Газета “День”, №72, субота, 25 квітня 2009 р.
Міф перший:
У економіці криза, а банки отримують величезні прибутки.
Твердження про те, що банківська діяльність є надприбутковою не відповідає дійсності. Банки, особливо орієнтовані на обслуговування фізичних осіб, змушені утримувати велику кількість структурних підрозділів та нести значні витрати на їх оренду, охорону та оплату праці працівників. За даними Національного банку за 2008 рік банки отримали операційних доходів приблизно на 70 млрд.гривень, а витрати становили 62,7 млрд.грн. і кінцевий прибуток склав лише 7,3 млрд.гривень. Віддача на капітал по всім банкам склала близько 12%.
Небагато можна знайти видів бізнесу в Україні, де власник погодився б працювати з рентабельністю у 10-12% від обороту чи авансованого капіталу. У торгівлі та й у виробничій сфері з такого власника б посміялись.
Більшість банків в Україні є приватними, а їх акціонери (досить часто, ті самі фізичні особи) очікують дивідендів за результатами роботи. Якщо банки не будуть приносити своїм власникам хоча б 10-15% прибутку, то який сенс взагалі вести такий бізнес?
Як бачимо, теза про надприбутковість банківського бізнесу не відповідає дійсності. При цьому слід згадати, що банки дають роботу тисячам працівників, більшість із яких є звичайними спеціалістами, які спілкуються з клієнтами у філіях та відділеннях і допомагають скористатись послугами банку. Таким чином, банки виконують і значну соціальну функцію, підтримуючи десятки тисяч українських родин як працедавці.
Міф другий:
Банки погані - не віддають достроково депозити.
Банки не тримають гроші вкладників в сейфах у вигляді готівки, вони надають їх як кредити іншим громадянам або юридичним особам. При цьому відсотки, що сплачує позичальник, є головним джерелом виплати процентів за вкладами.
В ідеалі, якщо гроші залучені на річний депозит, то вони видаються в якості кредиту також на один рік. Для нормальної діяльності банку дуже погано, коли вкладник раптово змінює свої плани і вимагає повернути депозит достроково. При цьому банк не може вимагати від своїх позичальників негайно сплатити кредит, який видавався на один чи декілька років, бо так банку захотілося.
Аналогічно жодний банк не може достроково повернути депозити всім своїм вкладникам, бо тоді треба було б вимагати дострокового погашення всіх кредитів, виданих за рахунок цих коштів.
Зрозуміло, що у житті трапляються різні випадки, і у разі невідкладних потреб (хірургічна операція, лікування, пожежа тощо) банки йдуть на зустріч окремими вкладникам та готові повертати їх вклади достроково. Проте такі рішення приймаються в індивідуальному порядку і є виявом соціальної відповідальності того чи іншого банку.
Вкладник, вносячи гроші на строковий депозит, має усвідомлювати умови такого депозиту і розуміти складність його дострокового повернення і не створювати для банку штучних труднощів.
Міф третій:
Банки погані - вимагають вчасної сплати кредитів.
Суть роботи банків полягає у посередництві: вони збирають вільні кошти громадян та бізнесу у вигляді депозитів та потім надають їх у вигляді кредитів для ведення бізнесу, купівлі нерухомості, автомобілів тощо.
За рахунок чого банк повертає депозит? З тих коштів, що щомісячно перераховують позичальники на погашення кредиту. Якщо позичальник з тої чи іншої причини затримує платіж, то банк змушений виплачувати депозит із інших коштів, а вони обмежені. Саме з метою запобігти загрозі для своїх вкладників банки застосовують усіх можливих заходів, щоб спонукати позичальника сплачувати за кредитом.
Кредит - це не кошти самого банку, це кошти тисячі вкладників, підприємців і інших юридичних осіб, які тимчасово надані в користування банку. Коли позичальник свідомо не повертає кредит, він створює неприємності не лише банку, а багатьом незнайомим йому людям, пенсіонерам, бізнесменам за рахунок яких він отримав гроші у користування.
Те саме стосується нарікань, що банки не хочуть погашати кредити за курсом 5,05 гривень за долар, який був на момент отримання кредиту. Дзеркальне питання: а ви згодні, щоб ваш валютний депозит вам видали у гривнях по курсу 5,05? Напевно, що бажаючих не знайдеться.
Міф четвертий:
Банки та НБУ порушують закон, бо зобов'язані повертати депозити достроково за першою вимогою.
