Історія

У 2010 році Асоціації українських банків виповнюється 20 років. Цей ювілей знаковий не тільки в історії АУБ, але й в історії незалежної України та її національної банківської системи. Власне, саме зі створення Асоціації почався процес організаційного оформлення  незалежної української банківської системи. Доля розпорядилася так, що перше професійне громадське об’єднання учасників фінансово-банківського ринку України  виникло раніше від здобуття країною державної незалежності й створення її Національного банку, а тому і розвиток Асоціації, і становлення української банківської системи відбувалися в одному часовому вимірі.

У 2010 році Асоціації українських банків виповнюється 20 років. Цей ювілей знаковий не тільки в історії АУБ, але й в історії незалежної України та її національної банківської системи. Власне, саме зі створення Асоціації почався процес організаційного оформлення  незалежної української банківської системи. Доля розпорядилася так, що перше професійне громадське об’єднання учасників фінансово-банківського ринку України  виникло раніше від здобуття країною державної незалежності й створення її Національного банку, а тому і розвиток Асоціації, і становлення української банківської системи відбувалися в одному часовому вимірі. Про створення Асоціації українських банків, її досягнення та плани на майбутнє розповідає Президент АУБ Олександр Сугоняко.

– Олександре Анатолійовичу, розкажіть, будь ласка, коротко про те, як виникла Асоціація, хто її очолював на етапі становлення.
– Створення Асоціації українських банків безпосередньо пов’язане із заснуванням перших в Україні комерційних банків. Цей процес припав на кінець 1988 – початок 1989 років, часи так званої перебудови, коли державна монополія поступово втрачала свої впливи на економіку та суспільне життя країни. Саме тоді одинадцять комерційних банків зробили перший крок до професійної консолідації – наприкінці 1989 року оголосили про намір створити, а вже 12 червня 1990 року зареєстрували власне незалежне професійне об’єднання – Асоціацію комерційних та кооперативних банків УРCР, яка згодом була перейменована в Асоціацію українських банків. Її засновниками стали: Демосбанк, Ікар-банк, КБ “Карпати”, Київкоопбанк, Лісбанк, Прикарпаттялісбанк, Тавріда-банк, Трансформаторбанк, Укрінбанк, Укрлегбанк та Укрбудмбанк.
Першим Головою Ради Асоціації із січня 1990 року по березнь 1992 року був Володимир Іванович Горбовський, Голова Правління Укрбудмбанку. З березня 1992 року по березень 1993-го посаду Голови Ради Асоціації обіймав Валерій Іванович Огієнко, тоді Голова Правління Київського народного банку, а нині директор-розпорядник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Із квітня 1993 року по липень 2003-го, а потім із жовтня 2006-го і по сьогодні Головою Ради працює Станіслав Михайлович Аржевітін, народний депутат України, Перший заступник Голови парламентського Комітету з питань фінансів і банківської діяльності. У період із липня 2003 року по жовтень 2006-го Головою Ради АУБ обирався Федір Іванович Шпиг, Президент АППБ “Аваль”, народний депутат України, член Ради Національного банку України та член парламентського Комітету з питань фінансів і банківської діяльності.
Першим Президентом Асоціації був народний депутат України Борис Іванович Марков (із червня 1991-го – по квітень 1992 року). Тоді ж його було обрано Головою підкомісії Комісії Верховної Ради України з питань економічної реформи, а в квітні 1992 року – призначено заступником Голови Правління новоствореного Національного банку України.

