Новини АУБ

Нещодавно значний резонанс як у професійних банківських колах, так і серед коментаторів у ЗМІ і представників широкої громадськості у Великобританії викликало інтерв'ю голови Банку Англії пана Мервіна Кінга газеті The Telegraph. Як засвідчила подальша дискусія, багатьом банкірам та експертам думки, висловлені п. Кінгом, здалися дещо несподіваними і навіть контраверсійними.

Нещодавно значний резонанс як у професійних банківських колах, так і серед коментаторів у ЗМІ і представників широкої громадськості у Великобританії викликало інтерв'ю голови Банку Англії пана Мервіна Кінга газеті The Telegraph. Як засвідчила подальша дискусія, багатьом банкірам та експертам думки, висловлені п. Кінгом, здалися дещо несподіваними і навіть контраверсійними.

Однак їх глибока проникливість, інтелектуальна чесність і відкритість не залишають нікого байдужим, викликаючи палку прихильність у одних і жорстке неприйняття з боку інших. На мій погляд, окремі висловлені п. Кінгом думки стосовно процесів, що відбуваються останніми роками в банківській сфері (надмірна концентрація, ігнорування інтересів клієнтів заради максимізації поточних прибутків, зростання обсягів високоризикових операцій і т. п.), відображають реальну картину сучасного стану справ й повинні бути враховані для її докорінного реформування. Показовим є також те, що впродовж своєї розмови з журналістом п. Кінг неодноразово звертається до морального виміру банківської справи, з жалем констатуючи послаблення моральної складової в цьому бізнесі та ставлячи йому за приклад позитиви в реальному секторі економіки. Зрештою, голова Банку Англії робить висновок, що проблеми в банківській галузі ще не зняті й вона потребує глибоких реформ.

Слід зазначити, що вагомість оприлюднених п. Кінгом позицій для британських і міжнародних банкірів посилюється тим фактом, що правляча коаліція у Великобританії передає Банку Англії усі функції банківського нагляду. Зокрема, згідно з недавнім рішенням казначейства (міністерства фінансів Великобританії) щодо регуляторної реформи голова Банку Англії очолить новий комітет з фінансової політики, який оцінюватиме, чи банки в цілому не поводять себе у небезпечний спосіб, а також новий «Орган з пруденційного регулювання» (регулювання розсудливості банківських дій), який контролюватиме, чи окремі банки не беруть на себе надмірні ризики.

Тож п. Кінг, за словами редактора з бізнесових питань Бі-бі-сі Роберта Пестона, «поза всякою конкуренцією, стане найголовнішою особою в житті наших банків». У цьому контексті мені здається цікавим і корисним подивитися на українську ситуацію крізь призму засадничих тез дискусії, започаткованої Мервіном Кінгом. Тобто спробувати поглянути очима голови Банку Англії та його коментаторів на українські банківські, і не лише, проблеми.
1. Мервін Кінг протиставляє банківському прагненню робити швидкі гроші за будь-яку ціну підхід пристойного бізнесу, який «має ясне бачення того, хто є його клієнти, і керується людьми, які не вважають, що їм треба просто максимізувати поточні прибутки».

З цього випливає, що банки не мають ставити свої короткотермінові прибутки вище інтересів клієнтів, а ці інтереси мають враховуватися нарівні з власними прибутками. Таке твердження перевертає усталені століттями погляди. А як до цієї думки поставилися б в Україні? Ось над цим і нам треба задуматися.

Реалізація на галузевому рівні прагнення максимізації поточних прибутків банками призводить до того, що банківська галузь створює проблеми для економіки. Адже якщо галузь зациклена на таких цілях, не звертає уваги на прибутки економіки, ігнорує економічні інтереси суб'єктів економіки і домогосподарств — своїх клієнтів, це спричиняє їх занепад, а з ними в майбутньому і занепад банків. Тобто пан Кінг вказує на стратегічну помилку банків, які прагнуть збільшити поточні прибутки і через це втрачають стратегічну перспективу. Це стосується й української банківської галузі.

2. Хоча пан Кінг думає, що в найгірший період кризи ми діяли правильно, він не вважає, що ми вже «вийшли з лісу». «Ми дозволили в банківській системі розростися тому, що містило насіння її власного руйнування», і це ще не виправлене... Чи може бути повторення кризи? «Так! Проблема все ще є. Так званий «пошук надвисокої дохідності» триває. Незбалансованості знову починають наростати». «Буде непродуктивно виокремлювати певних осіб. Банкірам були дані стимули поводити себе так, як вони це робили. Саме це має бути змінено. Ми повинні вирішити цю проблему».

Бі-бі-сі у своєму коментарі зробила висновок: «В інтерв'ю The Telegraph Мервін Кінг... попередив, що провал у реформуванні галузі може спричинити наступну фінансову кризу».

