Україна – чи не єдина європейська країна, де зберігається радянська форма монополії на ринку охоронних послуг. У першу чергу це стосується послуг озброєної охорони, якими в ході виконання своїх функціональних обов”язків користуються українські комерційні банки. Такі послуги банкам надає Державна служба охорони при Міністерстві внутрішніх справ України (далі – ДСО). Проте відсутність альтернативи, рівень цих послуг та умови, які висуває ДСО, не завжди задовольняють споживачів, тобто комерційні банки. Конфлікт між банкірами та МВС триває не один рік. Його суть: МВС не хоче випускати зі своєї компетенції охорону будь-якої власності, як державної, так і приватної, в той час як самі власники-банкіри хочуть самостійно визначати порядок збереження власності та кому довіряти її охорону – державній чи недержавній структурі.
Подібний стан речей свідчить про відсутність в Україні конкурентноспроможного ринку охоронних послуг.
ДСО лишається чи не єдиною структурою, що надає послуги на ринку збройної охорони. А тому комерційні банки і досі укладають з її підрозділами договори про надання охоронних послуг. Зрозуміло, приймаючи рішення про укладання договору чи внесення до нього змін, будь-який керівник мусить мати необхідні правові знання, зокрема, орієнтуватися у нормативно-правових актах, що регулюють діяльність контрагента, ознайомитися з його специфічними рисами – правовим статусом, організаційною структурою, поведінкою на ринку тощо.
Тому спробуємо розібратися: що це за контрагент такий – ДСО.
ДСО: підприємниці чи співробітники міліції?
Правовий статус, повноваження та функції ДСО закріплені у “Положенні про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.93р. № 615 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.08.01р. № 1053) (далі – Положення).
Аналіз змісту Положення свідчить, що його окремі правові норми не відповідають чинному законодавству України, зокрема, Конституції України та Закону України “Про міліцію”.
Так, згідно з Положенням, ДСО провадить свою діяльність на засадах госпрозрахунку за рахунок коштів, одержаних її підрозділами охорони, підприємствами та установами за організацію і надання послуг з охорони та безпеки за договорами, або інших надходжень, передбачених законодавством. Фінансово-господарська діяльність підрозділів охорони ДСО здійснюється згідно із Законом України "Про підприємства в Україні", що свідчить що ДСО є суб’єктом підприємницької діяльності.
Існування при Міністерстві внутрішніх справ України суб’єкта підприємницької діяльності, багато працівників якого є співробітниками міліції, не відповідає вимогам статті 18 Закону України “Про міліцію”, оскільки ця стаття прямо забороняє працівникам МВС займатись будь-якими видами такої діяльності. При цьому слід окремо зауважити, що дія статті згаданого Закону 18 поширюється на начальницький і рядовий склад органів внутрішніх справ згідно зі статтею 4 Постанови Верховної Ради України від 22.04.93р. № 3135-12 "Про спеціальні звання, формений одяг та знаки розрізнення в органах внутрішніх справ України".
Збільшення вартості послуг: ілюзії і реальність.
Підприємницька діяльність, тобто, за класичним визначенням, діяльність, пов’язана із виконанням робіт або наданням послуг з ціллю отримання прибутку , якою систематично займається начальницький і рядовий склад органів внутрішніх справ, що працює у ДСО, призводить до спроб збільшити вартість охоронних послуг, в тому числі на підставі актів Президента України.
Так, посилаючись на Указ Президента України від 04.10.96 № 926 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ" (у редакції Указу Президента України від 31.08.01р. № 771/2002), який передбачав виплату надбавок тільки тим особам зі складу МВС України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України (далі – Указ Президента), ряд підрозділів ДСО, що мали договірні стосунки з комерційними банками, безпідставно запропонували останнім збільшити вартість охоронних послуг. Причому, попередивши, що відмова від виконання їх пропозиції призведе до односторонньої відмови від виконання договірних зобов’язань, тобто зняття установ банків з-під охорони. В деяких регіонах України підрозділи Позивача в порушення умов чинних договорів в односторонньому порядку знімали охорону банківських установ, що тільки дивом не призвело до негативних наслідків.