– Відомо, що на початку 1990-х років Ви як народний депутат України та Голова підкомісії парламентської Комісії з питань економічної реформи також були безпосередньо причетні до становлення національної банківської системи. Розкажіть, будь ласка, про цей період Вашої співпраці з Асоціацією, та як саме Вас було обрано її Президентом.
– Ще задовго до прийняття Верховною Радою Акта проголошення незалежності України почалася робота над здобуттям економічної самостійності України та створенням власної банківської системи. Співпраця парламенту і зокрема моя з АУБ почалася з прийняття в 1991 році Закону України “Про банки і банківську діяльність”, на підставі якого було створено Національний банк України. А вже з жовтня цього ж року в Києві почалася перереєстрація вітчизняних комерційних банків, зареєстрованих до того у Москві Держбанком СРСР.
Тоді ж почалася моя співпраця з першим Президентом АУБ Борисом Марковим, із яким ми входили до парламентської Комісії з питань економічної реформи та очолювали створені при ній підкомісії. Саме в рамках роботи підкомісії з питань грошової реформи у травні 1992 року мені довелося очолювати оргкомітет першої Міжнародної конференції на тему “Проблеми впровадження національної валюти в країнах Центральної та Східної Європи”. Участь у цьому форумі брали представники урядів та центробанків України, Литви, Латвії, Естонії, Білорусі, Молдови, а також представники Світового банку, МВФ, Федерального банку Німеччини, ЄБРР, Федеральної резервної системи США тощо. Україну представляли керівники Верховної Ради та НБУ, народні депутати, експерти з економіки та фінансів, банкіри. На цій конференції на міжнародному рівні було обговорено питання виходу пострадянських країн із рублевої зони та реорганізації їхніх грошових систем. Зокрема, обговорювалися досвід та уроки впровадження грошових сурогатів (купонів), питання підготовки впровадження національної валюти, її стабілізації та забезпечення конвертованості. Тоді ж прозвучали чи не перші заклики до заміни купонів та впровадження в Україні гривні, незважаючи  на спротив з боку Росії, США та МВФ.
Невдовзі, у листопаді 1992 року, мені довелося очолювати офіційну українську делегацію до новостворених європейських держав – Словенії та Хорватії з метою вивчення досвіду впровадження національних валют у молодих державах Центральної та Східної Європи. До складу делегації входили В.Стельмах, В.Суслов, А.Литвин, Я.Солтис, М.Савлук, М.Борисов, А.Мальований. Під час зустрічей нашої делегації з представниками урядів, парламентів, центробанків та комерційних банків цих країн було напрацьовано важливий матеріал, який опублікували у книзі, а згодом його використали для створення власної національної грошової системи та запровадження гривні в Україні.
Ще один приклад моєї співпраці з АУБ та комерційними банками у той період – проведення у Києві 20–21 лютого 1993 року Всеукраїнської науково-практичної конференції на тему “Проблеми розвитку кредитно-банківської системи України”. На ній розглядалися такі теми, як створення міцного й незалежного Національного банку, впровадження стабільної грошової одиниці, розвиток національної банківської системи та комерційних банків України. Матеріали конференції вийшли окремою книгою. Вони були  використані Комісією Верховної Ради України з питань економічної реформи під час розробки змін та доповнень до діючих законів, а також розробки нових законів, що регулюють банківську діяльність в Україні.
6 квітня 1993 року в Києві відбувся I з’їзд Асоціації українських банків, на якому було здійснено її реорганізацію з метою зміцнення. Головою Ради обрано Станіслава Аржевітіна, а новим Президентом Асоціації банкіри обрали мене. У січні 1993 року Головою Правління НБУ Верховна Рада України затвердила Віктора Ющенка. Перед Асоціацією були поставлені нові стратегічні цілі та завдання, які відповідали викликам того часу.

