Укр 
Eng Гривня знову почала різко падати. Які причини девальвації? Хто несе відповідальність за дестабілізацію фінансового стану країни?
Фрагмент програми на Українському Радіо від 8.10.2017 р.
30 травня 2017р. відбулась фахова дискусії "Виклики і ризики розгортання кризових процесів в Україні та напрями економічної політики їх запобігання" , яка проводитлась в рамках проекту Центру Разумкова, за підтримки Представництва Фонду Ганса Зайделя у м. Києві, Україна .
До участі в дискусії були запрошені представники законодавчої та виконавчої влади, банківської та фінансової системи, науковці, державні та незалежні експерти України, а також представники зарубіжних посольств та міжнародних організацій.
Були презентовані результати дослідження та обговорені наступні питання:
- сучасні світові тенденції, глобальні чинники і складові новітнього економічного середовища,
- глобальні економічні ризики і виклики та їх вплив на Україну,
- особливості вироблення і реалізації економічної політики в Україні , насамперед, в частині зміцнення платіжного балансу і зовнішньоборгової позиції;
- умови та напрями посилення змістовності і дієвості економічної політики для підтримки розвитку країни.
У п'ятницю, 12 травня, о 12.00 в прес-центрі інформаційного агентства "Інтерфакс-Україна" відбувся "круглий стіл" на тему "Хто керує НБУ сьогодні і завтра" Учасники:
народний депутат України, автор незалежного доповіді "Гонтарєва: загроза економічній безпеці України" Сергій Тарута;
президент НКО "Інститут економічного аналізу" (РФ) Андрій Ілларіонов;
президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко;
екс-директор департаменту реєстраційних питань і ліцензування НБУ Олександр Завадецький;
президент Асоціації захисту банків Катерина Назимко;
завідувач кафедри банківської справи КНЕУ ім. В.Гетьмана Станіслав Аржевітін
Повне відео: https://youtu.be/QE5Qp2mFg1g
Центр підтримки електроного банкінгу та професійної освіти Ірану, за підтримки уряду Ісламський республіці Іран (IPI) запрошує українські банки та компанії до участі у Третій виставці транзакцій Ірану (3rd Iran Transaction Exhibition (ITE2017)), яка відбудеться з 24 по 26 жовтня 2017р. в м. Тегеран
Організатори виставки: http://itefaba.com/en
Контактна інформація для листування:
Запрошуємо взяти участь у I міжнародній кейс-конференції "Маркетинг і продажі фінансових послуг" для банків і організацій фінансового сектору, організованій консалтинговою групою «Максимум» з Республіки Білорусь, що відбудеться 16 листопада 2017 в м.Мінськ, Білорусь Детальніше: http://www.msf2017.com/
Президент АУБ про ситуацію в економіці і фінансах на каналі "Рада"
Про санкції щодо російських банків у прорамі "ТСН" на каналі "1+1"
4 квітня 2017 року в Прес-центрі «ЛігаБізнесІнформ» відбувся Круглий стіл «Індекс ефективності банківської системи України: оцінка бізнесу» за участю Асоціації захисту банків та Асоціації українських банків.
На Круглому столі у тому числі висвітлювалась тема вимог до капіталів банків з боку Національного банку України.
З матеріалами можна ознайомитися за посиланням.
10 березня, 23:03 Автор: Станіслав Аржевітін
Завершився монетарний 2016 рік. Рада Національного банку схвально оцінила діяльність його правління за минулий рік. Водночас Громадська колегія Ради НБУ висловила свою негативну позицію щодо оцінки грошово-кредитної політики (ГКП) Нацбанку. Рішення незалежних фахових експертів я особисто доніс членам Вищої експертної ради при Раді НБУ 23 лютого ц.р., а також членам Ради НБУ на засіданні 28 лютого під час заслуховування звіту та оцінки діяльності правління у 2016 р.
А що насправді відбувається в реальному соціально-економічному житті країни від реалізації такої ГКП? Спробую відповісти мовою цифр.
Насамперед хочу нагадати, що виконання правлінням НБУ Основних засад грошово-кредитної політики на 2014-й, а також на 2015 р. оцінювалися Радою НБУ незадовільно. Були всі підстави дати таку ж негативну оцінку роботи правління і 2016-го. Парадокс полягає у тому, що на минулий рік Основні засади ГКП фактично взагалі не затверджувалися, а правління НБУ у своїх пропозиціях стосовно розробки цього документа на 2016 р. (постанова №541 від 18 серпня 2015 р.) у вигляді "Стратегії монетарної політики на 2016–2020 рр." проголосило ціллю ГКП цінову стабільність. У такий спосіб НБУ відмежувався від проблеми економічного зростання в країні, забезпечення фінансової стабільності, регульованого валютного курсоутворення тощо, адже тепер беззаперечною метою є лише виконання показника інфляції (ІСЦ). Між іншим, до реалістичності цього показника у суспільстві виникає дедалі більше недовіри та застережень.
