Новини АУБ

Критична точка пройдена і ми перебуваємо у зоні надвисокої нестабільності

Спілкувався  Любомир Шавалюк

 

Останнім часом з’являється дедалі більше ознак наростання кризи в банківській системі України. Зокрема дедалі більше банків відмовляються  повертати депозити вкладникам. Та, як не дивно,  наразі не видно, щоб відповідальний  за стабільність сектору  Національний банк якось реагував на ситуацію. Більшість банкірів із якими намагався поспілкуватися Тиждень про проблеми галузі категорично відмовлялися коментувати ситуацію під власним ім'ям, зізнаючись, що побоюються санкцій для своєї фінустанови  боку влади. Натомість погодився на відверту розмову Олександр Сугоняко, президент Асоціації українських банків (АУБ). Навесні 2012 року після гострої критики ним політики тодішнього голови НБУ Сергія Арбузов а чимало великих банків вийшли із АУБ, проте це не змусило пана Сугоняко відмовитися від критичної оцінки реальної ситуації у банківській сфері та негативного впливу на неї політики керівництва Нацбанку.

 

У.Т.: Тиждень має інформацію про те, що у щонайменше десяти банків є проблеми із поверненням вкладів населенню. З чим ми маємо справу? Ідеться про окремі проблемні фінустанови, які завжди існують, чи це прояв системної кризи?

- Хворі банки, які не можуть обслуговувати свої зобов’язання перед вкладниками - це наразі, наскільки мені відомо, «Даніель» та «Західінкомбанк». Там депозити не виплачуються навіть за наявності судового рішення (див. стор. стаття Буткевича). Експерти називають різні цифри: хто 10, хто 20 проблемних банки. На жаль, немає прозорої інформації та чіткої позиції НБУ з цього приводу. Перед нами – лише видима верхівка айсбергу. 

Проблемні банки мають виводитися з ринку. Але НБУ займає вичікувальну позицію, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) також не включається у цю роботу. Їхня бездіяльність триває увесь посткризовий період (після 2008 року). Це небезпечно, оскільки в результаті наявні проблеми не лікуються, а заганяються у хронічний стан, інтоксикують здорову частину банківської системи: адже одному із цих «нездорових» банків завтра «здоровий» може дати кредит, а той його повернути не зможе. У результаті банк, у якому справи наразі йдуть нормально, також перетвориться на проблемний. Йому своєю чергою дасть кредит хтось інший і буде запущена ланцюгова реакція.

Усі банкіри, які працюють на ринку бодай 10 років, в тому числі й співробітники НБУ, добре знають, що системно небезпечно перебування на ринку потенційних банків-банкрутів. Вони мають або пройти процедуру санації, або піти з ринку, незважаючи на те, хто за ними стоїть. З досвіду, ми знаємо, що проблеми маленьких банків часто стають великою проблемою для усієї системи, оскільки ставить під сумнів основоположний принцип її діяльності - довіру... На жаль, ми спостерігаємо з боку НБУ дефіцит системного підходу, зокрема і стосовно відновлення проблемних сегментів банківської галузі. Більше того, дії НБУ (або бездіяльність) ставали причиною мікрокризових явищ. Як приклад, згадаємо кризу ліквідності у жовтні 2011 року, коли ставки міжбанківського кредитування доходили до 40%, що змушувало банки залучати наддорогі ресурси, в умовах фактично нульової інфляції. Це призвело до накопичення дорогих пасивів, незапланованих збитків. У гонитві за міфічною курсовою стабільністю в останні роки ми фактично втратили адекватне потребам реального сектору економіки функціонування національного грошового ринку.

У.Т.: Зараз ліквідність в галузі нормальна, ставки на міжбанку низькі. Це означає, що на даний момент галузь у цілому немає проблем?  

- Сам по собі показник ліквідності ще не означає відсутність проблем. Ключовий момент –як і де ця ліквідність працює. Якщо вільні кошти банків йдуть у реальний сектор економіки за низькими процентними ставками – тоді у нас дійсно немає проблем. Але цього, на жаль, не відбувається. Сьогоднішні проценти за кредитами – це зашморг на шиї національного товаровиробника. В таких умовах ліквідність банків – це фактично євангельська притча про талан, заритий у землю.

У.Т.: Якщо загалом в галузі ситуація із ліквідністю нормальна, але низка банків має проблеми, то це свідчить, що їм не дають кредитів на міжбанку. Отже, самі банкіри знають про проблеми цих банків?

- Так, звичайно. А який сенс їм давати кредити? З іншого боку, були такі, хто про це не знав і давав кредити, про що тепер шкодує. 

У.Т.: Чому Нацбанк не реагує?

- В НБУ знають про це. Люди, які не можуть повернути свої депозити, звертаються до нього, уже навіть є судові позови до Нацбанку за те, що вони не реагують. Все це призводить до того, що вкладники у своїх листах до нашої Асоціації називають державні установи співучасниками шахрайських схем.

У.Т.: Можливо, одна з причин, чому НБУ заплющує очі на проблеми окремих банків, полягає в тому, що у зв’язку із проблемами з державними фінансами влада не хоче витрачати гроші ФГВФО на повернення депозитів?

- Ні, з Фондом ситуація дещо інша. Під час кризи 2008-го один лише на виплату депозитів збанкрутілого Укрпромбанку могли піти всі гроші ФГВФО. Як бачите, Фонд працює досі й на сьогодні акумулював близько 5 млрд грн, хоча це мізерна сума порівняно з сотнями мільярдів на депозитах української банківської системи. Щодо двох зазначених проблемних банків, ідеться про півмільярда гривень депозитів. Це не є небезпека. Значно більш загрозливою є ситуація, коли люди збираються біля НБУ щотижня і показують усій країні, до чого все це йде. Це може призвести до паніки, якої не можна допускати за жодних обставин.