– Обрання Вас Президентом АУБ збіглося з одним із найтяжчих періодів у історії становлення незалежної України: гіперінфляція, політична та економічна кризи в країні тощо. Як Вам працювалося на посаді Президента АУБ за таких умов?
– Безумовно, непросто. Інфляція в 1993 році сягала більше 10 000% за рік. Громадяни України ставали “мільйонерами”, а країна бідніла на очах. Ставки за депозитами в деяких банках доходили до 1 500% річних. Відповідними були й ставки рефінансування, які встановлював НБУ з метою “погасити” інфляцію. За 1993 рік цей показник збільшився втричі – з 80% до 240% річних. У жовтні 1994 року облікова ставка НБУ досягла 300% річних. Рішення НБУ були різними, іноді суперечливими. Проте Асоціації вдавалося знайти порозуміння з Національним банком, завдяки чому почався системний діалог.
До досягнень АУБ у цей період можна віднести зменшення вдвічі ставки оподаткування банків, скасування рішень НБУ щодо обмеження надання міжбанківських кредитів, заборони кредитів через механізм “кредитних стель”. Восени 1994 року за участі АУБ було скасовано рішення щодо встановлення фіксованого курсу карбованця. В 1995 році вдалося добитися, щоб банки почали вільно працювати на міжбанківському валютному ринку, а також домогтися лібералізації порядку формування обов’язкових резервів тощо. Але головне – у цей період НБУ та АУБ завдяки конструктивній позиції Віктора Ющенка починають співпрацю як стратегічні партнери.
З початком фінансової стабілізації в країні у 1996 році нарешті було введено в обіг національну грошову одиницю – гривню. До цієї перемоги долучилася й АУБ як фахове об’єднання учасників фінансово-банківського ринку України. У цей час багато гострих проблем функціонування банківської системи було розв’язано. Це дало змогу Асоціації зосередитись на участі в розробці податкового законодавства та нормативної бази, що регулює банківську діяльність.
Завдяки спільним зусиллям НБУ та АУБ було внесено зміни до Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”. У результаті банки отримали змогу формувати резерви на покриття можливих втрат від ризиків за рахунок собівартості спочатку в розмірі 40%, а згодом – 20% кредитного портфеля. АУБ також брала активну участь у підготовці банків до переходу із січня 1998 року на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку.

– Саме в 1998 році в країні сталася фінансова криза, яка призвела до банкрутства багатьох підприємств. Як цей рік пережила АУБ?
– Негативні тенденції в економіці країни почалися з кінця 1997 року.  А у 1998 році девальвація гривні за рік становила майже 80%. Зусилля НБУ, АУБ та системи комерційних банків, спрямовані на підвищення капіталізації банків, фактично було знівельовано. Темпи зростання обсягу капіталу банків зменшилися. Банки втратили на падінні курсу гривні майже  половину (1 млрд. доларів США) свого сукупного капіталу.
Передбачаючи фінансову кризу в країні, ще у першій половині 1998 року, напередодні серйозної кризи в Росії, АУБ терміново підготувала і 14–15 липня 1998 року провела Міжнародну науково-практичну конференцію “Економічні і правові передумови фінансово-банківської кризи в Україні: шляхи запобігання та досвід інших країн”. Асоціація також провела зустріч керівників групи українських банків із представниками банківських кіл Росії, під час якої банкіри обмінялися досвідом, проаналізували причини виникнення фінансової кризи в Росії, її можливі наслідки для банківської системи як Росії, так і України та шляхи подолання. На жаль, рекомендації конференції та зустрічей не були повністю враховані владою, але загалом систему було попереджено. Завдяки цьому в Україні вдалося вчасно і професійно запобігти фінансово-банківській кризі в таких розмірах, як вона сталася в сусідній Росії.
Під час самої кризи, у вересні 1998 року, ми провели надзвичайний з’їзд АУБ за участі представників державних органів виконавчої влади, на якому визначили напрями ліквідації наслідків кризи. Завдяки поданим АУБ пропозиціям НБУ та уряд вжили заходів, які значно пом’якшили кризу, локалізувавши її вплив на економіку.
Недопущення дефолту в Україні щодо зобов’язань уряду перед банками було найголовнішим завданням АУБ у 1998 році, і вона його успішно виконала. Мало хто знає, що в той час уряд уже ухвалив рішення про оголошення внутрішнього дефолту щодо ОВДП в Україні, і НБУ навіть завізував цю постанову. Україна стояла на межі розгортання російського сценарію фінансово-банківської кризи. І лише завдяки принциповості й наполегливості АУБ уряд змінив цю постанову. Асоціація тоді навіть вдавалася до крайніх заходів, подавши до Арбітражного суду позов проти уряду, який відмовлявся виплачувати банкам кошти за ОВДП. Значною мірою й завдяки цьому банківська система України не мала таких втрат, як у сусідній Росії.
Тоді ж в Україні за ініціативи Віктора Ющенка й активної участі АУБ було створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, директором-розпорядником якого став колишній Голова Ради і віце-президент АУБ Валерій Огієнко. Варто додати, що в Росії такий фонд створено лише років п’ять тому.

