Олександр Сугоняко, Президент АУБ
"Урядовий кур'єр", № 121 (3286) від 4 липня 2006 р.
Значні інвестиційні очікування, сформовані під впливом помаранчевої революції, вибір новою владою європейського, а не східного вектору подальшого розвитку посилило експансію іноземного капіталу в її банківський сектор. Лише за 2005 рік кількість банків з іноземним капіталом зросла на 121%, а частка статутного капіталу нерезидентів у загальному обсязі статутних капіталів усіх банків збільшилась на 70%.
На жаль, цей процес активно розпочався тоді, коли Україна ще не визначила на державному рівні правові інструменти регулювання обсягу та ролі іноземного капіталу в національній банківській системі.
Тест для національної економіки
Довгий час на законодавчому рівні відбувались дискусії з приводу доцільності відкриття національного фінансового ринку для філій іноземних банків. Але процес структурної трансформації банківської системи за останні півтора роки набув такої швидкості, що на сьогодні мова йде вже про перспективу якісно нової реальності – банківської системи під переважним контролем іноземного капіталу.
Об’єктивні чинники процесу відновлення української економіки саме банківську систему висунули у якості локомотиву загального економічного розвитку. Ось чому події, які відбуваються у банківському середовищі, можна розглядати як своєрідне тестування подальшого розвитку національної економіки. В цьому контексті динамічне поглинання іноземними інвесторами вітчизняних банків є своєрідним передвісником тих процесів, які можуть охопити економічну систему вже у найближчому часі.
На мікрорівні – це, передовсім, поглинання таких привабливих сегментів як роздрібне та іпотечне кредитування, ринку землі та нерухомості.
На макрорівні – це встановлення контролю над паливно-енергетичним комплексом, транспортною, телекомунікаційною та транзитною системами.
І у підсумку – запровадження системи економічної мотивації ззовні, направленої на стимулювання та задоволення потреб іноземних, а не національних виробників, а також нав’язування хибних домінант загальнодержавного розвитку.
Не перебільшуючи ролі банківської системи, мусимо визнати, що питання її національної приналежності є відправною точкою, від якої багато в чому залежить траєкторія економічного та суспільного розвитку України на найближчі десятиліття.
Стратегія розвитку банківської системи України не є суто банківським питанням. Вона має визначатися, виходячи із принципів та логіки стратегії економічного розвитку України.
На сьогодні у нас ще є важливий ресурс для успішного вибору – час. Марно говорити про стратегію розвитку банківської системи, коли 70 – 80% її опиниться у руках іноземного капіталу. Сьогодні ми ще можемо визначити адекватні національним інтересам принципи побудови банківської системи та створити необхідні запобіжники від її неконтрольованого зовнішнього поглинання. Маю надію, що у влади є і головний ресурс для цього – інтелект.
Час формування нового коаліційного Уряду сприятливий для цього. Саме в цей момент, коли визначаються принципи державного розвитку на найближчі п’ять років, вкрай необхідно визначити і принципи розвитку банківської системи. І питання визначення міри присутності іноземного капіталу в ній є на сьогодні визначальним.
Владній еліті, як і суспільству в цілому, необхідно подолати існуючі стереотипи про слабкість українських банків, про готовність іноземного капіталу забезпечити українську економіку дешевими і довгостроковими фінансовими ресурсами та забезпечити високі темпи росту її кредитування.
В умовах, коли глобальне поглинання банківських систем східноєвропейських країн стало реальністю, коли ми знаємо їх досвід і можемо його врахувати, надзвичайно важливо визначити оптимальну міру участі іноземного капіталу в українській банківській системі. До цієї проблеми необхідно підійти з урахуванням не лише чужого досвіду, а і важливої ролі банківської системи в регулятивній місії української держави.
Іншими словами, нам потрібно дати аргументовану відповідь на питання - чи потрібна Україні своя, а не зорієнтована на потреби чужих економік, транснаціональних корпорацій банківська система?
Польський досвід
З досвіду країн, що входять до “форвардної” групи денаціоналізації банківської системи, для нас дуже важливим є досвід Польщі, адже саме Польща за макроекономічним та національно-ментальними характеристиками може слугувати досить схожою моделлю майбутнього стану України.
Судячи з публікацій польських науковців, держава з самого початку розвалу “соцлагера” передбачила вільний доступ іноземного капіталу в банківський сектор і всіляко його заохочувала. Для цього було лібералізовано банківське законодавство, зокрема, стосовно участі іноземного капіталу у приватизації державних банків. У короткостроковому плані такий підхід мав безумовні тимчасові переваги. Дохід від продажу комерційних банків, який надійшов переважно до державного бюджету у 1997-2001 рр., склав 13,5 млрд. злотих, які були використані на загальносуспільні потреби. Фінансова система Польщі отримала відчутну фінансову та організаційну допомогу, що дозволило вирішити поточні економічні завдання.
