що треба владі, при цьому ще й намагається закрити опозиційний 5-й канал, бо, бачите, його образили. Сам Президент Кучма “заступається” за свободу слова. Яка бісівськи витончена і цинічна гра!

У цій президентській кампанії діючий Президент об’єктивно не може програти, бо він не є її учасником, він її “патронує”, і, як такий, він готовий до різних кінцевих її результатів. Вони прораховуються.
 
Без сумніву, Кучма має генеральний план залишитися при владі, зірвавши вибори. Якщо вдасться. Він не нав’язує своєї волі прямо. Визначив допустиму зону дії основним учасникам. І конструює монадну реальність. Але справжня політика не дискретна. Це безмежний потік, який не прораховуєтья і не піддається апаратним інтригам повною мірою. Головний учасник виборів – народ. Але у Президента Кучми є хороший хід і за умови успішного включення народу у виборчий процес. Саме він, Президент Кучма, буде визначати як далі підуть події. Не куди - це визначатиме народ і виразник його волі, а саме як. У Кучми опинилася головна козирна карта, причому карта історичної ваги. Не в Януковича, Медведчука, чи навіть Путіна. Щодо опозиційного кандидата, то він не грає, він діє за волею народу (а значить Бога). Це не гра – це життя. А інші грають у свої свавільні ігри. І Президент України – теж. Але ставка у його грі –найвища. Від його вибору в значній мірі залежить, чи порине Україна в хаос, чи він допоможе їй достойно на очах усього світу стати на шлях цивілізованого життя. В нього до кінця зберігається можливість вчасно зробити вибір, гідний керівника держави. Вибір, завдяки якому і український народ, і світ багато що зрозуміє і простить. І нащадкам зарахується, бо то вибір не лише політичний але й моральний. Проте у нього залишається і інший вибір: дорога зла. Очевидно, що політик Кучма в своїх діях керується аргументами сили, а не моралі. І його вибір буде визначатися не моральними міркуваннями, а тим, як поведе свою справу опозиція і її лідер.

Не можна виграти, якщо всі твої дії передбачаються і контролюються суперником. Не можна виграти, якщо ініціативою володіє він же. Якщо ти змушений тільки реагувати на його дії, грати в його гру, ще на його полі.

Це вірно особливо тоді, коли твоя сила схожа з силою Атланта. Поки стоїш на землі – ти сильний, а відірвали тебе від неї, то й сила пропала. Так було на минулих парламентських виборах. Допоки народ був реальним суб’єктом політики - переможцем була опозиція. А тільки-но політики-переможці опинилися в апаратному середовищі і відлучилися від сили народу, то на оформлення перемоги не вистачило сил. Апаратно переміг Президент, який добре володіє аморальною апаратно-ресурсною силою. І він пам’ятає про цей факт. І ця пам’ять дає йому надію опинитися зверху і на цих виборах. Лише коли він побачить, що його сила не здатна перемогти, точніше – не здатна і далі утримувати зв’язаною силу народу, він може визнати волю народу до нової влади. Але владу він нікому не подарує. На моральні дії Кучми не варто особливо розраховувати, але на розумні – можна. Мова йде про те, що для перемоги опозиції над “правдою сили” недостатньо мати моральне право на владу. Має бути ще відповідне діяльне право, освячене волею народу.

Народ у своїх діях дуже обмежений через відсутність можливості демонструвати свою волю через відповідні суспільні структури. Їх практично немає. Чи дозволили б свої і сусідні апаратні функціонери опозиційному лідеру формувати у них на очах потугу свого противника – українського народу – це, мабуть, риторичне питання. То ж у нас зарадше немає необхідних суспільних структур. Але в українському політикумі є, Слава Богу, воля народу до зміни влади, є і лідер, який цю волю репрезентує. На жаль, боротьба поки що йде на чужому для опозиції полі, за чужими правилами.

Що означає змусити діючого Президента грати не на адміністративно-ресурсному полі, а на полі народного волевиявлення? Що означає за цих умов перехопити у Президента країни ініціативу? Самодіяльне включення широких верств населення у боротьбу за владу на моральних засадах ненасилля здатне принести перемогу опозиції. Це включення буде поза контролем владних сил. Саме самодіяльного включення народу у виборчий процес боїться влада, бо воно “дестабілізує їх завоювання”. Проте, до цього неоднозначне ставлення і у чільних представників опозиції. Те, що опозиція не ставила собі за мету давати бій владі на полі народного волевиявлення, говорить і те, що моральні авторитети українського суспільства належно не задіяні у виборчій кампанії і не формують моральне лице опозиції, не задають чистого морального тону виборам. Письменники, художники і інші люди культури зі складностями прориваються зараз в інформаційне поле, без підтримки опозиційних штабів. Їхній потенціал організаційно не включений у виборчий процес.