– Загальновідомо, що коли Україну включили до “чорного” списку FATF, саме АУБ разом із НБУ та комерційними банками доклала неабияких зусиль, щоб виправити ситуацію. Як це відбувалося?
– Справді, АУБ тоді відіграла важливу роль у сприянні виключенню України з “чорного” списку FATF. Зокрема, Асоціація направила звернення до Групи FATF, Європейської банківської федерації та банківських асоціацій Великобританії, США і Німеччини з пропозицією про співпрацю у справі  боротьби з відмиванням “брудних” коштів, провела переговори з послами Західних країн – членів FATF, з якими Україна має тісні економічні відносини. Керівництво FATF спиралося на наші експертні оцінки, довіряючи АУБ.
Американські банків¬ські спеціалісти тоді дуже високо оцінили роботу АУБ, назвавши її високопрофесійним об’єднанням і паростком грома¬дянського демократичного суспільства в Україні.

– У грудні 2004 року, під час Помаранчевої революції, в Україні могла статися нова банківська криза. Як її вдалося уникнути?
– Справді, у вирі політичних пристрастей політики могли знищити власну національну банківську систему. Тоді навіть на високому державному рівні звучали заяви, що банківська система от-от завалиться, як “карткова хатинка”. Через ЗМІ нагніталася паніка та недовіра суспільства до банків. Проте завдяки злагодженим діям НБУ, АУБ та комерційних банків удалося призупинити загрозу дестабілізації фінансово-банківського ринку, не допустивши небезпечного відпливу вкладів із банків. У цей час Асоціація через засоби масової інформації зверталася до населення з роз’ясненням про відсутність економічних причин кризи, закликала брати приклад із тих країн, де населення під час фінансової кризи не забирало свої вклади з банків, а навпаки, несло ще й нові.
Активно підтримувала АУБ і прийняття Національним банком Постанови від 30 листопада 2004 року № 576 “Про тимчасові заходи щодо діяльності банків”, спрямованої на збереження стійкості банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів. Постановою зокрема вводилися тимчасові обмеження на здійснення окремих банківських операцій, у тому числі на видачу кредитів та дострокове повернення депозитів. Такі вимушені заходи сприяли збереженню для України банківської системи та забезпечили здійснення нею розрахунків і платежів підприємств та громадян у строки, визначені договорами, протягом терміну, передбаченого постановою НБУ.
Хочу підкреслити, що в подоланні тодішньої загрози кризи в банківській системі важливу роль відіграла злагодженість позиції, тісна співпраця між НБУ, АУБ, комерційними банками та, безумовно, сміливі й відповідальні рішення керівництва НБУ  в особі Арсенія Яценюка та  Олександра Шлапака.

– Які приклади успішної законотворчої роботи АУБ за останній час Ви  могли б назвати?
– Прикладів тісної співпраці Асоціації з депутатським корпусом країни та спільних законотворчих ініціатив можна навести багато. Однією з найпомітніших подій, що увійшла в історію, було проведення в 2003 році вперше в Україні парламентських слухань на тему: “Фінанси і банківська діяльність: сучасний стан і перспективи розвитку”, ініціатором яких виступила АУБ спільно з парламентським Комітетом з питань фінансів і банківської діяльності. Їх головною метою було привернення уваги до проблем банківської системи України, накреслення шляхів її розвитку та вдосконалення, внесення змін до чинного законодавства щодо банківської діяльності тощо.
Щоб перерахувати всі законопроекти, над якими працювала АУБ, довелося б писати багатотомну книгу. Тому назву хоча б останні досягнення АУБ у цьому напрямі, зокрема, під час складного періоду існування національної банківської системи – фінансово-економічної кризи в країні.
Завдяки зусиллям АУБ парламент у червні 2009 року відхилив популістський законопроект, який надавав преференції за кредитами хлібопекарській галузі порівняно з іншими галузями економіки і загрожував дестабілізією роботи банків. Тоді ж, у червні 2009-го, на вимогу Асоціації парламент відхилив законопроект, яким передбачалась кримінальна відповідальність за порушення умов договору банківського вкладу. АУБ добилася й ветування Президентом України прийнятого парламентом  Закону “Про захист майнових прав громадян у період виходу економіки України зі стану фінансової кризи”. У грудні 2009 року АУБ вдалося добитися ветувавання Президентом України Закону  “Про внесення змін до Закону України   “Про запобігання та протидію  легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”.
Важливим досягненням для банківської спільноти було прийняття Верховною Радою України у червні 2009 року Закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи”, в якому були враховані численні пропозиції АУБ.
З метою активізації та тісної співпраці над антикризовим законодавством Асоціація українських банків у вересні 2009 року спільно з Комітетом Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності та організаціями професійних учасників ринку капіталу підписала Меморандум щодо вдосконалення законодавства з метою стабілізації національного ринку капіталу у кризовий період. Ще раніше, у січні 2009 року при АУБ було створено Центр оперативного реагування на законодавчі ініціативи у сфері банківської діяльності. Завданням Центру є відстеження, аналіз та оперативна розробка зауважень і рекомендацій до законопроектів, що стосуються банківської діяльності, та нормативно-правових актів НБУ.

