Круглий стіл на цю тему, організований Українським товариством фінансових аналітиків і присвячений загальним зборам товариства, відбувся в Києві 28 лютого. У круглому столі взяли участь члени УОФА - партнери, керівники і провідні спеціалісти відомих торговців цінними паперами, консалтингових і страхових компаній, корпорацій, Національного банку України, Київського інституту інвестиційного менеджменту. На круглий стіл був запрошений член Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку Н.А.Бурмака. Для обговорення на круглому столі членами УОФА були вибрані найбільш наболілі питання, а саме: Відкриваючи обговорення з питання державного регулювання фінансових ринків, Президент УОФА Сергій Москвин відзначив, що учасники ринку фінансових послуг хотіли б оцінити економічну ефективність для себе діяльності регулюючого органа.
З одного боку, дотримування єдиних ринкових правил, установлених регулятором, може виявитися дешевшим, ніж раз по раз вирішувати спірні ситуації в суді. З іншого боку, фінансування трьох регуляторів - після створення Комісії з регулювання ринків фінансових послуг - може стати досить важким, не говорячи вже про неминучі складності періоду розмежування повноважень. Існують і інші моделі регулювання ринку фінансових послуг. Переваги класичної моделі американського типу - це існування єдиного регулятора фондового ринку (SEC), що покликаний забезпечити захист прав інвестора шляхом застосування твердих санкцій до порушників норм і законів. Відомі корпоративні скандали останніх років виявили недоліки даної моделі, що у США намагаються вирішити шляхом ще більшої жорсткості регуляторних норм.
У Японії, досвід якої ми ніколи не використовували, Міністерство фінансів регулює фінансові ринки, а Комісія з цінних паперів є його підрозділом. У Великобританії, пропонується нова модель, у якій функція регулювання фінансових послуг (і банківських, і зв'язаних з цінними паперами) сконцентрована в єдиному органі - Financial Service Authority. Така ж модель повної централізації була реалізована в Казахстані, де Комісія з цінних паперів ліквідована, і регулювання фінансових послуг повністю здійснюється Центральним банком. Михайло Ройко, Український міжнародний культурний центр, висловив свої прогнози розвитку регулювання фінансових ринків в Україні на найближчі 2-3 роки. На його думку, проблема полягає не в кількості регуляторів, а в принципах, формах і якості регулювання, що доводить досвід країн Східної Європи.
Наприклад, на Євразійському круглому столі з проблеми корпоративного управління Організації економічного співробітництва і розвитку (Київ, 2002 рік) розповідалося про успішне регулювання діяльності пенсійних фондів польською Комісією з нагляду за недержавними пенсійними фондами і, у той же час, про проблеми, що виникли при спробах регулювання різних фінансових інститутів єдиним регулятором з Угорщини. Класична схема фінансового регулювання (за матеріалами IOSCO) припускає законодавчо зафіксований поділ функцій регулювання: у першу чергу, - власне регулювання, і, у другу чергу, - нагляд. Причому нагляд повинен відбуватися з ефектом, що випереджає, тобто пруденціарно.
Це особливо важливо, оскільки сьогодні в Україні фактично відсутній досвід і недостатнє законодавче поле з регулювання діяльності фінансових конгломератів, що з'являються. А саме в зв'язку з відсутністю подібного регулювання, зокрема, звалив фінансовий ринок Туреччини, де фінансові конгломерати явно переграли з застосуванням багатоходових комбінацій і можливостями перекладання ризиком "з кишені в кишеню" по колу. Таким чином, регулювання необхідне, однак у даний час проблема полягає в зайвому регулюванні. Кредитні союзи, лізингові компанії і страхові компанії направили лист Президенту з проханням увести регулювання ринку фінансових послуг, тому що не випробували на собі всі тяготи "інтенсивного" регулювання. Це при тому, що за два з половиною року існування незмінних правил гри і відсутності якого-небудь регулювання що страховий ринок істотно додав у своєму бізнесі.