Це необхідно зробити негайно. З одного боку, в суспільстві накопичується велике незадоволення адміністративним тиском влади на виборців. А з іншого – інтелігенція стає гіперчутливою до політичних подій, у які її втягує діюча влада. Останні дії влади щодо свідомої дестабілізації банківської системи змушують і мене, як Президента Асоціації українських банків, реагувати адекватно. Що буде з банками, з вкладниками і клієнтами, з економікою, якщо буде узаконене таке свавілля щодо фінансових установ і щодо інших суб’єктів господарювання?

Але, якщо ми прагнемо збудувати в Україні громадянське суспільство, то у цей процес спротиву необхідно включати всі громадські і професійні організації країни. Адже тиск влади переходить всі допустимі межі.
 
Громадянський опір проти адміністративної сваволі чинної влади наростає. В деяких регіонах і містах, на деяких підприємствах бачимо стихійні прояви такого протесту. Відповідну роботу проводить і опозиція. Очевидно, наступив час, коли і поза межами опозиційних виборчих штабів, для підготовки та здійснення у рамках чинних законів акцій протесту проти свавілля влади мусить розпочатися злагоджена робота, заснована на зазначених вище християнських принципах ненасилля. Сили громадянського опору і протесту незрівнянно більші, ніж це уявляються чиновникам, які пробують закамуфлювати ситуацію наївною версією про двох фаворитів з однаковими рейтингами. Ставленик адмінресурсу не є фаворитом. Ми пропонуємо посилити роз’яснювально-організаційну роботу з формування громадянського опору на засадах ненасилля проти свавілля влади. Така й інші форми включення самодіяльних організацій і окремих людей з громадянською позицією, без сумніву, допоможуть і діючому Президенту країни зробити правильний вибір. Вибір, гідний Великої доби України.

Олександер Сугоняко

                                            Р Е З Ю М Е
                             Рябоконь Вадим Романович
                                  1979 г.р.
                                   г.Киев; ул.Черняховського, д.4; кв.23
                                   т.д.044-442-59-14
                                   ф.8-066-71-363-71

Образование:     
1995-2000гг.   – Киевский национальный экономический университет
                            Магист. Специальность “Менеджмент организаций”

Опыт работы:
23.04.2001гг.
по наст.время – ОАО «Лизинговая компания «Украгромашинвест».
с 2003г.           – зам.начальника отдела экономической безопасности
с 2002г. до      – ведущий специалист лизингового управления
   2002г.           - финансист-аналитик лизингового управления
                           (анализ работы отдела и управления; ведение деловой
                           переписки, переговоров; организация работы сотрудников
                           отдела, взаимодействие с другими подразделениями компании;
                           проведение консультационной работы с новыми  клиентами,
                           составление и ведение договоров финансового лизинга; работа
                           с дебиторской задолженностью)
01.03.2001г. -    ООО «Торговый дом 2000», ООО»Укрпродинвест» -
23.04.2001г.       менеджер по продажам сырья для пищевой промышленности:
                            (поиск новых и ведение старых клиентов; разработка рынка
                            новых видов продукции)

30.06.2000г. –     ЧНПП «Кристалл»
08.12.2000г.       менеджер по продаже оборудования для промышленности
                            (поиск новых клиентом; монтаж оборудования; доставка  и
                            установка оборудования)

июль 1999г.-
октябрь 1999г.-  ЗАО «Издательство «Блиц-Информ»
                            менеджер по связям с общественностью

Дополнительная информация
                              Знание ПК-Excel, Word, 1C:Предприятие.
                              Украинский, русский – свободно, немецкий –базовый.
                              Водительские права кат «В»
Личные качества:
                            Коммуникабельный, целеустремленный, легко обучаемый,  настойчивый, умение работать в команде, творческий подход к решению возникающих проблем и инициативность, стремление к совершенствованию личных и деловых качеств, с чувством юмора.

27 вересня в Асоціації українських банків відбувся брифінг на тему «Ситуація навколо АКБ “Мрія”. Поширення через ЗМІ недостовірної інформації про українські банки – провокація проти національної банківської системи”.

У брифінгу взяли участь: Віктор Медведєв – Заступник начальника Головного управління НБУ по м. Києву та Київській області, Антоніна Паламарчук – Віце-президент Асоціації українських банків, Костянтин Ворушилін – Голова Правління АКБ “Мрія”, Анатолій Жуков – Заступник Голови Правління АКБ “Мрія”.