Дійсно у законодавстві України міститься подібна норма, яка вимагає від банку повертати депозитні вклади за першою вимогою. При цьому законодавець чомусь не передбачив, що сам банк теж повинен мати право вимагати повернути виданий кредит завчасно і як йому заманеться. На жаль, закон яким би хорошим він для когось не був, не може відмінити економічної реальності.
Дострокове повернення депозиту, що є благом для конкретного вкладника, створює ризики для усіх вкладників разом. Жодний банк в жодній країні не може повернути всі депозити достроково і одночасно. Ці депозитні кошти давно спрямовані на кредитування економіки і мають чіткий графік повернення. У банку існують навіть спеціальні служби, які визначають скільки і на який термін можна видати кредитів, щоб за рахунок їх повернення виплачувати депозитні вклади, розміщені на певний термін. Вимога вкладника достроково повернути його вклад порушує цей механізм. В нормальній ситуації в комерційному банку є досить невелика частка коштів у вигляді готівки чи коштів на коррахунку в НБУ. Чому невелика - бо ці кошти не приносять прибутку, вони не працюють. Інша частина коштів, навпаки, працює, заробляє як для забезпечення діяльності самого банку, так і на сплату вартості ресурсів, зокрема відсотків за депозитними вкладами.
Тому, коли вкладник намагається порушити умови договору і достроково забрати свій депозит, він завдає шкоди не стільки самому банку, скільки іншим вкладникам. Образно говорячи, якщо хтось достроково розірвав депозит і забрав кошти з каси банку, то їх тепер може не вистачити тому вкладнику, який вчасно прийшов за своїми грошима після закінчення строку депозиту. От такого вкладника дійсно шкода, бо він виконав свої зобов'язання перед банком і тепер очікує того самого від банку. При несплаті такого депозиту банк втрачає довіру суспільства. Особливо це загострюється і набирає національного масштабу у період кризи.
Щоб запобігти таким ситуаціям Національний банк і запровадив мораторій (або інакше - тимчасове обмеження) на дострокове розірвання вкладів. Метою цього мораторію було не порушити права вкладників, а, навпаки, захистити їх з метою забезпечення повернення внесків у встановлений строк.
Міф п'ятий:
Українські банки жадібніші за закордонні: дають кредити набагато дорожче, ніж у Західній Європі.
Банки не емітують грошей - вони їх позичають у вигляді депозитів, щоб потім видати бізнесу і громадянам у вигляді кредитів. Відсоткова ставка за кредитом формується із відсоткової ставки за депозитом і маржі (заробітку) банку. Навіть, якщо б банки працювали без винагороди (щоправда, хто б захотів працювати без зарплати?), то відсоткова ставка за кредитом не може бути нижчою за депозитну.
Так, банки у Західній Європі видають кредити під 6-9% річних, але при цьому вони і депозити залучають набагато дешевше - під 3-5%? Цікаво, хто б і з критиків нашої банківської системи, які вимагають європейських ставок за кредитами, погодився покласти сімейні заощадження на депозит під 3-5%. Переконані, що жоден. Чому? Бо за підсумками 2008 року інфляція в Україні склала 22,3%. і лише депозитні вклади у гривні за ставками 17-23% дозволяють хоча б частково компенсувати інфляційні втрати.
Вимоги до банківської системи роздавати гроші дешевше, ніж вони обходяться банкам, не мають економічного ґрунту. Такий «бізнес» означатиме прямі збитки для банків. За рахунок чого виплачувати високі депозитні відсотки, якщо за кредитами банк отримує набагато менше? Держава може стимулювати надання таких «пільгових» кредитів тільки економічними методами - компенсувати різницю між ринковою та пільговою ставкою. До речі, подібний механізм неодноразово застосовувався у агропромисловому комплексі в останні роки і досить добре себе зарекомендував.
Міф шостий:
Усі комерційні банки однакові і всі скоро збанкрутують.
Коли економіка України динамічно зростала, а банківський сектор успішно розвивався, у багатьох клієнтів і вкладників складалось враження, що всі банки по-суті однакові. Тому наші громадяни довірливо несли свої гроші у банки із найвищими відсотками, із невідомими власниками і незрозумілими ринковими стратегіями. Поширеною була думка - а який сенс між ними вибирати надійнішого, треба вкладати під максимальні відсотки, а у випадку чого держава все відшкодує.