Своїми досягненнями у 2016 р. правління НБУ, звітуючи перед Радою НБУ, визначило: досягнення кількісної цілі щодо інфляції; збільшення обсягів міжнародних резервів; виконання кількісних критеріїв за Меморандумом з МВФ; дотримання режиму плаваючого валютного курсу; удосконалення операційної роботи; посилення підзвітності і прозорості ГКП.
Що ж насправді приховується за цими досягненнями?
Наводжу основні тези своїх виступів на Громадській колегії, Вищій експертній раді при Раді НБУ та засіданні Ради НБУ під час заслуховування звіту й оцінки діяльності його правління.
- З огляду на тривалу відсутність Ради Національного банку, Основні засади грошово-кредитної політики на 2016 р. не були затверджені, що створює юридичну колізію щодо оцінки їх виконання правлінням. Пропозиції останнього стосовно розробки Основних засад грошово-кредитної політики у вигляді стратегії на 2016–2020 рр. від 18 серпня 2015 р. не мають ніякого юридичного статусу, тому що їх не було затверджено Радою НБУ. Зважаючи на це, Громадська колегія відповідно до п. 3 ст. 9 Закону "Про Національний банк України" вважала, що в умовах зазначеної колізії найбільш прийнятним шляхом здійснення оцінки діяльності правління НБУ у 2016 р. є оцінка впливу грошово-кредитної політики на стан соціально-економічного розвитку України.
2.Відповідно до ст. 6 закону про НБУ при виконанні своєї основної функції Національний банк повинен виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Стаття 1 визначає цінову стабільність як збереження купівельної спроможності національної валюти шляхом підтримання у середньостроковій перспективі (від трьох до п'яти років) низьких, стабільних темпів інфляції, що вимірюються індексом споживчих цін.
Протягом останніх п'яти років показник споживчої інфляції в Україні становив (у розрахунку грудень до грудня попереднього року): у 2012 р. — мінус 0,2%, 2013 р. — 0,5, 2014 р. — 24,9, 2015 р. — 43,3, 2016 р. — 12,4%. Між іншим, зростання цін виробників у 2016 р. становило аж 36%. Результати такого зростання українці відчують уже в першому півріччі цього року через чергове спустошення їхніх гаманців.
Наведене не свідчить про досягнення та підтримання цінової стабільності в державі протягом 2014–2016 рр. Таким чином, попри зниження темпів інфляції 2016-го, не можна вважати, що Національний банк виконав свою основну функцію, як це визначено ст. 6 закону про НБУ та ст. 99 Конституції України.
- Жорстка грошово-кредитна політика та непрозора і невиправдана політика так званого очищення банківської системи призвели до кредитної кризи, відриву банківського сектору від реальної економіки і втрати довіри суспільства до Національного банку і банківської системи в цілому.
Національний банк декларує перехід до інфляційного таргетування, проте де-факто він обрав неефективні інструменти боротьби з інфляцією через жорсткі кількісні обмеження чистих внутрішніх активів і грошової бази (які навіть жорсткіші, ніж вимагає МВФ). Тобто по суті використовується режим таргетування монетарних агрегатів на дуже низькому рівні, який загострює кредитну кризу, перешкоджає економічному зростанню і водночас не є дієвим для валютної й цінової стабілізації внаслідок того, що споживча інфляція в Україні має немонетарну природу. У 2014–2015 рр. інфляцію було викликано девальвацією та зростанням тарифів, а 2016-го — також переважно адміністративними чинниками, зокрема тарифи на житлово-комунальні послуги за рік зросли на 47,2%, ціни на алкогольні напої і тютюнові вироби (через підвищення акцизів) — на 22,5%.
- Де-юре НБУ декларував режим плаваючого обмінного курсу, а де-факто адміністративні валютні обмеження були навіть жорсткішими, ніж в умовах колишнього фіксованого обмінного курсу. Це призвело до значного звуження міжбанківського валютного ринку, що загострює ризики реалізації шоків будь-якої природи. У результаті обмінний курс упродовж 2016 р. знизився з 24,00 до 27,19 грн/дол., або на 13,3%.
- Процентна політика має суттєві вади і з точки зору операційного дизайну, і з точки зору завищеного рівня ставок за пасивними операціями НБУ (за депсертифікатами), що руйнує мотивацію банків до кредитування і викривлює ринкові механізми грошово-кредитної сфери. Протягом 2016 р. загальний обсяг залишків за кредитами в економіку зріс лише на 1,7%. Статистичний ефект збільшення обсягу гривневих кредитів на 16,4% значною мірою зумовлено конвертацією кредитів в іноземній валюті у національну (залишки за кредитами в іноземній валюті у доларовому еквіваленті скоротилися на 20,5%).