Приводом до брифінгу стала поява у ЗМІ неправдивої інформація про те, що банк «Мрія» буде “ліквідований” у зв'язку з нібито наявним “рішенням” Дарницького районного суду м. Києва за позовом вкладника (!) банку про визнання незаконним свідоцтва про реєстрацію випуску акцій банку від 12.03.2003 р. і 13.04.2004 р.

Голова Правління АКБ “Мрія” Костянтин Ворушилін офіційно повідомив, що така інформація є неправдивою і провокаційною. В якості доказу було наведено офіційну відповідь Голови Дарницького районного суду м. Києва п. Вавринчука Б.І., де, зокрема, сказано: “Дарницький районний суд м. Києва повідомляє, що на 27.09.2004 року рішення Дарницького районного суду по справі за позовом вкладників АКБ “Мрія” до АКБ “Мрія” чи інших осіб та організацій про визнання незаконними додаткових випусків акцій АКБ “Мрія” немає”.

У свою чергу Заступник начальника Головного управління НБУ по м. Києву та Київській області Віктор Медведєв також підтвердив, що розповсюджена у ЗМІ інформація про АКБ „Мрія” (з посиланням буцімто на „джерела, що наближені до НБУ”) щодо фактів нібито „скасування двох останніх випусків акцій та зменшення статутного капіталу” АКБ „Мрія” та можливу ліквідацію банку не відповідає дійсності.

Представник НБУ наголосив, що АКБ „Мрія” має всі ліцензії на проведення банківської діяльності, виконує всі нормативи НБУ, працює у нормальному режимі і на сьогодні немає жодних підстав для застосування заходів впливу проти банку „Мрія”, тим більше для початку ліквідаційної процедури.

Він закликав представників ЗМІ більш ретельно перевіряти інформацію, яку вони отримують, аби надалі уникати перекручення фактів та недостовірного висвітлення подій, запропонував звертатись до НБУ для уточнення інформації.

Віце-президент Асоціації українських банків Антоніна Паламарчук наголосила, що розповсюдження неправдивої інформації про АКБ “Мрія” АУБ розцінює як провокацію та спробу порушити збалансованість кредитно-фінансової системи країни. АУБ буде звертатись до відповідних органів щодо недопущення розповсюдження недостовірної інформації про банки та банківську діяльність. За її словами: “Стабільність української банківської системи – це фінансова безпека держави”. Тому АУБ звернулась до ЗМІ щодо зваженого підходу у висвітленні питань банківської діяльності.

Як повідомив Заступник Голови Правління АКБ “Мрія” Анатолій Жуков, банк звернувся до ЗМІ, які розповсюдили недостовірну інформацію, з вимогою про її спростування. В разі, якщо такого спростування не буде, банк подаватиме позов до суду до авторів повідомлень та відповідних ЗМІ про відповідальність за поширення недостовірної інформації.

Під час брифінгу представники ЗМІ також підтвердили, що побували у кількох відділеннях АКБ “Мрія”, проте будь-яких черг чи зняття вкладниками коштів з рахунків ніде не спостерігалось. За словами учасників брифінгу: “Це в черговий раз свідчить про довіру до банку, яка підтверджена його стабільною діяльністю починаючи з 1992 року”.

Прес-служба
Асоціації українських банків

Довідково:

27.09.2004 р. НБУ оприлюднив Заяву щодо повідомлень у ЗМІ про ситуацію навколо АКБ „Мрія”.

Підтверджуючи невідповідність дійсності оприлюдненої деякими ЗМІ інформації щодо АКБ “Мрія”, Національний банк України наголосив, що АКБ „Мрія” має всі ліцензії на проведення банківської діяльності, виконує всі нормативи НБУ, працює у нормальному режимі і на сьогодні немає жодних підстав для застосування заходів впливу проти банку „Мрія”, тим більше для початку ліквідаційної процедури.

На сьогодні регулятивний капітал банку становить 119,5 млн.грн., в тому числі статутний 61,2 млн.грн., або 51,3% до регулятивного капіталу, що відповідає вимогам Національного банку України. Норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2) – 11,3% (нормативне значення – не менше 10%), а норматив адекватності основного капіталу (Н3) – 9,46% (нормативне значення – не менше 4%). Загальні активи    (без сформованих резервів) – 1 050,2 млн.грн, а загальні зобов’язання – 934,6 млн.грн. Результат діяльності (перевищення доходів над витратами з початку 2004 р) – 17,5 млн.грн. Банк дотримується економічних нормативів та обов’язкового резервування коштів на кореспондентському рахунку.