– Як і на початку 1998 року, наприкінці 2007-го та на початку 2008 років АУБ передбачала й намагалася попередити громадськість про можливість фінансової кризи в країні. Чому на цей раз ніхто не почув вас?
– Ще у січні 2008 року під час зустрічі з Головою НБУ Володимиром Стельмахом та іншими посадовими особами Національного банку ми намагалися привернути увагу до загрозливої проблеми зростання споживчого кредитування, іноземних запозичень та  стану на міжнародних фінансових ринках і їх можливого впливу на українську банківську систему. Тоді ж АУБ вдалося домовитися про участь керівництва НБУ в черговому засіданні Ради Асоціації, де було заплановано розглянути питання підвищення ліквідності комерційних банків в умовах наростаючої загрози міжнародної фінансової кризи. За результатами спільного обговорення на засіданні Ради АУБ (у якому брали участь від НБУ – О.І.Кірєєв, І.А.Шумило, Н.В.Іваненко, О.А.Щербакова) було прийнято рішення про скликання у березні того ж року ХIV з’їзду Асоціації українських банків з метою обговорення та попередження можливих ризиків.
У рамках підготовки до цього з’їзду ми провели переговори з постійним представником МВФ в Україні Блажем Хорватом, радником Світового банку з економічних питань Мартіном Райзером, Головою Комітету з питань фінансів та банківської діяльності Верховної Ради України Миколою Азаровим, іншими представниками міжнародних та українських професійних, владних і політичних установ і організацій, під час обговорення з якими АУБ висловлювала свою позицію щодо зростання макроекономічних ризиків в Україні і їх небезпечного загострення у зв’язку із ситуацією на міжнародних фінансових ринках.
Під час роботи ХIV з’їзду АУБ, який відбувся 21 березня 2008 року, ми у своїх доповідях проаналізували існуючі тенденції на міжнародних фінансових ринках, а також у економіці України, фінансовій і банківській діяльності, наголосивши на небезпечних викликах, що можуть постати найближчим часом перед українською банківською системою і на тих кроках, які необхідно здійснити банкам і владі.
У заключному документі – Рішенні XIV з’їзду АУБ зокрема відзначалось: “Викликає занепокоєння стан платіжного балансу країни та негативне сальдо торговельного балансу країни. Україна живе в борг за рахунок наступних поколінь. Країна накопичує борги для фінансування споживання населення, ускладнюючи обслуговування цих боргів у майбутньому.
Невизначеність довгострокової економічної політики, неналежна законодавча база, незахищеність прав інвестора призвели до того, що переважна більшість іноземних інвестицій в Україну була скерована у бік споживчих галузей економіки. Сьогодні в країні реалізується політика необмеженого споживання, при цьому вона втрачає позиції промислової країни, країни з високим науковим та людським потенціалом, яка здатна бути самодостатньою.
Неконтрольоване зростання зовнішнього боргу корпоративного сектору економіки являє собою відкладений на майбутнє попит на іноземну валюту, який може активізуватися в будь-який момент. Поштовхом для такої активізації можуть стати як внутрішні, так і зовнішні (глобальна фінансова криза) чинники.
Викликають занепокоєння також темпи зростання кредитної діяльності та структура кредитного портфеля. Якщо раніше кредитне плече виступало головним важелем економічного зростання і було скероване у реальний сектор економіки, то зараз значна частка кредитних ресурсів витрачається на споживання. В таких умовах рекордні темпи нарощення кредитних активів уже не сприймаються у якості позитивного чинника зростання національної економіки. Обсяг виданих кредитів на початок поточного року значно перевищив грошову масу (монетарний агрегат М3), що свідчить про потенційну втрату економічної бази їх повернення”.
За результатами обговорення у рішенні з’їзду зазначалося, що оскільки українська банківська система інтегрована у міжнародну фінансову систему, то події, які відбуваються на міжнародних фінансових ринках, мають враховуватися під час корекції стратегії розвитку українських банків з метою запобігання та мінімізації можливих ризиків. З відповідним зверненням АУБ звернулася тоді як до банків, так і до керівників усіх гілок української влади – Президента України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України.
Асоціація, зокрема, тоді пропонувала врахувати в поточній діяльності уряду питання забезпечення стабільності фінансових ринків України в умовах глобальної світової фінансової нестабільності, зокрема передбачити можливість переорієнтації на внутрішні джерела підтримки ліквідності банків. Також АУБ наголошувала на необхідності скорочення від’ємного сальдо поточного рахунку та зупинення зростання зовнішнього боргу. Асоціація запропонувала НБУ розробити Програму підтримки банківських установ в умовах фінансової нестабільності, в якій, зокрема, передбачити спрощені механізми підтримки ліквідності банків у кризових умовах. Окрім цього, на з’їзді АУБ було рекомендовано власникам і керівникам комерційних банків знизити темпи зростання обсягу кредитного портфеля (у тому числі за рахунок зменшення іноземних запозичень) з урахуванням рівня зростання економіки. Також рекомендувалося вжити комплекс заходів щодо зниження темпів споживчого кредитування (переорієнтувавши кредитні потоки у реальний сектор економіки) та розробити програму забезпечення ліквідності банку (у тому числі за рахунок  зменшення витрат та підвищення капіталізації).
На жаль, попередження фахівців АУБ про існуючі загрози й можливість кризи в державі влада не почула. А тому вона виявилася цілковито неготовою до кризи, яка охопила Україну через шість місяців – у вересні 2008 року.