Можна уявити, що з початком роботи Комісії пана Суслова в учасників страхового ринку залишиться значно менше часу на розвиток свого бізнесу, тому що вони будуть зайняті його переробленням під ті правила гри, що будуть створюватися. Ще більша небезпека перетворення регулювання в інструмент боротьби між різними секторами фінансового ринку, загроза чого існує. Наприклад, недавно в Робочу групу з підготовки Закону про цінні папери надійшла концепція від Асоціації українських банків, де міститься постулат про необхідність законодавчого забезпечення пріоритетного розвитку банківського сектора в порівнянні з іншими секторами фінансового ринку.
В'ячеслав Черняхівський, страхова компанія "Весту", вказав, що для УОФА першочерговим питанням повинна бути участь у формуванні регулятивного поля для пенсійних фондів, кредитних союзів, ІСІ, компаній зі страхування життя, що одержали серйозні пільги. Сучасна тенденція - це створення схем за участю декількох фінансових інструментів. Зокрема, нове положення з випуску облігацій робить обов'язковими страхові гарантії щодо них. Чим більше буде інвестиційних інструментів, тим сильніше на ринку буде потреба у фінансових аналітиках.
Страхові компанії підтримували створення нової Комісії, через повне запустіння в питанні методології, що склалися за період, коли після ліквідації Комітету з нагляду за страховим ринком його функції були передані Міністерству фінансів. За ці два з половиною роки не вийшов жоден новий документ, і дотепер діють морально застарілі постанови Кабміну 1996 року. У страховиків і в Ліги страхових організацій уже є досвід роботи з Мінфіном з підготовки основи проектів нормативних актів.
На сьогоднішній день в Кабміні лежать два проекти постанов, підготовлених у такий спосіб. Ростислав Лукач, ТОВ "Одеська фондова група" закликав більше враховувати існуючий український досвід. Як приклад він навів період сертифікатної приватизації, на початку якої Фондом державного майна була зібрана команда учасників ринку, що бурхливо й успішно розвивали свою діяльність, а потім виник новий регулювальний орган, що став усі робити по-новому. Вірогідно, набагато корисніше замість багаторічного вивчення угорського, японського, чилійського чи аргентинського досвіду глибше проаналізувати досвід створення перших інвестиційних фондів і російський досвід 1990-1992 року створення перших акціонерних товариств і торгівлю їхніми акціями.
Те ж стосується і державних пенсійних фондів: не потрібно розвивати все з нуля, начебто б не було нічого вже створено. Представник ІК "Атек-Інвест" Євгеній Галушко відзначив, що, Нацбанк самостійно і через Мінюст при потуранні ГКЦБФР проводить протекціоністську політику на фондовому ринку в інтересах банків на шкоду торговцям цінними паперами. В результаті останніх нововведень НБУ фондові компанії виявилися цілком відрізані від зовнішніх ринків. Його підтримав президент АТ "Комекс-Брок" Дмитро Сапунів, що навів вражаючий приклад.
Коли один з його колег - керівник торговця цінними паперами, що зараз організовує компанію з управління активами, консультувався в ГКЦБФР, йому повідомили, що, хоча це і не цілком чітко прописано в Законі про ІСІ, зберігачем може бути тільки банк. Подібна рекомендація від члена ГКЦБФР недвозначно характеризує позицію Комісії як "захисника" банківських інтересів на фондовому ринку. Очевидно, Комісії була створена не для того, щоб захищати учасників фондового ринку, а для того, щоб їх карати. Ще кілька років тому НБУ, в особі пана Ющенко, узагалі не бачив місця для небанківських структур на фондовому ринку.