- В умовах грошового голоду у реальному секторі Нацбанк продовжував вилучати значні обсяги ліквідності з банківської системи. За минулий рік загальний обсяг розміщення депозитних сертифікатів Національного банку перевищив показник 2015-го і наблизився до 3 трлн грн, що навіть більше за розмір номінального ВВП. Щоденні залишки мобілізованих коштів протягом року у середньому становили 55 млрд грн. Обсяг річних емісійних витрат НБУ 2016-го за процентними виплатами по депсертифікатах становив близько 9 млрд грн. Зазначені процеси зумовлено підтриманням процентних ставок Національного банку на завищеному рівні. Попри зниження облікової ставки (яка з кінця квітня 2016-го дорівнює ставці за депсертифікатами на 14 днів) протягом року з 22 до 14%, її номінальний рівень перевищує інфляцію та є близьким до ставок за новими гривневими кредитами, наданими у корпоративний сектор. Більш того, у жовтні та листопаді 2016 р. середньомісячні ставки за такими кредитами були, за даними НБУ, все-таки нижчими (13,6 і 13,1% відповідно), ніж облікова ставка, що свідчить про ігнорування Національним банком ринкових процесів.
Така процентна політика Національного банку зумовила також підтримання на високому рівні дохідності ОВДП на первинному ринку (14,9% у середньому за 2016-й) і відповідне зростання держвитрат з обслуговування боргу. Також це призвело до значного нарощування банками портфеля держоблігацій: упродовж 2016 р. залишки ОВДП у власності банків зросли утричі — з
81,6 млрд грн до 255,5 млрд (з урахуванням облігацій, випущених для капіталізації Приватбанку). Таким чином, відбувається штучне блокування ресурсів банківської системи (вкладення в ОВДП і депсертифікати НБУ), які могли бути спрямовані у реальний сектор економіки.
Низька кредитна активність є одним з основних чинників продовження рецесії в економіці. За оцінками НБУ, приріст реального ВВП у 2016 р. становив 2,2%, що на тлі низької бази порівняння (протягом 2014–2015 рр. реальний ВВП скоротився на 15,8%, а у доларовому еквіваленті —– із 183 млрд дол. у 2013 р. до 90,1 млрд у 2015-му) є стагнацією. Приріст промислового виробництва у 2016 р. становив лише 2,4%, тоді як за два попередні роки відбулося його скорочення на 21,8%.
Унаслідок повільного відновлення промислового виробництва (у т.ч. через низьку кредитну активність і фактичну відсутність структурних реформ) обсяги експорту продовжили скорочуватися (на 4,1%), тоді як імпорт, після трьох років скорочення, у 2016 р. відновив зростання (на 3,9%). Як наслідок, дефіцит поточного рахунку платіжного балансу зріс з мінус 189 млн дол. у 2015 р. до мінус 3,4 млрд 2016-го. Високі процентні ставки не давали можливості активізувати виробництво для імпортозаміщення, тож шанс розширити внутрішнє виробництво внаслідок значної девальвації гривні у 2014–2015 рр. було втрачено. А саме імпортозаміщення могло б стати ключовим драйвером валютної та цінової стабільності і водночас стимулювати економічне зростання.
- Діяльність правління НБУ щодо очищення банківської системи, яка призвела до ліквідації більш як 90 банків з українським капіталом, проявилася, зокрема, й у втраті значної частини активів банківської системи, заощаджень населення та коштів суб'єктів господарювання, зниженні кредитної активності, зменшенні грошового мультиплікатора, збільшенні боргового навантаження на бюджет і втраті довіри суспільства до банківської системи. Загальні прямі збитки, завдані державі і суспільству такою політикою "очищення", перевищують, за різними оцінками, 500 млрд грн. Стає дедалі очевиднішою необхідність здійснення незалежного аудиту ефективності такої політики і підрахунку загальних прямих і непрямих втрат для країни.
Враховуючи викладене, експертне середовище, в тому числі Громадська колегія Ради НБУ, пропонувало Раді Національного банку визнати, що грошово-кредитна політика у 2016 р. мала негативний вплив на стан соціально-економічного розвитку країни, а діяльність правління НБУ у сфері банківського регулювання і нагляду негативно впливала на стан фінансово-банківської системи.
Проте Радою НБУ така оцінка не була врахована, натомість у прес-релізі зазначено: "Незважаючи на фінансово-економічні труднощі нашої держави, Національний банк України зміг мобілізувати всі ресурси і виконати головну ціль, визначену Основними засадами грошово-кредитної політики на 2016 рік".
Висновок. Поки що монетарна влада не враховує думки фахової громадськості. Так, у червні 2016 р. всеукраїнською науковою спільнотою і практиками банківської системи було розроблено проект Стратегії розвитку банківської системи України на 2016–2020 рр. Цей документ було розглянуто і схвалено комітетом ВРУ з питань фінансів і банківської діяльності та направлено до НБУ і КМУ. Реакція з боку Національного банку — нульова. Наприкінці 2016 р. незалежними експертами із числа 33 докторів наук і десятків кандидатів наук було підготовлено і надіслано до Ради НБУ пропозиції до Основних засад ГКП на 2017 р., які принципово відрізнялися від проекту правління НБУ в частині підтримки економічного зростання. Проте остаточний (затверджений) варіант Основних засад грошово-кредитної політики на 2017 р. і середньострокову перспективу у ключових моментах виявився максимально наближеним до пропозицій правління НБУ — політика інфляційного таргетування, плаваючий валютний курс, вилучення грошових ресурсів із банківської системи через державні цінні папери тощо. Незалежну та обґрунтовану оцінку діяльності правління НБУ у 2016 р. і запропоновані пропозиції Рада НБУ, на жаль, не взяла до уваги. Так, це її право. Але чи покращиться від цього соціально-економічне життя в країні найближчим часом, тепер уже на персональній відповідальності членів Ради, адже таку монетарну політику правління НБУ на 2017 р. схвалила новостворена Рада Національного банку.