– У чому, на Ваш погляд, причини сучасної фінансової кризи в Україні?
– Моральна, політична криза суспільства, і як наслідок – відсутність національної економічної стратегії. В цьому – коріння економічної кризи. До того ж негативну роль відіграли неадекватне управління суспільними, в тому числі й економічними процесами. Точніше – відсутність управління цими процесами в інтересах народу, країни, держави. І наявність управління в інтересах, чужих Україні і її народу.

– Чи не загрожує Україні сценарій Аргентини й Греції?
– Політики та експерти намагаються проводити певні паралелі між подіями в Україні та прикладами кризових явищ в інших країнах, у тому числі й Греції та Аргентині. Але, перефразовуючи класика, можна сказати, що всі благополучні країни схожі між собою, а всі кризові економіки переживають кризу по-своєму. Так, безумовно, є спільні риси. Порівнюючи Україну та Аргентину, можна вказати на такі спільні проблеми, як жорстка й тривала прив’язка національної валюти до американського долара, високий рівень зовнішньої заборгованості. З Грецією нас об’єднують високий рівень зовнішньої заборгованості, гіпертрофований бюджетний сектор. Але у нас глибинна, системна криза, і вона набагато глибша, ніж у Греції. Це універсальна криза: моралі і світогляду, а не лише економіки. І виходити з неї доведеться довго.