Але коли прийшла криза, то стало очевидним, що банки відмінні і їх надійність різна. Деякі банки, незважаючи на всі складнощі, проводять платежі у строк та повертають депозити після завершення строку без запізнень. А інші банки у короткі терміни втратили свій запас міцності, закрили очі на свої зобов'язання перед клієнтами, і зараз сподіваються виключно на допомогу Національного банку чи Уряду.
Кому слід довіряти - зрозуміло, що тим банкам, які навіть в кризовій ситуації ведуть себе відповідально і достойно. Як кажуть у народі «справжній товариш перевіряється у біді».
Тому треба отримувати доступну інформацію про власників банків і ті банки, власники і акціонери яких не оправдали довіру, в подальшому не мають права на існування.
Щодо банкрутства банків, то, звичайно, таких випадків виключати не можна. Щоправда, навіть введення тимчасової адміністрації - це не є ознака неминучого банкрутства, але тільки ще один захід Національного банку, покликаний допомогти "хворому" банку і захистити його вкладників.
Проте найголовнішою гарантією подальшої долі кожного банку - це є його власники та їх спроможність підтримати банк "живими" коштами.
Міф сьомий:
У кризовій ситуації вибрати надійний банк дуже важко.
Насправді, громадяни та підприємці можуть керуватися певними ознаками у виборі банків, яким можна довіряти у теперішній час. Можна назвати декілька основних ознак надійного банку:
- по-перше, це банки, які дотримуються своїх зобов'язань навіть у складній ситуації - вчасно проводять платежі (не більше 3-х днів по території України) та без затримок виплачують відсотки за депозитами або самі депозити у разі завершення терміну;
- по-друге, це банки, що мають авторитетних вітчизняних чи іноземних акціонерів, які надають їм реальну підтримку в умовах складної ситуації на українському ринку. Така підтримка, як правило, означає збільшення статутного капіталу та надання кредитних ліній для підтримки ліквідності;
- по-третє, це банки, що ведуть відкриту політику, пояснюють свої дії через ЗМІ та у виступах керівництва, оперативно поширюють прес-релізи щодо важливих подій у своїй діяльності, підтримують актуальною свою Інтернет-сторінку;
- по-четверте, банк має реалістично оцінювати якість своїх активів та формувати належні резерви під можливі ризики. Відповідальний банк повинен прагнути не максимізації свого прибутку, а максимального резервування своїх ризиків, оскільки це захищає вкладників і клієнтів від можливого погіршення ситуації в майбутньому;
- по-п'яте, ніколи не треба гнатися за підвищеними депозитними ставками.
Міф восьмий:
Банки з іноземним капіталом виводять капітали за кордон і їх не цікавить доля України.
Абсолютна більшість іноземних інвесторів, що придбали українські банки, - це відомі та успішні банки у своїх державах. Приймаючи рішення про вихід на український ринок, вони ґрунтовно аналізували і оцінювали його потенціал. Придбання банків в Україні було не якоюсь спекулятивною операцією, а стратегічним кроком з розширення присутності на нових ринках. Тому та ситуація, що має місце в Україні, усвідомлюється іноземними власниками банків не як якийсь "апокаліпсис", а як тимчасові труднощі та ускладнення, які рано чи пізно будуть успішно подолані. На даний час жодний із іноземних банків, які представлені в Україні, не оголосив про втрату зацікавленості українським ринком внаслідок кризи та вихід з нього.
Європейські інвестори добре розуміють, що саме за поведінкою банків під час кризи клієнти будуть формувати своє ставлення до того чи іншого банку на багато років, коли складнощі минуть. Саме тому на українському ринку банки із іноземним капіталом відповідально ставляться до своїх зобов'язань.
Щодо припущення про виведення капіталів, то його коріння, напевно підсвідомо росте ще з часів радянської пропаганди. Насправді, саме банки із іноземним капіталом найбільш активно інвестують в український банківський сектор. В якості ілюстрації - за 2008 рік з числа 10 українських банків, статутний капітал яких зріс на найбільшу суму, 6 банків - це були за участю іноземного капіталу. І не лише капітал, значні обсяги у вигляді кредитних коштів також спрямовуються іноземними банками в Україну - ці суми обчислюються мільярдами доларів та євро.
Зрозуміло, що інвестуючи в Україну, іноземні власники українських банків розраховують у майбутньому отримувати достойні прибутки і повертати собі вкладені кошти у якості дивідендів. Але, насправді, до цього етапу ще дуже далеко. А зараз кошти іноземних інвесторів відіграють важливу стабілізуючу роль для банківського сектору України і всі ми маємо бути задоволеними, що таке джерело зовнішньої підтримки у багатьох банків є.