В Україні державні органи ніяк не можуть визначитися, чи були допущені владою до кризи стратегічні помилки, і які саме, в регулюванні банківської діяльності, що призвели до таких рекордних для Європи масштабів фінансової та економічної кризи в нашій країні.

Про реформування галузі, як це розуміє голова Банку Англії, і зараз, через 2,5 роки з початку кризи, в Україні ще не йдеться. Існує думка, і вона поширюється у ЗМІ, наприклад, про нову розкрутку рітейл-банкінгу (масового споживчого та іпотечного кредитування) — що скоро банкам можна знову повертатися до тих самих дій, які були до кризи.

На жаль, банкірам у нас так само були створені «стимули», які орієнтували їх діяти так, як вони діяли. Через це постраждали клієнти банків, іноземні банки, їх материнські структури і влада. Тепер ми зобов'язані зрозуміти, в чому банкіри «діяли не так», щоб свідомо змінити «стимули», які їх до того спонукали. Мова про те, щоб змінити нормативно-правове поле їх діяльності, яке «не туди» орієнтувало банкірів.

Спроба АУБ у своїй «Аналітичній записці» визначити причини кризи і основні шляхи реформування галузі належним чином не усвідомлена керівництвом країни та НБУ. А з боку окремих груп банків навіть викликала неприйняття. Хоча в записці йдеться про необхідність чітко бачити існуючі проблеми і відкрито про них говорити, про необхідність відвертого діалогу.

Ось приклад ще одного чесного і самокритичного підходу: «Нам потрібно переосмислити політику в цій (фінансовій) сфері... Фінансовий сектор потребує серйозного хірургічного втручання з точки зору регулювання. Криза виникла як породження культури нерозумних ризиків, культури, яка, на жаль, до цього часу живе і нагадує про себе» (Домінік Стросс-Кан, директор-розпорядник МВФ).

Такого підходу ми не бачимо з боку представництва МВФ і Світового банку в Україні. Ми боягузливо замовчуємо проблеми валютних ризиків, ризиків розривів по строках і валютах в пасивах і активах (т. з. «гепи») й інші гострі проблеми, зокрема не говоримо про нерозумну поведінку і помилки банків на ринку рітейл-банкінгу. Не говоримо про причини цих проблем. А отже, не з'ясовуємо, які кардинальні реформи в регулюванні цих питань треба зробити, а без цього ніяких кардинальних реформ не буде. Натомість збільшуватиметься ймовірність другої хвилі кризи. Це хвилює АУБ.

3. Мервін Кінг: «Вони (банки) існують у світі, в якому вони є «занадто великими, щоб зазнати невдачі», і в якому держава поручиться за них під час падіння».

«Ми ще не вирішили проблему «занадто великих, щоб зазнати невдачі»... Сама ідея того, що можна бути надто важливим, щоб зазнати краху, не повинна мати місця в ринковій економіці».

В Україні ця теза не усвідомлена політичною, економічною і монетарною владою.

В 2009 —2010 рр. банки сформували резерви під активні операції в сумі приблизно 112 млрд. грн., з них банки I—II групи (великі банки) — 97,2 млрд. грн. (86%). Понад 54% цієї суми (60,8 млрд. грн.) припадає на банки з іноземним капіталом. Ці резерви віднесені на собівартість банківської діяльності. Тобто держбюджет за ці роки не отримав від банків 28 млрд. грн. у вигляді податку на прибуток. I в т. ч. від банків I—II групи — 24,3 млрд. грн. і від банків з іноземним капіталом — 15,2 млрд. грн. Таким чином, держава зменшила оподаткування цих фінустанов, надавши їм фінансові можливості покривати свої професійні проблеми.

З бюджету під час кризи і після неї були виділені кошти у розмірі 17 млрд. грн. на націоналізацію банків I—II групи — «Родовід», «Київ», «Укргазбанк», і планується додатково ще 16 млрд. (в т. ч. для банку «Надра» — 5 млрд.). Крім того, 25 млрд. грн. направлено на докапіталізацію державних банків «Ощадбанк» і «Укрексімбанк».

Усього — 70 млрд. грн. (28+17+25) вже пішло і піде ще якась сума на допомогу банкам, які «занадто великі, щоб збанкрутувати», з коштів наших платників податків. Хоча очевидно, що з позицій законів ринкової економіки таких суб'єктів, які не можуть збанкрутувати і збитки яких мають покривати платники податків з бюджету, просто не має бути, бо це підрив самих основ роботи ринку.

4. З тим, що в банківській галузі Великобританії є суттєві проблеми, погоджується і виконавчий керівник Британської асоціації банків Анжела Найт, яка вважає, що «дещо в галузі було вкрай (виділено мною. — Авт.) неправильним під час фінансової кризи». І далі: «Ми повністю погоджуємося, що жоден банк не повинен вважати, що у випадку падіння він може спертися на платників податків»... Анжела Найт додала, що вони сподіваються обговорити ці питання з п. Кінгом.