– Що необхідно зробити для оздоровлення української банківської системи та виходу її з кризи?
– Завдання дуже складні й затратні. Ось головні з них.
1. Продумано “поховати мертві” банки і при цьому не збурити паніки в суспільстві. Нині близько 20 банків або перебувають у стадії ліквідації, або в них працює тимчасова адміністрація. Ряд  банків продовжує затримувати платежі, не виконує своїх зобов’язань. Це негативно характеризує всю банківську систему і підриває довіру до неї. Тому потрібно вжити невідкладних заходів для очищення банківської системи від ненадійних банків. Це завдання для Національного банку й уряду країни.
2. Зняття теми проблемних активів. У більшості українських банків головна турбота – це наявність проблемних активів. Тобто велику частину –понад 10% кредитної заборгованості становлять прострочені і безнадійні кредити. Мало того, ця  частка має тенденцію до зростання, а при досягненні нею більше 25%  кредитного портфеля вона стає вкрай загрозливою. Тому необхідно шукати шляхи й механізми скорочення цієї заборгованості. Такими заходами є продаж і санація ненадійних банків, продаж негативних активів спеціалізованим фінансовим організаціям, створення санаційного банку, рекапіталізація банків тощо.
3. Розробити стратегію влади щодо державних банків та посилити їх роль в економіці. Слід зазначити, що ніяких стратегічних завдань у діяльності й розвитку державних банків у нас не існує – вони працюють як звичайні універсальні комерційні банки. А через державні банки влада мала б здійснювати свою економічну політику, спрямовану на відновлення і розвиток української економіки, тим більше, що в ці банки держава вклала понад 45 млрд. грн. бюджетних коштів.
4. Забезпечити захист прав кредиторів. Однією з болісних тем нашої економіки і суспільства в цілому є відсутність надійних засад і гарантій  захисту прав кредиторів, інвесторів і власників. Особливо негативно ця проблема впливає на діяльність і стабільність банківської системи. Тема перезріла з 1917 року, після “експропріації експропріаторів”.
5. Визначити і забезпечити міру присутності іноземного капіталу в капіталі банківської системи та належного контролю за іноземними інвестиціями в Україну. Фінансова криза 2008 року в Україні показала, яку серйозну загрозу для вітчизняної економіки і банківської системи становить стихійний і неконтрольований приплив іноземного капіталу у банківський сектор, а також використання цих ресурсів на кредитування чужих економік за рахунок накопичення боргів в Україні, що було одним із факторів розгортання кризи. Отже, важливим завданням органів влади є визначення міри присутності іноземного капіталу в банківському секторі країни та спрямування його на розвиток реальної економіки.
6. Відновити кредитування. Без вирішення цієї проблеми, з одного боку, неможливе відновлення і розвиток економіки. А з другого – оздоровлення банківських активів. Як вирішити це завдання? По-перше, слід створити умови для оздоровлення фінансового стану позичальника, спроможного  використати кредити на розвиток виробництва й повернення заборгованості в строк. По-друге, – створити надійні джерела формування кредитних ресурсів. Обидва ці завдання має виконати влада, – її економічний блок.
7. Створити довгострокові ресурси. Такими ресурсами, причому національними, можуть бути депозити фізичних і юридичних осіб, кошти фінансових організацій. Але для того, щоб залучити ці ресурси, і на довгостроковий термін, потрібно відновити довіру до влади, до її політики і конкретних дій.
8. Зменшити витрати банків. Це загальнонаціональне завдання. І банки, і суб’єкти господарювання повинні різко скоротити витрати, зокрема непродуктивні. Однією зі складових цих витрат для банків є  зменшення плати за рефінансування, орендної плати і т. ін.
9. Поліпшити  корпоративне управління. Потребує докорінного поліпшення стан банківського менеджменту, особливо в питаннях протидії ризикам. Необхідно підвищити відповідальність акціонерів і власників банків за результати діяльності.
Проте всі ці заходи дадуть позитивні результати за умови, що Україна матиме реальний антикризовий бюджет і будуть впроваджені програми антикризових заходів: жорстка економія, недопущення необґрунтованих соціальних виплат, проведення реальних структурних реформ, забезпечення стабільності національної  грошової одиниці – гривні і її домінування в Україні.