Поки країна вже яку добу поспіль напружено слідкує за пригодами головного митаря країни, інформація про можливу відставку голови Нацбанку Валерії Гонтарєвої відійшла на другий план. А шкода. Якщо освіжити в пам’яті невтішні прогнози аналітиків Міжнародного валютного фонду, які уперто лякають українців падінням гривні до «полтинника» за долар – з усіма соціально-економічними наслідками такого падіння - пані Гонтарєва може не просто подати у відставку. Вона може зникнути... Подібні «фокуси» демонстрував вже не один «Коперфільд» домашнього розливу. Щоправда, «фокусники» ті були простимульовані палаючими шинами Майдану. Однак, видається, чергова партія магів нового розливу вже знаходиться на низькому старті. А Роман Насіров - із тих, кому фокус із зникненням не вдався.
До речі, останній «домайданний» голова НБУ Ігор Соркін теж оголошений у розшук Службою безпеки України. Кримінальне провадження, яке розслідується Генеральною прокуратурою України спільно з СБУ, відкрито за фактом заволодіння Соркіним коштами Нацбанку у розмірі 2,8 мільярда гривень.
Ми зустрілися з головою Асоціації українських банків Олександром Сугоняко, аби порозмірковувати, чи є шанси у Валерії Олексіївни піти стопами свого попередника. Втім, як це зазвичай буває, від теми кредитної політики держави ми плавно перейшли до теми продажності наших політиків та зажерливості транснаціональних корпорацій. Словом, побесідували «за життя»…
Олександре Анатолійовичу, відкручуючи події на три роки назад, чи можна стверджувати, що Валерія Гонтарєва могла утримати таке різке падіння гривні?
Безумовно, могла. Курс не міг зупинитися на 11-ти (гривень за один долар, - ред.), але зупинитися на 15-16-ти – міг би.
Яким чином? Пояснюйте…
Пояснюю. Для цього треба вернутися до «папєрєдніков» і описати контурно, що вони зробили з банківською галуззю. Вони поставили собі за мету тримати стабільний курс і дуже низьку інфляцію. Хоча економіка продукувала девальвацію і, відповідно, інфляцію.
Я говорю зараз про Арбузова і Соркіна (Сергій Арбузов - перший віце-прем'єр-міністр України з грудня 2012 по січень 2014. Під час Майдану втік з України, знаходиться в розшуку МВС, - ред; Ігор Соркін - голова Національного банку України з січня 2013 по лютий 2014 року. Кримінальне провадження, яка розслідується Генеральною прокуратурою України спільно з СБУ, відкрито в 2015-му за фактом заволодіння Соркіним коштів НБУ у розмірі 2,8 мільярда гривень, - ред.)
Отже, вони штучно утримували курс і штучно тримали низьку інфляцію. Вони «палили» золотовалютні резерви. З 38,6 мільярдів доларів у квітні 2011-го року, на початку президентської каденції Януковича, до 15-ти мільярдів в 2013-му. Янукович хотів протримати курс до виборів 2015 року, а вже потім «обвалити».
А що означає продаж золотовалютних резервів? Це означає, що з української економіки вони вилучили майже 180 мільярдів гривень.
До яких наслідків це призвело?
Перше – нульова інфляція. Друге – вкрай не вистачало коштів ні у підприємств, ні у населення, ні у банків. Наприклад, по міжбанку процентні ставки доходили до 40 і більше відсотків. У банків почалися проблеми з ліквідністю (тобто елементарно не вистачало коштів), і вони були змушені брати депозити у населення.
Хоча різниця між інфляцією і депозитною ставкою має бути 1-2-3%, не більше. А у нас – при нульові інфляції депозити були під 25-30 відсотків.
Таким чином, в банках накопичувались проблеми. З одного боку - дуже дорогі пасиви, тобто кошти, які банки набрали у підприємств, у населення під дуже високий процент. З іншого боку – за каденції Януковича обсяги кредитування буди мізерними. А саме звідти банки черпали кошти для того, щоб розраховуватися по депозитах…
Чому курс гривні треба було знижувати? Тому що зростав дефіцит поточного рахунку платіжного балансу. Тобто, різниця між тим, що Україна продала і тим, що купила, була негативна. Ми купували більше, аніж продавали.
Наскільки?
Якщо в 2010-му році було близько $2 млрд «мінусу», то на кінець 2013-го року було вже 16 млрд. Це означало, що в Україні не вистачало доларів. А те, чого не вистачає, звісно, зростає в ціні.