Не виключена вірогідність того, що і у зв’язку з набранням чинності Указом Президента України від 05.05.03 № 389/2003 "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України та Управління державної охорони за безперервну службу" (далі – Указ Президента), підрозділи ДСО знову почнуть пропонувати комерційним банкам збільшити вартість охоронних послуг, залишати банківські установи без охорони, тобто знову в односторонньому порядку порушувати умови чинних договорів, укладених з банками.
Слід зауважити, що посилання ДСО і на згаданий Указ Президента є безпідставним, оскільки пункт 1 цього нормативно-правового акту передбачає право перших керівників Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України та Управління державної охорони встановлювати військовослужбовцям відповідних міністерств та управлінь, які мають високі результати у службовій діяльності, щомісячні надбавки за безперервну військову службу залежно від стажу служби (пункт 1).
Указ Президента також передбачає виплату надбавок тільки тим військовослужбовцям, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України (пункт 2 Указу Президента).
Таким чином, Указ Президента пов’язує виплату щомісячних надбавок не тільки з відношенням військовослужбовців до відповідних міністерств та управлінь, а й зі стажем безперервної служби військовослужбовця, високими результатами у службовій діяльності та цільовими коштами, передбаченими у Державному бюджеті України.
Частина 2 статті 2 Закону України від 24.03.95р. № 108/95-ВР "Про оплату праці" (далі – Закон про оплату праці) визначає надбавку, як додаткову заробітну плату, яка є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці.
Оскільки згідно зі статтею 4 Закону про оплату праці джерелом коштів для виплати зарплати працівникам госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності, на думку автора, ДСО не має права, як для виплати надбавок, так і для збільшення вартості охоронних послуг на підставі згаданого Указу Президента України.
Банки і ДСО: хто кому винен?
Договори про надання підрозділами ДСО охоронних послуг є цивільно-правовими угодами (договорами підряду). Порядок їх укладання та виконання встановлений кількома статтями чинного Цивільного кодексу України (далі – ЦК України; Кодекс), зокрема статтями глави 28 Кодексу. Разом з тим правовідношення банків та ДСО за договорами про надання охоронних послуг регулюються також й іншими правовими нормами ЦК України.
Так, зі змісту статей 161 та 162 ЦК України випливає, що зобов’язання за договорами повинні виконуватися належним чином і в установлений строк, а односторонні відмова від виконання зобов’язання і зміна умов договору не допускаються за винятком випадків, передбачених законом. Отже чинне законодавство не передбачає право підрозділів ДСО в односторонньому порядку відмовлятися від надання послуг охорони або змінювати умови угоди.
За таких обставин ДСО позбавлені права в односторонньому порядку відмовлятися від належного виконання договірних зобов’язань під загрозою настання для них негативних наслідків, передбачених чинним законодавством.
Зокрема статтею 203 ЦК України передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником (у випадку порушення ДСО умов договору він за законодавством визнається боржником, а банк – кредитором) він зобов’язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Під збитками частина 2 статті 203 ЦК України розуміє витрати, здійснені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником.
Разом з тим слід зауважити, що за цивільним законодавством відповідальність боржника настає тільки за наявності таких умов: протиправної поведінки (дії або бездіяльності) боржника; настання негативного результату від такої поведінки (шкоди); причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника і заподіянням шкоди; вини боржника.
Якщо ж за наявності чинного договору ДСО в односторонньому порядку відмовиться від виконання договірних зобов’язань, наприклад залишить банківську установу без охорони, банк, маючи доказ такої протиправної поведінки, вправі залучити до охорони іншу структуру з наступним відшкодуванням витрачених коштів за рахунок ДСО. Зрозуміло, що таке відшкодування можливо тільки за умови наявності зазначених вище умов та документів, зі змісту яких можна встановити суму збитків, фактично понесених банком.
Таким чином правильне застосування банком норм чинного законодавства навіть за умови практичної відсутності в договорах про надання підрозділами ДСО охоронних послуг умов про відповідальність останніх дозволить забезпечити належне виконання ДСО зобов’язань з охорони банківських установ.
Президент АУБ
Олександр СУГОНЯКО
Укр 
Eng 
31 октября 2003 года АКБ “ТАС-Комерцбанк” отметил 12-летие со дня основания.