Міф дев'ятий:
Банки спеціально шкодять економіці, бo "заморозили" кредитування.
Питання доступності банківських кредитів в значній мірі залежить від поведінки вкладників банків. Зараз в Україні складається ситуація, коли вкладники забирають з банків значно більше депозитів, ніж за цей же період позичальники погашають кредитів. За даними НБУ, за січень-лютий цього року з банків пішло близько 19 млрд.гривень коштів клієнтів, а кредитний портфель скоротився менш ніж на 5 млрд.гривень. Банки зіштовхуються із проблемою, як покрити цю різницю у 14 млрд.гривень. Банкам із іноземним капіталом допомагають закордонні інвестори, банки з вітчизняним капіталом залучають рефінансування від Національного банку України. Банки, що не мали такої підтримки, вже затримують платежі.
В ситуації, коли з банків забирають гроші швидше, ніж погашаються видані кредити, говорити при відновлення кредитування не приходиться. Всім треба відверто визнати, що поки відтік депозитів з банківської системи не припиниться, ніякого відновлення активного кредитування бути не може. А від кредитування, і це не секрет, залежить дуже багато галузей економіки - починаючи від будівництва і закінчуючи торгівлею. Тому вихід із цього зачарованого кола - в руках наших співгромадян, які не повинні піддаватися панічним настроям. Пам'ятаймо, що забираючи депозити з банків, ви не лише завдаєте собі збитків внаслідок знецінення грошей та втрати можливого прибутку від відсотків, але й знекровлюєте усю українську економіку.
Міф десятий:
Тримати гроші в банках ненадійно - краще щось придбати або тримати готівкою вдома.
Правда полягає в тому, що банки створені для того, щоб зберігати гроші і їх примножувати. Казати, що в банках не варто зберігати гроші - це як стверджувати, що в лікарнях не варто лікуватись, чи в супермаркетах не варто купувати продукти. Жоден із способів збереження коштів, крім депозитного вкладу, не може гарантувати високу надійність і при цьому давати гарантований постійний прибуток. За умови, звичайно, що вибраний банк є надійним та прозорим.
Розглянемо які є альтернативи для банківського вкладу і які недоліки цих альтернатив.
1) тримати готівкою вдома. Відверто кажучи - це не той спосіб, який дозволить вам спокійно спати. Навіть найкращі замки і броньовані двері у житловому приміщенні не будуть серйозною перешкодою для зловмисника. Крім того, цей спосіб не приносить жодних прибутків - гривневі заощадження просто втрачають від інфляції, а валютні, замість приносити 10% і більше відсотків річних у банку, лежать без діла. Якщо ж зберігати готівку не вдома, а у банківському сейфі, то такі заощадження замість прибутків, взагалі, починають приносити витрати;
2) вкласти у нерухомість або товари. Ще донедавна цей спосіб був досить популярний, але останнім часом ціна нерухомості завдає чималих клопотів таким інвесторам, на очах знищуючи їх капітал. Придбання дорогих товарів чи авто - це не стільки інвестиція, як просто покращення умов свого життя. У ринковій економіці лише одиниці товарів можуть дорожчати після купівлі (предмети мистецтва, антикваріат тощо) і то таке інвестування нагадуватиме лотерею, а більшість товарів неминуче дешевшають;
3) придбати банківське золото - теоретично гарна довгострокова інвестиція. Але саме довгострокова, бо навіть через 2-3 роки продати невеликий злиток золота без збитків буде досить важко, оскільки різниця між ціною купівлі і продажу встановлюється досить значною. Тобто, якщо ви плануєте залишити спадок внукам, то придбання золота - гарний вибір, але якщо плануєте використати капітал самому - то краще зберігати його у грошовій формі.
Як бачимо, вибір невеликий – лише банківський вклад спроможний і зберегти гроші, і допомогти отримати додатковий дохід. Якщо ж когось лякає неможливість скористатися своїм вкладом довгий час внаслідок мораторію на дострокове розірвання депозитів, тоді варто скористатись короткостроковими пропозиціями банків – від 7 днів до 3 місяців.
Олександр Сугоняко,
Президент Асоціації українських банків
Газета “День”, №72, субота, 25 квітня 2009 р.
Eng 
Укр 