Треба було девальвувати, - а вони тримали курс за рахунок продажу золотовалютних резервів і за рахунок жорсткої монетарної політики.
Образно кажучи, вода в ставку прибувала, а вони вибудовували все вищу й вищу дамбу. Реальний курс гривні в кінці 2013-го року був 11-12-ть гривень, а вони тримали 8.
І що зробила пані Гонтарєва, прийшовши в Нацбанк? Вона взяла і обвалила цю дамбу. І велетенська хвиля проблем понесла і людей, і банки, і економіку…
Що треба було робити? Вона мала би, образно кажучи, потихеньку відкривати шлюзи, вирішуючи проблеми окремих банків.
Своїми ж діями вона знищила не тільки фінансово збанкрутілі банки, але й фінансово живі-здорові, які можна було оздоровити, врятувати для економіки України.
Чому вона це зробила?
…Колись один фінансист сказав: мені не треба управляти вашим урядом чи вашим парламентом – мені достатньо управляти вашими грошима.
Тобто управління грошима - за своїм значенням і впливом на українську економіку - дорівнює впливу Кабінету міністрів і парламенту разом взятих.
І управляти грошима українського суспільства має людина абсолютно бездоганна, бо на ній – страшна відповідальність…
Я вам приклад наведу. Кілька років тому Швейцарія вирішила девальвувати свій франк. Треба було його опустити трішки до євро, їм це було вигідно. Здається, відсотків на двадцять. І трапляється так, що саме в цей період дружина голови Національного банку Швейцарії Філіпа Хільдебранда здійснила якусь валютну операцію, і на курсових різницях заробила щось із 40 тисяч тих франків...
Швейцарське суспільство обурене – як це так, значить вона знала про падіння франка, вона скористалася своїм становищем… Хільдебранд відразу ж подає у відставку, заявляючи: «Я покидаю банк із сумом, проте від цього залежить рівень довіри до Нацбанку Швейцарії, що є його основним активом"…
А у нас Інститут економіки та прогнозування проводить соціологічне дослідження, в результаті якого з’ясовується, що Гонтарєвій довірили би свої кошти аж 0,8% українців. Уявляєте собі?
Тобто персоні, до якої в суспільстві абсолютна недовіра, віддали в управління найголовніший емісійний та регуляторний центр країни…
Більше того - президент представляє пані Гонтарєву у парламенті, і у своїй «тронній» промові вона заявляє, що її головна мета - це виконання вимог МВФ. Крапка, кінець цитати. Тобто вона сказала, що в сфері монетарної політики, валютної політики, регуляторної політики буде діяти в інтересах Міжнародного валютного фонду, а не в інтересах українського суспільства, економіки, бізнесу.
Асоціація українських банків - після таких одкровень глави НБУ - заявила, що їй не місце на чолі Національного банку. Але суспільство наше чомусь неадекватно реагує на те, що розпоряджається його грошима людина, якій ніхто вірить! Людина, яка за три роки зруйнувала український сегмент банківської системи, як того і вимагав від неї МВФ, обвалила економіку і обібрала населення країни.
Просто-таки зруйнувала?
Так. І практично знищила гривню. Це зроблено, безумовно, у тісній співпраці з паном Яценюком, який, будучи прем’єром, 4 квітня 2014 року оголосив свою економічну програму. Суть якої полягала в тому, щоб позичати кошти за кордоном, збільшуючи заборгованість українського народу перед зовнішніми кредиторами. Ніякої економічної політики, насправді, у нього не було.
Це все привело до катастрофічного падіння української економіки. До знищення вісьмидесяти п’яти українських банків.
Хтось же зараз «грається» із коштами цих банків. А це – півтрильйона гривень активів!
В зобов’язаннях цих банків кошти малого і середнього бізнесу. Це депозити людей. Це поточні рахунки підприємств. І вони майже всі «пропали».
Не дивно, що в 2016 році лише до Польщі на заробітки виїхало мільйон людей із України. Цей уряд їх просто вигнав. Разом з Гонтарєвою.
І коли я чую, що наш міністр соціальної політики поїхав до свого польського колеги – міністра соціальної політики Польщі - турбуватися про соціальний захист того мільйона українців, які виїхали, бо змушені якось виживати – мені важко стримати гнів…
Ви уявляєте собі, що думав той польський міністр про нас.
Ось це все зроблено за суттєвого впливу пані Гонтарєвої. Вона діяла відверто і неприкрито проти інтересів народу і країни.
І тому їй місце не в Національному банку, а, без всякого сумніву, в тюрмі. При чому, треба це зробити якнайшвидше, бо вона може зникнути.
У вас є відповідь на питання: чому такі люди сьогодні при владі?
Тому що, з моєї точки зору, двадцять п’ять років відбувалася негативна селекція людей в органи влади. Туди підбиралися люди все більш і більш аморальні, все менш і менш чутливі до своєї совісті, люди із аномальним бажанням грошей. Власне, це люди нещасні. Тому що залежність від грошей, я думаю, схожа на залежність від горілки. Людину у такому стані дуже мало турбує, що про неї говорять. Їй «хорошо». Хворі, власне, люди.