У цих умовах УОФА, перетворивши фактично в закритий елітарний клуб, не може виконувати функції агентства впливу. Вплив на регулятора роблять не фінансові аналітики, а ті, хто, можливо, у цьому розбираються менше, але володіють більшою політичною волею, харизмом, організаторськими можливостями (фінансовими й адміністративними ресурсами). Точку зору регулятора висловив член Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку Микола Бурмака. На користь введення декількох регуляторів він навів приклад Росії, де передбачається вилучити з компетенції Центробанку всі питання, зв'язані з емісією і ліцензуванням цінних паперів комерційних банків, і передати це питання у ведення Комісії з ринку цінних паперів (ГКЦБ).
У США навіть Комісія з цінних паперів і Комісія з фьючерсів існують окремо. Але є і світовий досвід зменшення кількості регуляторів і навіть створення єдиного регулятора. Фактором, що каталізує цей процес може бути фінансова криза. Раніше в Південній Кореї було вісім регуляторів ринку фінансових послуг, а після кризи 1997 року залишилося три. Н.Бурмака сказав, що поділяє думку Віктора Суслова, висловлену в інтерв'ю газеті "Бізнес", з приводу того, що в найближчі п'ять років питання створення в Україні єдиного регулятора стояти не буде. У той же час функції Комісії з цінних паперів абсолютно не доповнюються тими функціями, що виконує НБУ, зокрема, - як емітент.
В найближчі роки Нацбанк буде формувати концепцію розвитку банківського сектора, а Комісія з цінних паперів розвивати законодавство про ринок цінних паперів. Хоча фондовому ринку України з дати прийняття Закону про цінні папери (1991) йде вже тринадцятий рік, з погляду цивілізованого ринку організаційно оформленого чи ринку ми знаходимося на тому ж етапі, що і сім - вісім років тому. Зараз прийшов час приступити до розробки і прийняття нової стратегічної концепції розвитку фондового, і - ширше - фінансового ринку на найближчі п'ять-вісьмох років, тому що існуюча концепція була прийнята в 1995 році, і, на думку багатьох фахівців, на 95-98% виконала свою роль.
На думку експертів Ради з розміщення продуктивних сил, економічна політика України розвивається нераціонально, тому що при прийнятті тих чи інших стратегічних рішень ніхто і ніколи не запитує у вчених, що і як робити. Це нагадує ситуацію УОФА, де теж ніхто не запитує, як розвивати фондовий ринок. Можливо, не слід весь ваш потенціал, висловлені тут ідеї і конструктивні зауваження тримати до чергових річних зборів Товариства фінансових аналітиків або до чергового круглого столу?
У рамках різного роду утворень - наприклад, тимчасових робочих груп при Комісії з цінних паперів, УОФА, КЕР, КАЕР і саморегулюючих організаціях потрібно частіше обговорювати актуальні питання розвитку і регулювання фондового ринку. На закінчення С.Москвин, заявив, що не може погодитися з думкою про недостатність впливу членів УОФА на формування системи регулювання фінансових ринків. Сьогодні 6 членів УОФА є членами КЕР, 4 члени товариства є членами Спеціальної робочої групи з корпоративного управління і захисту прав інвесторів, серед членів УОФА є люди, що мають прямий доступ до Парламенту і його комітетів.
Відкриваючи тему діяльності інвестиційних і пенсійних фондів, С.Москвин висловив надію, що розвиток ІСІ таїть у собі надію на відродження професії фінансового аналітика, інвестиційного радника. У той же час виникає питання пошуку приватних інвесторів, що будуть вкладати свої кошти в ІСІ. У відповідь М.Ройко вказав, що основна проблема полягає не в залученні грошей інвесторів. На сьогодні це вміють робити і торговці, і банки, що мають уже цілі аналітичні відділи. На жаль, зараз відсутні нові привабливі фінансові інструменти. У результаті, наприклад, венчурні фонди зараз використовуються тільки для оптимізації фінансових потоків.
Корпоративні облігації є занадто ризиковим інструментом. Хоча за два роки не було ні одного скандалу, але скандальна ситуація в принципі, неминуча і, можливо, навіть цього року. Розроблювальні КЕР моделі гарантування корпоративних облігацій не можуть стопроцентно забезпечити успішність погашення. Інший новий інструмент комерційні папери (commercial papers у США) - короткострокові незабезпечені боргові папери, функція реєстрації яких переноситься на організатора торгівлі (фондову біржу).
