О.Сугоняко: "Процентний гріх"
За вісім місяців 2013 року в Україні усі депозити, які включають гривневі і валютні, поточні і строкові, юридичних і фізичних осіб зросли приблизно на 11%. А гривневі депозити населення приросли на 50 млрд. грн., або на 27%, тобто росли майже втричі швидше.
Високі темпи зростання гривневих депозитів потребують пояснення, чому вони так зростають. Що рухає вкладником: високі процентні ставки, зростання доходів вкладників, зростання довіри до гривні та банків?
Почнемо розвідку з опису цього сегменту депозитного ринку. Подивимося, як росли гривневі депозити населення і як росли його доходи.
З цих офіційних статистичних даних видно, що доходи населення ростуть повільно, а депозити набагато швидше. В нормальних умовах депозити зростають співмірно зростанню доходів. Що штовхає населення збільшувати депозити?
Тепер розглянемо, як впливали на апетит вкладників процентні ставки за гривневими строковими депозитами, а також реальна (відсоток депозиту мінус інфляція) відсоткова ставка за ними.
Зазвичай реальні процентні ставки по депозитам коливаються в межах 2-3%. З даних таблиці видно, що в 2011 і 2012 роках реальна процентна ставка виросла в рази і зараз залишається захмарною. Семикратне її перевищення від норми штовхає людей, які мають вільні кошти, класти їх на депозит, щоб отримати височезний прибуток, який, до речі, в Україні не оподатковується. Навіть 20 відсоткові (а в деяких банках і вищі) депозити, при розміщенні 1млн.грн. давали 200 тис. грн. прибутку. А якщо 100 млн. грн. – то 20 млн. Нащо ризикувати в бізнесі, якщо в банку, знаючи інформацію про курсову політику влади, можна мати такі прибутки.
А тепер питання – де банк має заробляти гроші, щоб виплачувати такі величезні відсотки, це ж їхні витрати? Чому банки пішли на таке збиткове для них, дороге залучення коштів населення в 2011-2012 роках?
В цей час НБУ шляхом продажі 11,2 мільярда доларів вилучив із економіки майже 90 мільярдів гривень. В Україні створений штучний гривневий голод. Гривня стала недоступною, а отже вкрай дорогою. Тому банки для здійснення поточних розрахунків і платежів змушені були брати депозити під 25-30%. Деякі банки навіть затримували в той час платежі, не маючи коштів на коррахунках Але вони мали надію, що штучну кризу ліквідності Нацбанк швидко припинить. Так не сталося. Тож нічого дивного немає в тому, що приріст процентних витрат банків за перше півріччя цього року склав 21,7%, а приріст процентних доходів за цей період склав – 8,4%. Ця тенденція мала місце в кінці 2011 і весь 2012 роки. Це не могло не погіршити реальний фінансовий стан банків.
Хто ж реально найбільше заробив на дорогій гривні, високих процентних ставках? Ті, хто мав великі об’єми вільних гривень. І це ті люди, які мали інформацію про курсову політику НБУ. Тепер, маючи цю інформацію, вони також можуть заробити і на послабленні гривні. Очевидно, що це не звичайні люди, які перебиваються з води на хліб.
Звичайні вкладники мають у першу чергу знати, що великі ризики при розміщенні депозиту в тому банку, в якого проценти найвищі. Бо висока вартість банківських залучень відбивається у високих відсоткових ставках за кредитами. А в умовах рецесії української економіки, повернення таких кредитів стає все більш проблематичним. За таких економічних і інших умов довіра до гривні, до банківської галузі, до влади є низькою. Низька довіра перекривається високими процентами.
В українському суспільстві панує стереотип, що банкіри-лихварі наживаються на нещасних позичальниках, забуваючи, що у нас є ще і «лихвар-депозитчик», адже вкладника приваблюють високі процентні ставки за депозитами. Тема процентного гріха актуальна не лише для банківської галузі, а і для вкладників. І цей гріх українцями не спокутий. Але то інша тема.