Через те й збрехати для них - нічого не варто. Гонтарєва, наприклад, вперше вийшовши на трибуну Верховної Ради, заявила, що більше 12-ти за долар гривня не впаде. А через пару днів ми вже мали 16-ть. Тобто, це люди, у яких слово – полова.
Але девальвація слова представника влади – це стовідсоткова девальвація національної валюти. Завжди.
В одному з послань апостола Павла є приблизно такі слова: викиньте неправду в стосунках між собою, говоріть правду, бо ви є члени одного тіла. Правда – це основа існування суспільства. Де є брехня – там суспільства нема, там є поодинокі люди, які нікому не довіряють.
У відповідь на ваше запитання «чому голова Національного Банку України говорить неправду?», я можу відповісти. Їй все рівно. Вона мусила зробити те, що від неї вимагали. Гонтарєвій абсолютно байдуже, що в Україні їй довіряє лише 0,8% людей.
Скажіть, чи була у той час реальна кандидатура людини, яка могла взяти на себе відповідальність за все, що відбувалося у фінансовій сфері країни?
Сто відсотків. І не одна людина була, яка б могла цю ситуацію «розрулити».
Що б мала зробити будь-яка фахова людина на її місці? Все дуже просто – потрібно було відновити суверенітет країни над гривнею і над управлінням банківською системою, тобто поєднати економіку і гроші. Це поставка «економічної крові», грошей по органам всього економічного організму.
Але проблема вся в тому, що у нас - псевдовлада, її не цікавить стан українського суспільства, більше того – вони на інші, чужі цілі працюють.
Якщо фахові люди в Україні є, чому, на ваш погляд, президентом була внесена кандидатура саме Гонтарєвої? І чому так злагоджено вона була проголосована парламентом?
Я почну здалеку… У 2011-му, якраз у березні, ми пішли вітати Арбузова (тодішнього голову Національного банку України, - ред. ) із днем народження. Я тоді принагідно в нього запитав: яке у вас бачення розвитку вітчизняної економіки, її кредитування - адже без цього ви з зовнішнім боргом не розрахуєтеся… Його відповідь мене шокувала. Арбузов заявив: «А ми й не збираємося економіку розвивати…». Я відповідаю за ці слова. Він сказав: «Ми будемо розраховуватися активами, які є в Україні». Тобто - землею, корисними копалини, людьми.
Ви стверджуєте, що з тих пір нічого не змінилося?
З приходом «цих»?
Так.
Ще гірше стало... Я повертаюсь до відповіді на ваше запитання. Мені вже тоді стало ясно, хто ж буде купувати ці активи, які планував розпродувати ще Арбузов. Росія? Вона не конкурент.
Активи буде купувати транснаціональний капітал. Який існує на Заході. І для цього він вже підготував тут «своїх» людей. Вони прийшли у парламент на «майданній» хвилі. Вони приймають коаліційну угоду, і в частині, яка стосується реформування фінансової системи, записують, що метою такої реформи є інтеграція української фінансової системи в міжнародний ринок капіталів. Крапка.
Ви натякаєте на якусь глобальну теорію змови?
Ні, я натякаю на державну дурість наших депутатів. Чому вони за це проголосували? І що це означає – «інтегрувати фінансову систему - кровоносну систему економіки! - в міжнародний ринок капіталу». Хто їм порадив таке написати? Вони не знають, що українська грошово-кредитна система має працювати на українську економіку, в цьому її призначення?
А наші «ліберасти» - природно «за» інтегрування, вони ж начитані, навчені…
А це - руйнація України.
На час приходу Гонтарєвої в НБУ у нас було 186 банків, із них 20 - зі стовідсотковим іноземним капіталом.
Гонтарєва з радістю знищила 85 банків з українським капіталом, а зараз готується продати ще й державні банки. І тоді в нас в фінансовій системі буде 88% іноземного капіталу.
А маленькі банки, які ще залишились, вони будуть добивати.
І що буде?
А буде те, що Україна перестане належати сама собі. У нас її украдуть. От в частині фінансів України практично вже нема.
Наступний етап - наша земля.
Змова? Та ні! Українська наївність… Як це так, Росія може на нас напасти? Та ніколи в житті! Або: як це, американці, німці - невже вони хочуть нам зла? Та ніколи! Вони хочуть нам добра, вони за нас переживають… Землі нас хочуть позбавити? Не може бути! Ідіоти… Наша поведінка нагадує поведінку червоношкірих тубільців…
Але у світі є ті, хто дивиться вперед, хто розуміє майбутні проблеми людства з їжею, з водою, з людськими ресурсами. І їм потрібні наші ресурси. Їм непотрібна наша держава. А з іншого боку - ми самі не хочемо бути господарями тут, не хочемо і не знаємо, як… От спитайте у наших керівників - навіщо нам банківська система. Я про Гонтарєву вже мовчу. Але спитайте в Порошенка. Вам не скажуть, навіщо вона потрібна… Бо для того, щоб красти, наука не потрібна.