Проте в довгостроковому плані обраний Польщею спосіб розвитку банківської системи призвів до негативних наслідків та стратегічних помилок. Процес проникнення іноземного капіталу в банківський сектор завершився тим, що переважна більшість банків Польщі опинилася під повним контролем іноземного капіталу. Зупинити цей процес, чи повернути його в зворотному напрямку стало практично неможливим з економічних, правових і політичних причин.
Серед головних негативних наслідків польські дослідники називають наступні:
1. Неспівпадіння стратегічних цілей національної економіки Польщі та того іноземного капіталу, який влився в банківський сектор цієї країни.
2. Конкурентні суперечності національного бізнесу та іноземного капіталу.
3. Зниження ролі банків у розвитку економіки: якщо в 1995 – 1998 роках відношення банківських активів до ВВП зростало за рік на 111-118%, то в період з 1999 по 2001 рік – тільки на 103-108%, а в 2002-2003 роках динаміка стала вже від’ємною (зниження на 0,5-7,3%).
4. Гальмування процесу кредитування польських фірм з національним капіталом.
5. Не зовсім виправдані надії прибічників денаціоналізації капіталу польських банків на радикальне здешевлення банківських кредитів, приток довгострокових інвестиційних ресурсів, покращення якості кредитних портфелів тощо.
Знижуючи ставки депозитного проценту до європейського рівня, банки з іноземним капіталом не поспішають адекватно зменшувати процентні ставки по кредитах, внаслідок чого їх маржа в кілька разів вища, ніж в банках країн – членів ЄС. Поки що ухиляються вони від довгострокового кредитування проектів, які можуть зміцнювати конкурентні позиції польських фірм, або ж мають загальноекономічне значення.
Даючи загальну оцінку наслідків денаціоналізації польських банків, більшість дослідників робить досить негативні висновки. Так, проф. В.Л. Яворський категорично стверджує, що “ліквідація польської банківської системи означає відмову від суверенності польської економічної політики”, що “для суверенності та економічної стабільності країни представляє загрозу ситуація, в якій найважливіші фінансові, інвестиційні і кредитні рішення приймаються за кордоном” 1 . Ніби попереджаючи нас від подібної помилки, він зауважує: “Слід мати на увазі, що банки з іноземним капіталом не зацікавлені в розвитку польської промисловості (наприклад, кораблебудування), польського експорту, а також інвестицій в польські підприємства”. 2
Уроки для України
Невірно говорити лише про негативні наслідки допуску іноземного капіталу в банківський сектор. Поки такий допуск не призводить до захвату іноземним капіталом переважної частки ринку банківських послуг і встановлення глобального контролю за банківською діяльністю, позитивні наслідки його експансії переважають негативні.
Звичайно, що ізоляціонізм, відмова від іноземних інвестицій не принесуть користі державі. В той же час, світова практика демонструє яскраві приклади, коли країни не тільки зберегли власну банківську систему, але й за рахунок виконання нею транзитних, накопичувальних та інших функцій, створили додатковий ресурс для розвитку національних економік та задоволення необхідних суспільних потреб.
Це, в першу чергу стосується США, Індії, Японії та інших країн. В той же час, досвід країн Центральної Європи переконливо свідчить, що розкриття власних фінансових систем для іноземного капіталу призводить до його небезпечної та швидкої концентрації у порівнянні із параметрами національних економік, внаслідок чого економічні процеси у таких країнах позбавляються власної ініціативи та набувають залежного характеру.
Невиправданим є пов’язування питання вступу до Європейського Союзу та Світової організації торгівлі із обов’язковістю розкриття національної банківської системи для іноземного капіталу. Адже більшість країн – членів ЄС та СОТ успішно співпрацюють, маючи в своїх банківських системах обмежену частку іноземного капіталу.
З багатьох уроків, які дає нам польський досвід, необхідно виділити наступні:
1. Питання відкриття банківської системи для іноземного капіталу не можна вирішувати спонтанно, на засадах “шокової терапії”, без глибокої проробки всіх можливих наслідків для української економіки.
2. Макро- та мікроекономічні наслідки передачі банків під контроль іноземного капіталу істотно відрізняються. На мікрорівні для власників банків продаж їх може виявитись досить вигідною операцією. Це можливо за двох умов: низької рентабельності банківського бізнесу у порівнянні з іншими напрямками вкладання капіталу та високого попиту на системний банківський бізнес з боку зовнішніх інвесторів. Зараз склалась ситуація, коли одночасно є в наявності ці дві умови. Це може і у подальшому стимулювати зростання цін на банківський бізнес в Україні. І якщо на мікрорівні поглинання національної банківської системи іноземним капіталом здається цілком виправданим кроком, то на макрорівні правильно оцінити наслідки масового продажу українських банків іноземцям значно важче, оскільки тут зачіпаються інтереси не окремих економічних суб’єктів, а суспільства в цілому. А такий вплив неможливо оцінити розміром виручки від реалізації банків, тому що він носить багатофакторний та довгостроковий характер.