Відповідно до закону, ФГВФО може отримувати кредити від НБУ на погашення необхідних сум. Масштаб виплат не спричинить серйозних інфляційних наслідків. Водночас, такий інструмент дасть можливість уникнути панічних настроїв та збереже довіру вкладників до банківської системи в цілому. З початку року, обсяг депозитів фізичних осіб зріс майже на 16 % - до 425 млрд грн. І це в умовах нульової інфляції, спаду виробництва. Довіра до банківської системи з боку суспільства має цілком реальний еквівалент – він дорівнює річному бюджету країни! Невже ця довіра не заслуговує на підтримку з боку держави на рівні 1-2 млрд грн? Натомість що ми маємо? Фактичну бездіяльність з боку чиновників.

У.Т.: Але який тоді мотив у НБУ не реагувати на ситуацію?

- Це застаріла хвороба реагувати на наслідки, а не причини. І це вади управління не тільки НБУ, але й багатьох інших інституцій. На жаль, практика державного менеджменту має досить мало прикладів вдалого превентивного реагування на кризу. Можна згадати кризу 1998 року, як приклад дійсно ефективного вирішення проблеми, знайденого і державними установами і учасниками ринку. Тоді нам, на відміну від Росії, вдалося уникнути державного дефолту та руйнації банківської системи. А от у 2008 році, НБУ не зреагував на наші попередження (АУБ попереджала про початок кризи ще у квітні 2008 року) і фактично «проспав» початок світової кризи. Кажуть, що остання глобальна криза почалась з неповернутого іпотечного кредиту в містечку Стоктон, штат Каліфорнія. Україна має не проспати свій Стоктон.

У.Т.: У нас є інформація, що хтось впливовий має мати інтерес у тих банках, які не повертають депозити?

- Справжні зміни в Україні розпочнуться, коли ми перестанемо думати категоріями «інтересів», «впливів». А для цього суспільство має стати контролером влади. Тільки тоді рішення будуть прийматися в інтересах вкладників, а не певних осіб.

У.Т.: Можливо, НБУ зумисне закриває очі на те, що частина банків скочується у прірву, щоб потім потрібні люди могли придбати їх за безцінь?

- Ця версія не проходить. Якщо ситуація в банку погіршується, то ціна на нього падає. З іншого боку, банк має зобов’язання перед клієнтами - населенням та іншими, і повинен їх виконувати. ФГВФО покриє не всі зобов’язання такого банку. І та структура, яка потім прийде в цей банк, змушена буде покривати додаткові суми зі своєї кишені. Що у гіршу ситуацію заганяється банк, тим більше потім власних коштів повинен витратити новий власник на його рекапіталізацію та оздоровлення. Та з активами там ситуація не найкраща. У нас сьогодні банківська система в такому стані, що навіть великі банки, банки із західними інвестиціями готові продатися і продаються за мінімальною ціною. Тому що вони не бачать перспективи.

У.Т.: Є інформація про можливий продаж західними фінансовими групами  своїх українських дочок. Зокрема UniСredit, начебто, готовий позбутися «Укрсоцбанку», а Raiffeisen Bank - «Авалю». У чому саме вони не бачать перспективи: в розвитку української економіки, банківського сектору, у них свої проблеми, європейські, чи може не йде робота із теперішньої владою в Україні?

- Країна начебто прагне інтеграції до ЄС, а в цей час реальні представники європейського бізнесу в Україні – йдуть з країни. Це означає, що декларації влади і реалії її економічної політики – це зовсім різні речі. 2010 року була розроблена програма економічного розвитку, де передбачалося, що до 2020-го Україна має увійти до Великої Двадцятки розвинених країн (G20). Значна кількість положень цієї програми заслуговує на підтримку. Але там йшлося про реформи, інвестиції, зростання експорту, а реальні здобутки на сьогодні – стабільний обмінний курс та низька інфляція. Але і курс, і показник інфляції – це лише інструменти для досягнення стратегічних цілей: зростання добробуту суспільства, покращення стандартів життя, розвитку економіки. У нас же, інструменти стали самоціллю, такою собі «річчю у собі». Оце суть державної економічної політики. Як результат – зупинка економічного зростання. Водночас, головна причина виходу іноземних банків з українського ринку була закладена ще у 2005 – 2008 роках, коли національний ринок капіталу був бездумно відкритий для безконтрольного доступу іноземних фінансових структур. Ми не висували ніяких умов, не визначали  пріоритетів. Свій ринок фактично віддали на відкуп іноземним банкам. А вони і не збиралися кредитувати наше літакобудування, космічну галузь, інноваційні технології. Все, що ми отримали – це валютна іпотека, споживче і автомобільне кредитування. Саме тому, ці банки сьогодні і втратили стратегічні напрямки робити в Україні. Нові пріоритети не сформульовані, старі технології відпрацьовані. Фінансовий цикл закінчився  Заробляти гроші на різниці ставок між депозитами в Європі та кредитами в Україні більше не вдається. Існуючі умови кредитування реального сектору економіки для іноземних банків явно не підходять. На щастя чи на жаль іноземні інвестори не можуть закривати очі на ті ризики, до яких ми вже звикли. Але вже сьогодні необхідно працювати, щоб завтра частка іноземних банків у структурі банківської системи України відновилась, але на нових стратегічних засадах, сформульованих в інтересах українського суспільства.  

У.Т.: Якщо європейські банки продовжать виходити із ринку, то хто може бути покупцем їх дочок в Україні?