Новое отделение ПриватБанка в Черкассах «Академия», кроме своего прямого назначения - обслуживания клиентов, станет основной базой для прохождения практики студентами Черкасского Банковского Института. Об этом сообщил директор Черкасского Банковского Института, проректор  Украинской Академии Банковского Дела Николай Дмитренко. По его словам, такая поддержка со стороны банка и активное сотрудничество в области подготовки будущих специалистов банковского дела позволит студентам получить практический опыт работы в банке и повысить уровень своих. знаний.

Новое отделение банка не только предоставляет студентам рабочие места, оборудованные по последнему слову техники, возможность практической работы с клиентами и доступ к самым современным технологиям и услугам. Будущие банкиры смогут пользоваться и разработанной ПриватБанк системой дистанционного профессионального обучения, что позволит расширить свои познания о современной банковской системе и проверить свой уровень теоретических знаний и практических навыков. «Мы уверенны, что созданное нами отделение поможет при подготовке высококвалифицированных специалистов банковского дела, и позволит выпускникам института при устройстве на работу ответственно заявлять о некотором опыте практической работы», - сказал, выступая на торжественной открытии отделения директор Черкасского главного регионального управления ПриватБанка Виктор Шуршин. По его словам, это уже второе «учебное» отделение ПриватБанка, первое было открыто прошлым летом в Черкасском Государственном Университете им. Б.Хмельницкого.

Справка: На сегодняшний день сеть банковского обслуживания ПриватБанка в Черкасской области насчитывает 40 отделений, 39 банкоматов, 239 POS-терминальных точек.

Национальная сеть банковского обслуживания ПриватБанка включает 1 577 филиалов и отделений по всей территории  Украины. ПриватБанк является крупнейшим оператором рынка розничных банковских услуг - по состоянию на 01.08.2004г. банк обслуживает 7,2 млн. счетов физических лиц, объем привлеченных банком средств граждан составляет 5,8 млрд. грн. ПриватБанк является крупнейшим эмитентом и эквайером пластиковых карт в Украине. На сегодняшний день баком эмитировано свыше 5,4 миллиона пластиковых карт. В сети обслуживания пластиковых карт ПриватБанка работает 1 607 банкоматов, 13 675 POS-терминалов.

Олег Серга,
Пресс-служба ПриватБанка
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

На виконання рішення Ради АУБ від 16.07.04 р. Президент АУБ ініціював проведення другої наради акціонерів Міжрегіонального фондового союзу (МФС) з метою подальшого просування у врегулюванні конфлікту серед його акціонерів.

Нарада відбулася у приміщенні Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку за участю Голови Комісії А.Балюка. Крім Голови, у засіданні взяли участь Члени Комісії: пп. Бурмака М.О., Петренко В.П., Харицький В.П., а також представники акціонерів МФС: ЗАТ “Приватбанк”,  ПУМБ, ПФТС , АКБ “Укрсоцбанк”. ВАТ “Державний Ощадний банк”, АКІБ “УкрСиббанк”, ІК “ТЕКТ”, представники АУБ і МФС.

На нараді підтверджено принципові домовленості, досягнуті на попередній нараді, що відбулася в АУБ 30.07.2004 р. щодо  функціонування МФС (дивись Заяву групи акціонерів МФС та інших учасників наради в Асоціації українських банків від 30.07.2004 р. на сайті АУБ: http://www.aub.com.ua/ua/news/?_m=publications&_c=view&_t=rec&id=2750 ).

Учасники наради деталізували шляхи утвердження погоджених принципів роботи МФС, серед яких:

- забезпечення представництва інтересів усіх головних бізнес-груп у наглядової Раді МФС;

- включення до складу Наглядової Ради МФС Голови Комісії з цінних паперів та фондового ринку як представника держави;

- включення до складу Наглядової Ради МФС представників АУБ, ПФТС як представників системних інтересів міноритарних акціонерів, поряд з іншими їх представниками і т.п.

Для відпрацювання окремих механізмів досягнення узгоджених цілей учасники наради погодилися зустрітися 27.08.2004 р. для продовження роботи.

За результатами наради можна візначити, що цього разу зроблено ще один, значнй крок на шляху зняття кризи МФС.

Більш детальну інформацію про результати роботи наради буде надано на прес-конференції на тему: «Результати наради в Державній Комісії з цінних паперів і фондового ринку щодо шляхів вирішення конфлікту навколо Міжрегіонального фондового союзу”, яка відбудеться у середу 25 серпня о 12.00 у приміщенні Прес-центру «Інтерфакс-Україна» (м. Київ, вул. Рейтарська, 8/5-А, 2-й поверх).

Прес-служба
Асоціації українських банків