Отже, якщо я вас правильно розумію, виходить, що наш президент - або ставленик, або заручник транснаціональних корпорацій, які розглядають Україну всього-на-всього як територію, багату природніми ресурсами?
Я сказав би – заручник зовнішніх інтересів.
І в чому це, по-вашому, проявляється?
Вони, - представники нашої псевдовлади, - абсолютно не вірять в те, що Україна може бути самостійною державою. Вони переконані, що можна обікрасти цю країну, утекти, і їм за це нічого не буде.
Тому вони і не збираються дбати про якесь суспільне благо.
Судячи з ваших слів, той факт, що Україна ще існує як незалежна держава, - це просто чудо якесь незбагненне?
Сто відсотків це диво. Ніяка інша країна не вижила б. Ви пам’ятаєте, як Путін двічі поздоровляв Януковича з обранням президентом? Тобто, вони були впевнені, що так і буде. Їхнє КДБ, - цей дуже потужний мозковий центр - не прорахував, що може вчинити українська душа. Вчинила.
Так само й нинішні: вони вже потирають руки, землю вони вже скупили, банківською системою вже вони володіють – все. Не все! Не все…
На Землі не все залежить від грошей, є речі, які залежать від набагато сильніших, неймовірно сильніших речей.
Розглянемо ситуацію: ми вмикаємо телевізор, а там Гонтарєва зачитує свою заяву про відставку… На завтра щось зміниться для нас усіх, для мене особисто?
Якщо прийде людина, яка, як і Гонтарєва, буде служити зовнішнім інтересам, то ситуація наша суттєво погіршиться. І коли я чую, що одна з основних кандидатур на цю посаду - Яценюк… Я їхав на роботу, по радіо чую - Антон Геращенко виступає, він теж з Народного Фронту, ну і каже: якщо Яценюк стане головою Нацбанку, до нас підуть іноземні інвестиції, прийдуть іноземні банки... Тобто ця людина є таким же слугою чужих інтересів, як і Гонтарєва.
Яценюк відмовився від посади…
Нічого подібного, я так не думаю. Але раптом щось зміниться у свідомості президента і Верховної Ради, і вони поставлять людину, яка займеться поєднанням грошей і економіки.
Поясніть…
Це коли почне задовольнятися попит бізнесу на гроші. Підкреслюю – на гроші як інструмент господарської діяльності. От тоді ситуація зміниться на краще. Питання: чи вони хочуть цього? Ні!
Тому дуже важливо сьогодні засвітитися людям, які можуть дати відповідь на ваші запитання «чому?», «навіщо?»…
Дуже важливо зрозуміти, чи є у нас еліта, справжня українська еліта? Тобто люди, які можуть взяти на себе відповідальність за цю країну. Я впевнений, що в частині, яка стосується фінансів, економіки, - такі люди є. Чи є вони в освіті? Теж, думаю, є. В медицині теж, думаю, є. В газовій галузі? Є! Я чотири чи п’ять років був членом Спостережної ради «Нафтогазу». У нас надпотужний інтелектуальний потенціал у цій сфері. Саме ці люди, високі фахівці Інституту нафти й газу, що у Франківську, творили газову структуру всього Радянського Союзу. Але вони нікому сьогодні не потрібні. Аби красти - ці люди непотрібні.
Тому треба зробити так, щоб у наступному парламенті було хоча б двісті п’ятдесят народних депутатів, які прийдуть туди для того, щоб припинити висмоктування з українського народу грошей, щоби повернуті борги всі – людям, країні, державі….
Тобто, я відповідаю на ваше запитання: для того, щоб у вашому житті і справді щось змінилося, потрібна нова, протилежна нинішній, влада. В першу чергу, протилежна в моральному вимірі.
Це красива теорія. На практиці зараз це зробити майже неможливо.
Майже.
Добре, на 90 % неможливо…
Але 10% у нас є? Це вже не так погано. Звичайно, вибори на старому виборчому законодавстві – це нісенітниця. Це всі розуміють. Треба змінити виборчу систему. І треба змінювати людей у цій системі. З чого почати? З того, щоб не провести до парламенту ставлеників грошей.
…Я згадую 24 серпня 1991 року. Я – народний депутат. Проголосована незалежність. Неймовірна радість у панів Павличка, Яворівського, Драча. Розгублений В’ячеслав Чорновіл. А я стояв і не знав, чи радіти, чи сумувати. Тому що, по-суті, за нашу незалежність проголосили комуністи. Це була їхня незалежність. Я думаю, у В’ячеслава Максимовича було прекрасне розуміння, що він не зможе забезпечити справжню незалежність. Я впевнений у тому.
А ті всі - Кравчук, Плющ покійний, Царство небесне, Павличко, Драч – всі вони були, як наглядачі і ув’язнені. Вони один без одного вже не могли…
І що далі? Раніше Москва визначала, що має робити Щербицький, що має робити голова Ради Міністрів, що має робити Верховна Рада, що мають робити в областях і навіть на окремих заводах, як, скажімо, той самий Південмаш, який працював на Росію, на імперські інтереси. Тобто визначення мети діяльності державно-суспільних інституцій УРСР - все те творилися в Москві.