- З точки зору економічних інтересів придбання будь-яких активів у банківській галузі України на сьогодні є стратегічною дурницею. У перспективі років на 5 немає впевненості, що, придбавши якийсь банк, ви матимете хоч якийсь зиск. Якщо Ангела Меркель говорила, що криза в Європі триватиме 10 років, то для України цей термін виявиться ще довшим.

А що ж буде з банками, які залишаються? У них один вихід - кардинально зменшувати витрати, у тому числі процентні. А в нас за останні 2 роки темп приросту процентних витрат перевищує темп приросту процентних доходів через високі відсоткові ставки за депозитами. Питання відсоткових ставок - найбільш важливе для галузі, яке слід розв’язати протягом найближчих місяців. Але для цього в НБУ повинні побачити проблему й визнати, що вона є наслідком дій Нацбанку 2011-2012 років. Це проблема не тільки НБУ, а й уряду та комерційних банків. Якщо ми її не подолаємо зараз – у наступному році будуть дуже серйозні наслідки.

Чи може банківська система вийти із цієї ситуації? Звичайно може, але за однієї умови – економіка почне працювати усе краще й краще. Адже банківська система має заходити у точки зростання економіки, кредитувати її і рости разом з нею. А в іншому випадку будуть  лише поглиблюватися проблеми.

У.Т.: Яке становище російських банків в Україні, які крім економічної місії тут, виконують ще й  політичну?

- Загалом у них такі ж самі проблеми. Правда, вони менше кредитували населення в валюті, аніж західні банки, - це посприяло їм легше пережити кризу. З іншого боку, вони є переважно державні, тож мають відповідне підживлення через російські материнські структури. Однак, справді, окрім економічної місії, вони виконують в Україні ще політичну. А маючи політичну місію, вони вже не особливо не переймаються витратами і за рахунок нафтодоларів можуть реалізовувати будь-яку стратегію. Російські банки можуть свідомо іти на збитки, чого не можуть собі дозволити європейські, які прийшли сюди за прибутком, а не займатися політикою. Однак, залежність від політичних рішень робить їх економічну стратегію непередбачуваною.

У.Т.: Чи можна говорити про те, що НБУ зможе контролювати ситуацію у перспективі 1-2 років?

- Є графік експоненти, його перша і друга частина. Перша частина це коли по осі абсцис ми робимо суттєві зрушення, а по осі ординат зрушення незначне. Потім проходить критична точка - і тоді незначне зрушення по осі абсцис призводить до величезного зрушення по осі ординат. Коли проходить ця критична точка, тоді уже ніхто управляти не зможе, тобто будь-яке маленьке негативне зрушення у тому чи іншому місці може призвести до наслідків, які дуже важко передбачити.

У.Т.: Наскільки близько банківська система  підійшла до критичної точки, коли керувати ситуацією  уже ніхто не зможе?

- З моєї точи зору ми вже працюємо у зоні цієї критичної точки. Які ознаки? Перш за все це зміни диференціалу, похідної. В бюджеті коштів немає. Соціальні виплати (пенсії, зарплати бюджетникам, виплати з безробіття) затримуються. Прем’єр звинувачує місцеву владу у відсутності коштів та заявляє, що банки кредитують проїдання. Водночас заборгованість уряду по ОВДП перед банками з 2008 року зросла в 5,2 рази,  а перед НБУ – в 15 разів, натомість кредитна заборгованість всієї економіки перед банками зросла лише на 9%. Тобто замість того, щоб кредитувати економіку, банки змушені кредитувати урядові видатки. Лунають заяви про те, що до нового року має бути зниження відсоткових кредитних ставок до 14%, але як це можливо забезпечити за нинішніх високих депозитних ставок? Тому я вважаю, що ми дуже близько підійшли до критичної точки і знаходимося у зоні надвисокої нестабільності.

У.Т.: Якщо валютний курс - мета, а не засіб для нинішньої влади, то чи вистачить ресурсу, щоб втримати курс гривні принаймні до виборів?

- За попередньої кризи курс долара щодо гривні зріс на 60%. Якщо проводити паралелі між скороченням резервів тоді і тепер, то, за нашими розрахунками, глибина просідання курсу може бути на рівні до 30%. Тобто курс потенційно міг би  опуститися до 10,5 грн/$. Торговельне сальдо досі від’ємне, і покривається у платіжному балансі країни за рахунок зовнішніх запозичень. При цьому, за даними 2013 року, апетити імпортерів не зменшилися, хоч імпорт гальмується швидше, ніж експорт. Отже, загроза різкої девальвації зберігається. Але за рахунок вилучення з економіки майже 100 млрд грн (під час продажу валюти на валютному ринку), економічне зростання зупинилося. Сьогодні ми маємо падіння ВВП, але курс стабільний. Щоб далі тримати його, що потрібно зробити? Продовжувати політику вилучення з обігу гривневих ресурсів. Але при цьому, втрачається купівельна спроможність не тільки на іноземну валюту, але й на товари і послуги (що вже відбувається; див. стор. 6 – Ред.), а отже економіка стагнуватиме. В бюджеті уже зараз проблеми із грошима, але за такої політики проблеми тільки поглиблюватиметься.

 У.Т.: Тобто НБУ з усіх сил намагатиметься утримувати курс, але може і не втримати його навіть до 2015 року?

- Якщо питання курсової стабільності довести до крайностей, то курс можна спробувати тримати і до повного вимирання… Але чи потрібна суспільству курсова стабільність такою ціною? 

Виступ президента АУБ О. Сугоняко на прес-конференції

Час зміни парадигми світової економіки

Вчені, у відповідності з теорією хвиль  М. Кондратьєва, очікували в 2001 році  початок світової економічної кризи перевиробництва, схожої на «Велику депресію» 1929-1933 років.  В тому році  криза не розпочалася. Деякі  нобелевські лауреати з економіки вже почали говорити, що  світова економіка вступила в безкризовий період.   Але прийшов  2007-й, а з ним і іпотечна криза в США, яка запустила спусковий механізм  світового економічного  розладу. 