Варто пам’ятати, що одним з визначальних негативних наслідків втрати фінансової незалежності в банківській сфері є зростання макроекономічних та валютних ризиків країн, у яких вільно діють дочірні структури великих транснаціональних банків. Цілі, завдання, а також стратегія розвитку материнських банківських структур у переважній більшості випадків входить у протиріччя з цілями та стратегією розвитку фінансового ринку країн, де вони відкривають свої дочірні структури. У випадку погіршення фінансової кон’юнктури такі банки негайно обмежують обсяги операцій у країнах з високим ризиком, або приймають рішення щодо повного виводу капіталу своїх дочірніх структур з ринків країн, що розвиваються. Такі дії, у свою чергу, лише додатково збільшують масштаб кризових явищ та прискорюють їх розвиток. Внаслідок цього діяльність національної фінансової системи стає фактично неконтрольованою, а фінансові процеси набувають хаотичного, деструктивного характеру. Банківська криза може стати початком загальноекономічного та суспільного колапсу (криза банківської системи Аргентини, азійських країн тощо).
3. Третій урок для України – допуск іноземного капіталу в банківський сектор можливий лише до того рівня, при якому зберігається національний контроль за банківською системою. Характерно, що подібні обмеження здійснюють більшість розвинутих країн світу, а деякі зовсім заборонили приплив іноземного капіталу в банківський сектор. І це не вважається ігноруванням ринкових засад міжнародного співробітництва в економічній сфері, чи порушенням вимог Світової організації торгівлі. Цікаво відмітити, що коли в США у 2000 році іноземні банки заволоділи лише 12% банківських активів, в керівних колах цієї країни виникли серйозні побоювання щодо встановлення іноземного контролю над банківською системою США [1] . Поглинання національної банківської системи та залучення зовнішніх інвестицій – далеко не тотожні поняття. Приклад Індії та Китаю, які на цей час входять у трійку найбільш інвестиційно привабливих країн світу, свідчить про зовсім протилежне: ці країни радо залучають іноземні інвестиції, але при цьому залишають у власності національного капіталу (державного та приватного) всі стратегічні інфраструктурні системи, в тому числі і банківську систему.
4. Асиміляція банків іноземним капіталом дає лише короткостроковий ефект (якщо дає), позитивний потенціал чого зреалізовується вже за декілька років.
5. Регулятивна роль Центрального банку зменшується по мірі зростання присутності іноземного капіталу у банківській системі. Це спричиняє послаблення впливу держави на монетарні та макроекономічні процеси. Знижується ефективність заходів та інструментів грошово-кредитної та валютної політики. Тому не дивно, що деякі з країн, в яких банки опинились під контролем іноземного капіталу, взагалі відмовилися від проведення суверенної монетарної політики і запровадили системи монетарного устрою «currency board» (Естонія, Литва, Болгарія).
Кожна нація, яка реалізує власну стратегію національного розвитку, приймає відповідні рішення щодо принципів функціонування тих чи інших державоутворюючих систем. Зберігати національний контроль за важливими для життєдіяльності країни системами (транзитною, транспортною, паливно-енергетичною тощо) і одночасно втрачати вплив на інші визначальні системи, зокрема банківську, – є, на наш погляд, стратегічною помилкою.
Економічна безпека країни формується за рахунок збереження всіх стратегічних чинників функціонування національної економіки, без будь-яких виключень.
Без чіткого визначення стратегії розвитку банківської системи, без відповіді на принципове питання - чи бути їй національною, чи асимільованою іноземним капіталом - без послідовного бачення моделі банківської системи та визначення механізмів її взаємодії з іншими складовими національної економіки, ми не зможемо вийти на шлях динамічного розвитку країни в цілому та банків зокрема.
Врахування прикладу країн сусідів і власного досвіду, наявна можливість вироблення визначальних принципів та стратегії подальшого розвитку дозволяють нам уникнути прикрих помилок та підтримати паростки національного економічного відновлення належним чином.
Президент Асоціації українських банків
Олександр СУГОНЯКО
1 Банковское дело в Польше: проблемы и перспективы развития... –С.243, 244
[1] Див.Р.Глен Габ бард. Гроші, фінансова система та економіка. – К. – 2004.- С.451.
"Урядовий кур'єр", № 121 (3286) від 4 липня 2006 р.
Eng 
Укр 