От такий вражаючий факт: в Україні випускалися найкращі в світі літаки, найстрашніші ракети, скажімо, СС-20, а свого комбайну у нас не було… І от після 24 серпня 1991року московський стратегічний центр по управлінню суспільно-державними інституціями УРСР перестав працювати. У цей час наша еліта мала би дістати свої доробки і визначити: що далі робити і навіщо? Але цього не сталося… Українська еліта була не готова.
Один цікавий момент. 1990-й рік, Радянський Союз, Богдан Гаврилишин, світлої пам’яті, виступає перед нами, народними депутатами. І я запитую у нього: чи може Україна бути самостійною державою, якщо в неї не буде самостійної грошово-кредитної системи ? А він сказав: «Я вас попереджав, щоб ви не задавали мені політичні запитання…». Тобто, виявляється, мати чи не мати національну валюту, – це питання політичне, а не економічне. Але потім додає: «Ні, не може…».
Далі, вже 1994 рік, ми проводимо нараду в Адміністрації президента Кучми з питань кредитування економіки. І Кучма мені каже: «Сугоняко, наші банки не можуть кредитувати, давай ми запустимо сюди російські…». Ну і все, приїхали…
Президент такої величезної країни не розумів важливість контролю над грошово-кредитною системою.
А потім Ющенко, після того як став головою НБУ, у 1995 році, зняв будь-які обмеження на присутність іноземного капіталу в Україні, наївно сподіваючись, що прийдуть і «прокредитують» нашу економіку.
А в цей час ренати, медведчуки, пінчуки, почали «робити гроші». Через деякий час вони вже могли зайти до прем’єра країни, сказати: «Ну, давай поділимося, да?»
Навіщо взагалі змінювати владну систему і людей в ній? Відповідь дуже проста: треба переключити тумблер зі смерті українського народу на життя. Це не я придумав. Це життя ставить на порядок денний таку вимогу.
Це все зрозуміло, але потрібні відповіді на питання – як це все здійснювати.
Перше, що треба зробити, - це написати новий закон про вибори до парламенту. Мінімізуючи вплив грошей, ЗМІ і влади. Передбачити страшну кримінальну відповідальності за маніпуляції і т.д. Тепер уявімо собі, що закон написали і він ідеальний. І цей закон має прийняти нинішня Верховна Рада. Знов неможливо?
Майже….
Значить, необхідно організувати тиск суспільства на парламент. Люди мають розуміти, навіщо в парламент йдуть політики і що вони там будуть робити. Якщо ти згубив гроші в банку, - ти маєш твердо знати, що тобі ці гроші депутати повернуть, приймуть відповідний закон і відповідних чиновників призначать. І ці люди, які йдуть туди, у парламент, за це нестимуть персональну відповідальність. Вони йдуть до парламенту для того, щоби гроші тих хлопців, які повиводили свої мільйони за кордон, - повернути, вони ж усі є, їх треба просто відшукати… Ви думаєте, я ідеаліст?
Така думка закрадається…
От я ззовні дивлюся на людей, які там, у парламенті, якісь закони приймають. Але – чи працюють ці закони на спільне благо? Ну, наприклад, чи треба було кредитувати в валюті? Та ні в ніякому разі! Тобто, парламентом приймалося рішення, яке ні в якому разі не можна було допустити. Тому що це рішення коштувало українцям 180 мільярдів гривень. Але коли приймали рішення - про ризики не говорили, правда? В суспільстві - з позиції спільного блага - цю тему не обговорювали. Взагалі в Україні дискурс спільного блага ці роки був в відсутній. Це геть поганий був знак.
Але – якщо влада і справді турбується про суспільство, то як же вона може приймати будь-яке рішення без його всебічного обговорення? Наша країна мала величезну проблему – знаєте яку?
Яку?
Відсутність власної еліти, готової до управління цією країною. У 1990 році таких людей не було. За двадцять п’ять років вони «проросли», сто відсотків.
Знаєте, коли навіть обрубати корінь, то з нього все-одно багато пагонів проростає. От ми мусили пройти через це все, і пройшли. Ну от.
За моїми підрахунками, нинішня Верховна Рада коштує 2,5 мільярди доларів. Ну приблизно.
Що значить «коштує»?
Ну, це всі голосування, «потрібні» депутатські запити, «потрібні» закони і т.д. Це без виборчих кампаній.
А для того, щоб країна стала здоровою, треба мільйонів сто доларів і рік часу.
Малувато грошей.
Досить. У «сьогоднішніх» основні витрати ідуть на що? Намалювати картинку, якої не існує.
Майдан залишився в наших серцях, він не пропав. А «нинішні» - вони просто не вірять, що таке можливо.
Фото: Марії Шевченко
Автор: Галина Плачинда, видання МИР
Збірник матеріалів, випущений АУБ за результатами науково-практичної конференції «Творення простору суспільної довіри в Україні XXI сторіччя»