    Включення в глобальний ринок  території колишнього СССР та його  сателітів, з їхніми ресурсами і населенням, а також розпочата «війна з тероризмом», як відповідь на зруйновані в 2001 році будівлі Світового торгівельного центру, дозволили відтермінувати початок кризи на шість років.

Постсоціалістичні  країни, отримавши кредити від розвинутих країн Заходу,   розпочали активно споживати в борг товари, вироблені економіками, в першу чергу цих країн.  А національні господарства  пострадянських країн  сильно постраждали  від їхнього включення в глобальний ринок і опинилися відкинутими в своєму розвитку  на десятиліття, нагадуючи собою економіки, зруйновані війною.   Проте додатковий прокредитований попит населення  цих країн  забезпечив збут      вироблених товарів міжнародними корпораціями, економіками  розвинутих країн,  і тим самим  відтерміновував  світову кризу перевиробництва,  але не міг їй запобігти.

Нових  ресурсних ринків, за рахунок  всотування  яких можна було б залучати природні та інші ресурси  за заниженими цінами у глобальну економіку     вже  немає. Абсорбування нею  нових  ринків збуту завершилося з банальної причини – їх  на Землі не залишилося. Уже весь світ з його ресурсами і населенням  втягнутий в глобальну економіку. 

  Перед кризою 2007 року люди, підприємства, банки і країни, як  суб‘єкти споживання, знаходилися в боргах, які  вони  не  здатні були обслуговувати через перевищення їхніх витрат над доходами. Криза перевиробництва, з її   уповільненням зростання економік, а то й рецесією ще більше зменшує доходи цих суб‘єктів.   Щоб   розпочати   розбирати   боргову піраміду,  названі суб‘єкти  мусять   почати отримувати більші ніж вчора доходи і прибутки. А щоб  необхідного рівня   доходи з‘явилися -  необхідно більше  виробляти і, далі, більше  продавати. Але  світовий ринок не має платоспроможного попиту на існуючу пропозицію, не говорячи вже про додатково вироблені товари. Кредити під споживання, що раніше стимулювали зростання економік, тепер давати вже  недопустимо.  Бо, з одного боку,  споживачі  не здатні обслуговувати і ті борги, які в них є. А з іншого, - таке кредитування несе в собі світову  гіперінфляцю. Таким чином, глобальна економіка, якщо вона буде  залишатися вірною собі,  не зможе  в принципі  подолати системний  розлад, що виник в 2007 році і тягнеться до цих пір. Цей розлад також не може не наростати.

Якісною особливістю  теперішньої  кризи є її глобальність. В світі немає жодної країни чи регіону, які б не відчували на собі  її загрозливих   наслідків. Криза  прояснює той факт, що ефективність західних економік базувалася не стільки на їхніх новітніх технологіях, хоча і на них, скільки на  використанні за низькими цінами природних  і  трудових  ресурсів  відсталих регіонів Землі з допомогою цих технологій.  Радикальне погіршення  стану  базових активів, які належать всьому людству: повітря, води, ґрунтів – прямий наслідок фундаментальних  прогріхів  економічної системи, що утвердилася у світі. Один з очевидних наслідків.

 Отже,  в наш час не залишилося такого регіону на Землі, такого ринку, який міг би надати, за рахунок погіршення свого власного економічного і екологічного стану,   допомогу глобальній економіці і зняти смертоносну для неї  проблему боргів і перевиробництва.  А навіть якби і був - то ця допомога лише відтягнула б колапс  ще на декілька років, але не зняла би її.   

 В межах  пануючої економічної парадигми виходу з цієї економічної кризи у людства не має, бо  світова економіка століттями  поставала, зростала, долала  кризи  завдяки  розширенню ринків збуту, абсорбції їх. Нинішня глобальна економіка, частиною якої є й українське господарство, увійшла в стан деградації, що ми і спостерігаємо  вже протягом шести  років. 

Наявна  світова криза  є викликом людству, викликом на рівні життя і смерті, чого   не хочуть сприймати навіть  кращі серед  керівників розвинутих держав.   Канцлер Німеччини Ангела Меркель, наприклад,   говорила про  те, що криза буде ще  десять років. Ніхто з них не може (не хоче) сказати, що джерело  виходу з неї  може бути лише  в фундаментально нових засадах  господарювання. Іншого виходу немає. 

 Криза має той позитив, що  висвітлює хиби   базових постулатів класичної  капіталістичної політекономії: природні  ресурси Землі безмежні; зиск є місією економічної діяльності, а  егоїстичний економічний інтерес  кожного працює на суспільний інтерес.

Криза    відкриває, прояснює   чесно мислячим  сучасникам фундаментальні помилки, яких людство раніше  рішуче  не бажало   помічати, хоч  життя  і окремі   вчені на них вказували. Не хотіло, бо  визнання цих помилок  вимагало   радикальної зміни суті і смислу  економічної діяльності, яка разом з багатством стала  найвищою цінністю людства, і  яка  підім‘яла всі інші цінності під  себе. Існує необхідність розвороту свідомості людей і людства на 180 градусів від мамони до Творця, що, мабуть, без глобального потрясіння не є можливим.  