Хоча потенційно це досить перспективний ринок, як для торговців, так і для підприємств - емітентів, що бідують у короткострокових запозиченнях, поки в Україні він не розвивається. У той же час за останні два роки ринок акцій на організованих ринках став у два рази менше ринку облігацій. На жаль, фондові ігри з довгостроковими (8-10 років) борговими інструментами не можуть залучити достатню кількість учасників. До ринку ОВГЗ: довіра ринку загублена ще в 1998 році, а ситуація з негативною прибутковістю підірвала його остаточно. 50% обороту з цінними паперами, по яких торговці звітують перед Комісією з цінних паперів, дають векселі, ринок яких так і не переборов своїх відомих усім хвороб.
Віктор Дубницький (Компанія "Bears") бачить рішення цієї проблеми в знятті штучних регуляторних обмежень на фондових ринках і розвитку ринків фьючерсів, опціонів, відкриті для торгівлі зовнішніх ринків. Хоча, як вказав С.Москвин, у Законі про ІСІ золото і земля не були включені в перелік активів для инвестфондов, ці реальні активи визнаються такими в Проекті Закону про недержавні пенсійні фонди, як нагадав Директор Інституту конкурентного суспільства Дмитро Ляпин. М.Ройко попередив, що, якщо на фондовому ринку відсутні інструменти, вони створюються на інших ринках, і, відповідно, туди ж відбувається відтік грошей.
Наприклад, на УМВБ планується почати торгівлю деривативами на контракти Лондонської біржі металів. У той же час в Україні є практично безризикові активи, до яких Р.Лукач та Ігор Бабич (FIMBANK) відносять землю, особливо в центрі міста, а також орні сільськогосподарські угіддя. На закінчення обговорення Юрій Прозоров (Національний банк України) указав, що з появою в Україні харизматичної людини, такої як Назарбаєв у Казахстані, залишається можливість розвитку фондового ринку за німецькою моделлю, де банки є основними учасниками фондового ринку, і всі біржові операції є банківськими.
Однак М.Ройко вважає такий прогноз малоймовірним, тому що в Казахстані панує ринок боргових інструментів і фактично відсутній ринок акцій за винятком одиничних емісій, на велику частину обсягу яких були випущені АДР. Крім того, банківський сектор Казахстану також відрізняється від українського набагато більшою концентрацією. С.Москвин, даючи визначений напрямок обговоренню питання корпоративного управління, запропонував обговорити його не з погляду законодавства, а з погляду інструментів. Він справедливо помітив, що ринку акцій у найближчому майбутньому не буде, якщо не будуть діяти акціонерні товариства.
На жаль, як відзначив М.Ройко, наші АТ - це "піратська копія" прийнятих у світовій практиці моделей корпоративного управління. Очікувати, що наші ГОКи чи Укрнафта стануть публічними компаніями, не доводиться. У Росії процес створення публічних компаній (крапкових IPO) зайняв п'ять років, і почався з того моменту, коли учасники зрозуміли, що залучати капітали потрібно з ринку, тому що вони дешевше банківських. У сьогоднішній Україні найефективніші способи залучення капіталу - внутрішнє фінансування у фінансових групах, і сприяння керівних політичних структур у залученні бюджетних (найдешевших) грошей. Це і гальмує виникнення публічних компаній в Україні.
За твердженням Р. Лукача склалася парадоксальна ситуація, коли учасники ринку стоять у черзі, щоб піти від форми ОАО і перереєструвати підприємство в ТОВ. Хоча, як відзначив С.Москвин, є й інші приклади: фірма Interbrew раніше існувала як сімейна фірма у формі ТОВ, провела публічну пропозицію своїх акцій і стали найбільшою публічною компанією.
УОФА
01, Квітень , 2003 , 17:20
Укр 
Eng 