– Якою, на Вашу думку, має бути межа присутності іноземного капіталу в українській банківській системі?
– Межу визначають національні економічні пріоритети. Тож її має встановлювати не АУБ і навіть не НБУ, а політична влада країни. Але найголовніше – банки з іноземним капіталом мають проводити кредитну політику на підтримку реальної української економіки, а не розкручування споживання імпорту. Це вже ми проходили.

– Чи реальне зниження кредитних ставок в Україні?
– Нинішні кредитні ставки в нашій країні – не примха банків і не намагання спекулювати на фінансовому ринку. Рівень ставок – це віддзеркалення фундаментальних факторів монетарної політики і нашого економічного буття. Якщо в країні річна інфляція становить більше 12%, облікова ставка центрального банку перевищує 10%, національна валюта перебуває в постійному девальваційному тренді, а держава залучає гроші під власні боргові зобов’язання під 25% і вище, то якими мають бути кредитні ставки банків? До цього ще слід додати надзвичайно високий рівень фінансових ризиків в Україні, незахищеність прав кредитора, тотальні зловживання на рівні судової системи, що теж піднімає процентні ставки. Саме тому питання наповнення реального сектору економіки дешевими кредитами є не так питанням НБУ, як питанням економічної політики.

– Якою має бути українська банківська система після кризи? Які завдання стоятимуть перед нею?
– Із кризи банки повинні зробити належний висновок, адже, крім негативних наслідків, вона має і позитивний характер. По-перше, криза вимагає значного підвищення рівня якості управління банківською справою, особливо в питанні ризик-менеджменту. Банки повинні мати довгострокову стратегію своєї діяльності і суворо її дотримуватися. Треба значно підвищити рівень аналізу обґрунтованості надання кредитів і гарантії їх повернення. Головну діяльність банки мають спрямовувати на кредитування реального сектору економіки, різко скоротивши позички на споживання. І покласти мораль в основу своєї діяльності, адже без неї не буде ні довіри до банків, ні стабільного й довготривалого розвитку.

– У Росії та інших країнах нині активно вивчається досвід альтернативного до європейського – ісламського банкінгу, який виявився значно стійкішим перед випробуваннями міжнародною фінансовою кризою. У чому його відмінність від загальноприйнятого європейського досвіду банківництва? Чи може він бути корисним для української банківської системи?
– Сутність ісламського банкінгу полягає в тому, що система відносин між клієнтом та банком вибудовується на базі спільних духовних цінностей та моральних норм, отже, базові принципи взаємодії визначаються не людськими, а Божими законами. На відміну від ісламського банкінгу, решта світових фінансових систем пішла шляхом інтернаціоналізації основних правил проведення банківських операцій, специфіка яких визначається місцевими законами, без прямого посилання на моральні правила. Отже, світова фінансова система такими діями фактично зняла запобіжник, що убезпечував її від занадто агресивних форм розвитку. Таким запобіжником для неї мала би стати система державного регулювання, яка, на жаль, не спрацювала. На відміну від решти світу, ісламські фінансові системи діяли інакше. В ісламських банках відсутнє поняття відсотка за кредит. Позичальник зобов’язаний сплатити банку лише частину своїх доходів. Отже, і доходи, і збитки клієнт та банк мають розділити відповідно до визначеної пропорції. Такий підхід дав змогу ісламській фінансовій системі відсікти неплатоспроможних позичальників, які не змогли довести свою спроможність на отримання доходів, та обмежити темпи розширення операцій.
Сучасні кризові явища багато в чому підтвердили правильність такого підходу. Агресивне поглинання всіх сегментів ринку кредитування та охоплення кредитами неплатоспроможних клієнтів стали головними причинами фінансової кризи у світі. Жити не за бажаннями, а за можливостями – це моральний закон не тільки ісламських країн, а й біблійний принцип, притаманний нашій цивілізації. Покладання всіх сподівань на державу як універсального регулятора – це шлях до повторення фінансових криз. Стандартизація відносин між банком та клієнтом – закономірний та корисний процес, який збільшує продуктивність праці системи в цілому. Але кожна буква мертва, якщо в ній немає живого духу. Саме тому нам необхідно формувати національну банківську систему на вічних, універсальних законах людського буття.

Інтерв’ю записав Сергій Шумило.