 Глобальна економічна криза відкриває очі на те, що:

1) природні ресурси обмежені,  про що свідчить не лише   явне  зменшення запасів  невідновлюваних  корисних копалин,  падіння якості повітря, води і ґрунтів але й очевидний  експансійний, глобальний,  нічим не обмежений характер економічної діяльності людства, який  став актуальною загрозою довкіллю, здоров‘ю і життю людей;

2) спокуслива гонитва за зиском  породила і поширила   в світовому масштабі хижацьке ставлення до природних ресурсів, фальсифікацію товарів, спекуляцію, лихварство, вибудувала найвищу в історії людства піраміду… сміття, і таку ж  боргову піраміду, обвал якої нас очікує в скорому майбутньому;

 3)  тепер людство розплачується    руйнацією будівлі світової економіки   за   хибне  покладання на «невидиму руку ринку», яка  наче б то добре діє і без  свідомої участі людської спільноти, розплачується за небажання  бачити справжню причину економічних криз –  жадібність, гонитву за зиском.

Ми живемо в час народження нової філософії господарської діяльності, нової економічної теорії. Хоча чому нової?  Можливо нас чекає переосмислення тих економічних вчень, які були відкинуті класичною економічною теорією.

 Існує живий зв‘язок наукової думки про інші засади організації господарства від  Аристотеля, з його поділом економіки на дві, Франсуа Кене, фізіократів, через С.Подолинського, В. Вернадського до  М. Руденка. Ця думка пульсує  і в Україні, спонукаючи до наукового пошуку відповідей на  виклик, поставлений життям  перед світом і  нашою країною.

І шо то воно таке: Q3, шатдаун, дехволт…

Рукотворна бюджетна криза в США. Конгресмени не прийняли бюджет на новий фінансовий рік. Не вистачає  голосів! Фінансування державних органів припинено. Це вже було. 
В бюджеті США немає коштів для обслуговування   державного боргу. Це вже не перший раз.  
З одного боку США  банкрот, бо немає чим платити.  З іншого боку – ні. Банкрутство США неможливо, тому що США позичають долари, якісамі друкують.  Щоб зняти фінансову проблему обслуговування  боргу,  Конгресу  США необхідно лише вкотре «підняти його стелю». Зараз -  вище  за 16,7 трлн. дол.  «Підняти стелю» означає   надати   уряду право на нові запозичення,  щоб віддати старі борги. Тобто конгресмени можуть  голосуванням (!) «зробити» країну багатшою, дозволити і далі «малювати» долари, дозволити підняти стелю боргової піраміди. Таке собі довгограюче МММ по-американськи: позичаю сам у себе, щоб віддавати іншим. Чи Попандопуло по-американськи: «Да бери усё, я себе ещё нарисую!»
popandopulo.jpg
Рішення Конгресу США про надання права  уряду на збільшення  габаритів «МММ» має бути  прийнятим до 17 жовтня.  Рішення не буде -  «піраміда» почне валитися, бо борги не буде чим  віддавати. А буде рішення – «піраміда»   далі буде підростати, як це робиться з 1971 року (коли долар було відв’язало від золота), а з цим  підросте і  інфляційний навіс над світом, бо кількість грошей в світі приростає без адекватного приросту  товарів і послуг. «Доходи США» зростають шляхом голосування, а не виробництва товарів. Обвал цього інфляційного навісу є питанням часу.                                           
Наскільки  вірною є фраза про те, що  США самі друкують долари, які позичають? Наскільки ФРС підконтрольна американській владі? Згадайте рефінансування 2009 року, коли ФРС таємно надала кредити на багато трильйонів доларів транснаціональним банкам та корпораціям.   Може  навпаки, політики США підконтрольні ФРС, а вона крутить, і США, і усім світом?  
Черговий раз світ чує про можливий «технічний дефолт США», про фінансову неспроможність США обслуговувати свої борги. Людство не хоче, не здатне   дивитися  правді в очі.  Керівництво країн, корпорацій, банків,  громадяни  різних країн, - всі вони залежать  напряму або опосередковано не тільки від США, а й від ФРС. США також сильно залежить від ФРС. Залежність, несвобода – ключові тут слова. Як і алкогольна залежність останньої стадії є небезпечною для життя людини (не дай такій людині алкоголю і вона може померти) так і фінансова залежність уряду США від емісії долара є небезпечною для життя країни.
Правдивим джерелом погашення   боргів будь-якої країни, в кінцевому підсумку, є  зароблені нею кошти, а не  її центробанк. Так є в фінансово здоровому, вільному  світі.  В нашому фінансово хворому, залежному світі не так.
США обслуговує свої зовнішні борги шляхом практично прямої емісії долара. ФРС є одним з головних покупців державних облігацій США.  Дасть Федрезерв кошти американському уряду чи не дасть – хто дає відповідь  на це питання: Конгрес з Білим Домом чи ФРС? Чи якась окрема група дуже впливових людей?
Танці політиків, конгресменів, Президента США над  дефолтною прірвою дискредитують американську владу в очах не лише американців, а й усього світу.  Політики  цього  не розуміють? Під чию дудку танцюють і з якою метою? Показати, що влада США ні на що не здатна?
Ці танці психологічно готують і американців, і людей планети до дефолту. Бажано людей ввести в стан безнадії і відчаю.  Лохами легше управляти і маніпулювати, відволікати увагу від правди життя.
Забагато «дивних» подій, які  політично послаблюють США, посилюють їх вразливість відбулося останнім часом. Це не лише принизливе вовтузіння  політиків навколо бюджетної кризи, підняття «стелі боргу», а й повчання Америки Путіним,   провал дивної політики адміністрації Обами з «ударами» по Сирії, відмова Бернанке, Самерса інших фінансових «авторитетів» від посади глави ФРС і подача Обамою кандидатури 67-и річної «бабусі» Джанет Йелен, нездатність влади навіть  належно віддрукувати без браку нову 100-доларову купюру, про що повідомили весь світ. 
Надування світової фінансової бульбашки не може йти безмежно довго. Зрив в інфляційну спіраль, після  проходження критичної точки накопичення інфляційного навісу, означає кінець бульки. Цей кінець позбавляє ФРС влади, тому що  знецінений долар нікому не потрібен…
Складається враження, що кулуарне рішення про дефолт вже прийняте, питання лише  в тому,  коли він буде  оголошений,  в цьому чи найближчих роках. 
Оголошення дефолту  емітентом світової валюти – це нова ера світової економічної історії. І не лише економічної. Ніхто з людей не знає і не може знати як підуть процеси після цього. Проте зрозуміло, що нічого  хорошого для економіки світу і України це не принесе. Висока ймовірність виникнення  тривалого соціально-економічного і політичного хаосу.
Проте загострення економічної кризи, суд Божий над людством, яке зневажило свого Творця, принесе і добре. Така деградація матеріального аспекту людського буття  дає шанс для духу, а суд грішному світу відкриває людині шлях до Бога.

Фінансовий омбудсмен має розв’язувати спори до 100 тисяч гривень - Сугоняко

Незалежна асоціація банків України сподівається на появу в нашій країні фінансового омбудсмена, який буде вирішувати суперечки між банками та їх клієнтами. Проект готові підтримати міжнародні фінансові організації. Ідеться про спори до 10 тисяч гривень. Ефективність роботи подібної схеми у фахівців викликає багато питань.

«Є три суб’єкти, які зацікавлені в тому, щоб стало краще. Це люди, споживачі послуг, які хотіли би, щоб їхні права були захищені. Це банки, які хотіли би відновити своє реноме, яке під час кризи серйозно постраждало. І це влада, держава, яка хотіла би, щоб в цьому процесі соціальний капітал став більшим. І от, з моєї точки зору, ця проблема має цими трьома суб’єктами вирішуватися. Є організації, які об’єднують споживачів. Є організації, які об’єднують банки. І є держава. Ці три суб’єкти мали б створити цей інститут омбудсмена, який би вирішував ці суперечки. З моєї точки зору, 10 000 грн – це не те. Може йти мова про суму, як Фонд гарантування – 200 тисяч. Хай не 200 тисяч, я можу погодитися, ну 100 тисяч. Це охоплює майже 90% всіх людей, які мають депозити. І ці спори мали б розв’язуватися цією структурою», - говорить Олександр Сугоняко.

Структура фінансового омбудсмена повинна допомогти вирішити ситуацію, яка склалася в банківському секторі країни після кризи 2008 року. Але досягти покращення можна тільки якщо новостворена структура буде незалежною та справедливою у своїх рішеннях, вважає Сугоняко.

«От я уявляю собі структуру, скажімо, раду спостережну, куди входять три представника держави, три представники банківських асоціацій і три представники асоціацій, які об’єднують споживачів. Вони погоджуються, що ця людина буде незалежною і буде по справедливості судити. Обрали. Ясно, що до цієї людини має бути ще цілий інститут, там люди мають бути. Я не знаю скільки, може 10, може 30. Спеціалісти, які б оперативно розв’язували відносно невеликі проблеми, і головне – швидко. Головне, робити це справедливо, швидко і незалежно від впливу банків, держави і ще когось», - додає голова АУБ.

Він також відзначив, що подібні структури фінансових омбудсменів вже успішно існують в деяких країнах, зокрема у Великобританії та Німеччині.
http://newsradio.com.ua/2013_10_04/F-nansovij-ombudsmen-ma-rozv-jazuvati-spori-do-100-tisjach-griven-Sugonjako/

Відеокоментар щодо поточної економічної ситуації та оптимізму уряду

Відеокоментар О. Сугоняка щодо фінансової політики ФРС США

Передача "Про головне" на каналі ТВі за участю О. Сугоняка, присвячена темі дефолту та російському чиннику

О.Сугоняко: "Процентний гріх"

За вісім місяців 2013 року в Україні усі депозити, які включають гривневі і валютні, поточні і строкові, юридичних і фізичних осіб  зросли приблизно на 11%. А  гривневі депозити населення приросли на 50 млрд. грн., або на 27%, тобто росли майже втричі швидше.  

Високі темпи зростання гривневих депозитів  потребують пояснення, чому вони так зростають.  Що рухає вкладником: високі процентні ставки, зростання доходів вкладників,  зростання довіри до гривні та банків?

Почнемо розвідку з опису цього сегменту депозитного ринку. Подивимося, як росли гривневі депозити населення і як росли його доходи.

З цих офіційних статистичних даних  видно, що доходи населення ростуть повільно, а депозити набагато швидше. В нормальних умовах депозити зростають співмірно зростанню доходів.  Що штовхає населення збільшувати депозити?

Тепер розглянемо, як впливали на апетит вкладників   процентні ставки за гривневими  строковими депозитами, а також реальна (відсоток депозиту мінус інфляція) відсоткова ставка за ними.

Зазвичай реальні процентні ставки по депозитам коливаються в межах 2-3%.  З даних таблиці видно, що  в 2011 і 2012 роках реальна процентна ставка  виросла в рази і зараз залишається захмарною. Семикратне її перевищення від норми штовхає людей, які мають вільні кошти, класти їх на депозит, щоб отримати височезний прибуток, який, до речі, в Україні не оподатковується.  Навіть 20 відсоткові  (а в деяких банках і вищі) депозити, при розміщенні 1млн.грн. давали 200 тис. грн. прибутку. А якщо 100 млн. грн. – то 20 млн. Нащо ризикувати в бізнесі, якщо в банку, знаючи інформацію про курсову політику влади, можна мати такі прибутки.

А тепер питання – де банк має заробляти гроші, щоб виплачувати такі величезні відсотки, це ж їхні витрати? Чому банки пішли на таке збиткове для них, дороге залучення коштів населення в 2011-2012 роках?

В цей час НБУ шляхом продажі 11,2 мільярда доларів вилучив із економіки майже 90 мільярдів гривень. В Україні створений штучний гривневий голод. Гривня стала недоступною, а отже вкрай дорогою. Тому банки для здійснення поточних розрахунків і платежів змушені були брати  депозити  під 25-30%. Деякі банки навіть затримували в той час платежі, не маючи коштів на коррахунках Але вони  мали надію, що штучну  кризу ліквідності Нацбанк швидко припинить.  Так не сталося. Тож нічого дивного немає в тому, що приріст  процентних витрат банків за перше півріччя цього року склав 21,7%, а приріст процентних доходів за цей період склав – 8,4%. Ця тенденція мала місце в кінці 2011 і весь 2012 роки.  Це не могло не погіршити реальний фінансовий стан банків.

Хто ж реально найбільше заробив на дорогій гривні, високих процентних ставках? Ті, хто мав великі об’єми вільних гривень. І це ті люди, які мали інформацію про курсову політику НБУ. Тепер, маючи цю інформацію, вони також можуть заробити і на послабленні гривні.  Очевидно, що це не звичайні люди, які перебиваються з води на хліб.

Звичайні вкладники мають у першу чергу знати,  що  великі ризики при розміщенні депозиту в тому банку, в якого проценти найвищі.  Бо висока вартість банківських залучень відбивається у високих відсоткових ставках за кредитами. А в умовах рецесії української економіки, повернення таких кредитів стає все більш проблематичним. За таких економічних і інших умов  довіра до гривні, до банківської галузі, до влади є низькою.  Низька довіра перекривається високими процентами. 

В українському суспільстві панує стереотип, що банкіри-лихварі наживаються на нещасних позичальниках, забуваючи, що у нас є ще і «лихвар-депозитчик», адже вкладника приваблюють високі процентні ставки за депозитами. Тема процентного гріха актуальна не лише для банківської галузі, а і для вкладників. І цей гріх українцями не спокутий. Але то інша тема.

Коментар О. Сугоняка телеканалу "Бізнес"

Фінансовий лікнеп

ТОВ "Укрфільмресурс" за сприяння Асоціації українських банків починає реалізацію телевізійного проекту «ФІНАНСОВИЙ ЛІКНЕП».

Завдання проекту:
- Доступною мовою розповісти про іпотеку, кредити, вклади, оціночну діяльність, ринок страхових послуг, з можливістю фінансових накопичень і.т.д.
- Допомогти споживачеві зорієнтуватися у різноманітті фінансових, страхових та інвестиційних програм.
- Сформувати у споживачів свідоме уявлення про доцільність використання фінансових продуктів, про ефективне управління особистими фінансами.
- Підвищити фінансову обізнаність населення.

Запрошуємо українські банки до учсті у цьому проекті.

Детальну інформацію про проект можна прочитати тут

А також звязатись із продюсером проекту Ольгою Квасовою

067-321-79-01
ООО "Укрфильмресурс"
Киев, ул. Сосюры, 6
БЦ "ПРАГА", оф.109.

Інфляція – нульова. Курс – стабільний. Рецесія…

Дякую всім, хто чесно перед самим собою, відреагував на мій попередній допис.

Не згідний я з тим, що «при нинішній владі правда нікому не потрібна». А що, заповідь «не свідчи неправдиво» вже в Україні відмінили? Якраз при нинішній владі вона потрібна всім, від Президента країни до безхатченка. Хіба не з допомогою правди ми станемо вільними?

У коментарях також торкалися теми курсу гривні, тому про курс і інфляцію.

     Розвиток власного виробництва країни є головною економічною метою нормальної влади. Зростання виробництва, відновлення життєво необхідних суспільству галузей економіки, для забезпечення народу  роботою і товарами, збільшення зайнятості для кваліфікованої робочої сили - піднімає доходи населення і рівень життя. Адже саме зростання добробуту і вимагає народ від економічної політики влади. А такі економічні макропоказники, як  курс національної валюти і інфляція  є лише   одними із засобів досягнення цієї стратегічної мети.   

  В дійсності, головною  метою нашої влади в економічній політиці стала низька інфляція за будь-яку ціну, а не якийсь розвиток українського господарства, бо саме від цінової стабільності залежить майбутнє діючого політичного режиму.

 В  Україні національне виробництво товарів для  народу деградує, воно в значній мірі замінено  імпортом.  Падіння курсу гривні означає зростання цін на імпортні товари.  Тому курс гривні і інфляція стали самоціллю діючої влади, вони замінили собою розвиток економіки і зростання добробуту народу. 

Мету діюча влада підмінила засобом, а опозиція та деякі економічні експерти не помітили підміни?  Заслуга нинішньої влади полягає  в тому, що вона довела цей  стратегічний маразм до граничної ясності. Хоча в закамуфльованому вигляді він існував і раніше.

Розвиток  українського господарства –  про це тільки говорять, але не докладають ніяких зусиль для реалізації. Направляючи усі ресурси на утримування курсу гривні вони не хвилюються у що суспільству це обійдеться, адже платити врешті решт буде народ і то не тепер, а пізніше. А до того часу йому можна промивати мізки «експертами» про «покращення».

Чому японський уряд збільшує інфляцію і девальвує йєну? Тому що це засоби пожвавити японську економіку. Лише засоби, а не мета.  Чимало інших країн  останніми роками  теж послабили свої національні валюти відносно долару – Індія, Румунія, Угорщина, Росія, Бразілія, Білорусь, Велика Британія, ін. Вони девальвували свої валюти заради  поліпшення стану  власної економіки, - зокрема для надання конкурентних переваг своїм експортерам. Можна валюту девальвувати контрольовано, планомірно, як в Угорщині чи Польщі – де девальвація йшла  в межах 10-20% на рік, чи  як у Білорусі, де  через  вибори Президента курс національної валюти тримали як могли, а потім в 2011 р.  різко опустили в майже в 3 рази. А можна тримати, як в Україні - спалюючи золотовалютні резерви (ЗВР), нарощуючи держборг для підтримки  платіжного балансу, і … гальмуючи власну економіку.  Накопичуючи економічні, бюджетні, боргові  проблеми, влада лише відтерміновує  неминучу розплату за спотворення економічної стратегії держави. 

 Вже в кінці 2011, початку 2012 років аналіз платіжного балансу країни  і  динаміки його основних статей  за  останні сім років, давали підстави аргументовано говорити про передумови девальвації гривні. Про це в 2012 році, через  декілька місяців  після АУБ, писали і західні економічні експерти. Але я і вони помилилися не в оцінці стану і тенденцій платіжного балансу, економічних передумов девальвації,  а в оцінці того, на що готова піти влада  задля  досягнення своєї політиканської мети.

                                                 Платіжний баланс.


Я не допускав, що наша економічна і монетарна влада насправді  має інфляцію і курс за свою стратегічну мету,  ігноруючи  національні інтереси  щодо  економічного  розвитку.  Не допускав, що вони свідомо підуть на погіршення економічного стану країни.   

Я не  допускав, що влада піде на безпрецедентні  валютні інтервенції  в 2011-2012 роках для підтримки курсу - більші  за інтервенції  під час кризового 2009 року. Це призвело до небезпечного  зменшення валютних резервів країни, які зараз менші ніж були в 2009 році і менші за мінімально необхідні 24 млрд. дол. США, щоб забезпечити трьохмісячний імпорт країни.   

 Я не  допускав, що економічна  влада піде на свідоме обезкровлення економіки і  посадить її на голодний гривневий пайок.  Протягом 2011-2012 років  чистий продаж НБУ валюти з ЗВР склав 11,2 млрд.$. Отже з гривневого ринку ним  було абсорбовано майже  90 млрд.грн. Це кошти, які пішли з економіки.  Я не  допускав, що  влада  піде на  свідоме радикальне охолодження  економіки в дуже скрутний час її відновлення від кризового удару 2008 року, що вона проігнорує ризики рецесії, як  закономірний наслідок гривневого голоду і фактичної дефляції.


Я не  допускав, що НБУ піде на  створення штучної кризи ліквідності банків, що він доведе вартість залучення гривневих коштів на міжбанку до 40%, а залучення банками депозитів населення до 30% і вище в умовах практичної зупинки кредитування через високі процентні ставки.

Я не  допускав, що НБУ проігнорує  різке зростання вартості  банківських пасивів.   І в 2013 році за 7 місяців приріст  процентних витрат склав 20,9% , а приріст процентних доходів банків - 8,5 %. Ця негативна тенденція тримається з кінця 2011року. Це призвело до погіршення фінансового стану банків.

Я не  допускав, що НБУ піде на наджорстку монетарну політику для створення штучного дефіциту гривні,  штучного її подорожчання і  «підтримку» курсу гривні при  негативному сальдо торгового балансу в ці роки.

 Маючи негативне сальдо рахунку поточних операцій, влада мала його перекривати також шляхом  накопичення державного боргу. З 2010 по 2012 роки він зріс  майже на 25 млрд.$. І ще на 4,7 млрд.$ він збільшився за  чотири місяці 2013 року. Якщо в 2009 році  на кожного українця припадало  приблизно 7 тис. грн. державного боргу, то тепер більше 12 тис. грн. На сім’ю з трьох чоловік  - більше 36 тис. грн. І ці кошти рано чи пізно будуть забрані у кожного нас через інфляцію і девальвацію. Ця тенденція не була для мене новиною. І вона буде продовжуватися при такій владі і далі.

 Державний та гарантований державою борг України (на кінець періоду)


 І останнє. Я не допускав вже тепер, що влада так спокійно сприйме трьохквартальну рецесію і падіння промвиробництва, в чому  присутній суттєвий вплив їхніх дій зі стабілізації курсу гривні. Невже вони не розуміють, що їхні (і наші) бюджетні проблеми є наслідком в першу чергу їхнього вчорашнього і сьогоднішнього ігнорування стратегічної мети – розвитку економіки і забезпечення зайнятості населення?

За вісім місяців поточного року (в порівнянні із відповідним періодом минулого року) доходи держбюджету вперше в історії України знизилися, і склали 98,6%. А видатки зросли і склали 107,9%. Живемо в борг, панове. Вчитися на чужих помилках не для нас?

Це  наслідок нехтування здорового глузду в економіці, ігнорування економічної правди владою.   Погано буде всім, коли настане час розплати  за наперсточні ігри з економічною  стратегією.  І  тим хто це робив, хто прикривав,  хто толерантно  прийняв, і хто не приймав, називаючи речі своїми іменами. Ми всі в одному човні, який зветься Україна. Нас чекає гостра фаза кризи. Але не буває великих звершень без великих випробувань

http://blogs.korrespondent.net/business_blogs/blog/first4/a117394

Підписка на новини АУБ

aub logo white 70

 

Місія Асоціації українських банків – підтримка розвитку національної банківської системи. АУБ співпрацює з Верховною Радою України з питань удосконалення законодавства, що регулює банківську діяльність, взаємодіє з Національним банком України щодо нормативного забезпечення функціонування банків та небанківських фінансових установ. АУБ дбає про підвищення кваліфікації банківських працівників, розширює міжнародні зв'язки з асоціаціями та банківськими структурами інших країн.

 

Контакти

Підписка на новини АУБ