Чому наші платники податків вже позбавлені 70 млрд. грн., які пішли на підтримку банків, а проблеми так і не вирішені? Тому що в Україні й зараз ні чиновники, ні суспільство не усвідомили: так не може бути, щоб за банкрутство чи нечесну роботу окремих банків розраховувалися платники податків. За це мають розраховуватися власники банків. (Безумовно, корупція тут теж свою чорну справу робить, але зараз не про неї.)

У Великобританії це розуміють, і не тільки там. І нашій владі треба зрозуміти. Чим скоріше, тим краще, бо у нас проблема великих, які не можуть збанкрутувати, теж стоїть гостро.

5. «Я погоджуюся з п. Кінгом сьогодні, що справа перетворення наших банків на безпечні та відповідальні установи ще не завершена», — сказав заступник прем'єр-міністра Великобританії Нік Клегг (лідер Ліберально-демократичної партії).

Британське суспільство оцінює після кризи свої банки як небезпечні. Їм криза на це відкрила очі.

Я говорю про те, що в Україні ще навіть до кінця не усвідомлена проблема необхідності перетворення банків на безпечні установи. Мільйони вкладників і позичальників постраждали, а ніхто і не ставив завдань НБУ перетворити небезпечні для суспільства банки на безпечні, відповідальні і стабільні. Але не лише банки були небезпечними. Небезпечною була влада, її рішення. Криза це довела. Навіть Гордон Браун, колишній прем'єр-міністр Великобританії, свого часу поніс політичну відповідальність, а нині звітує перед комісією за свою діяльність під час кризи.

В Україні ж ця тема не розглядається. Її замовчують, закривають, не хочуть помічати. Її бояться. У Великобританії люди, і зокрема держслужбовці, чутливі до правди життя. У нас — ні. А без цього неможливо виконати завдання формування безпечних і надійних банків. На неправді, на замовчуванні правди нічого надійного не побудуєш — ні банківську галузь, ні країну. На такому ґрунті може бути лише руїна.

6. У своєму коментарі позиції Мервіна Кінга міністр казначейства Джастін Ґрінінґ повідомила, що уряд має намір «поліпшити регулювання банківського сектору» і створив «незалежну банківську комісію», яка «вивчає цілий спектр питань того, як працює галузь фінансових послуг». За її словами, те, що сказав голова Банку Англії, означає, що «на відміну від того, як це було у минулому.., ми повинні робити це правильно (регулювати банківський сектор)».

«Банківська комісія надасть свій звіт пізніше в цьому році, ми зможемо ухвалити відповідне законодавство наступного року, і п. Кінг та Банк Англії відіграватимуть набагато більшу роль у регулюванні галузі — звичайно, п. Кінг визначає, очевидно, деякі свої пріоритети».

Британське суспільство чесно каже собі, що у Великобританії регулювання банківської галузі не було правильним.

В Україні НБУ надав рефінансування банкам в розпал кризи на суму приблизно 100 млрд. грн. Того вимагав шалений відтік депозитів.

На кінець 2010 р. близько 60 банків ще не повернули рефінансування приблизно на 70 млрд. грн. Ці кошти разом з витратами бюджету на підтримку фінансово неспроможних і проблемних банків певним чином відображають втрати країни від неналежного нормативно-правового регулювання банківської діяльності до кризи. В чому полягали недоліки цього неналежного регулювання — ось суттєве питання, на яке ми зобов'язані дати чесну відповідь, якщо не хочемо завтра опинитися в ще більшій кризі. Ми дозволили в банківській галузі розростися тому, що під час кризи її мало не зруйнувало, а з нею й економіку країни.

Зависає у повітрі і проблема якості активів, які придбав НБУ під час кризи. Яких збитків у зв'язку з цим зазнає НБУ? Він з рефінансуванням увійшов у зону ризиків, не характерних для центральних банків. Уроки кризи треба чесно побачити, вивчити, засвоїти і врахувати через здійснення докорінної опрацьованої реформи регулювання банківської діяльності, щоб звільнитися від помилок і без них вже йти далі.

Великобританія це робить. А Україна?

7. Міністр казначейства Джастін Ґрінінґ також вважає, що люди оцінять коментарі п. Кінга щодо того, як банкіри ставляться до споживачів. «Ця проблема була однією з причин того, що уряд анонсував створення нового органу влади для прискіпливого нагляду за захистом споживачів банківських послуг («Орган з захисту споживачів та ринків»)».

А як ставляться деякі українські банки до своїх споживачів? Яких розмірів сягають штрафи і пеня? На скільки і чому були підняті процентні ставки?

Чи не ставлять окремі банки свої поточні прибутки вище за інтереси клієнтів? Коли штрафи і пеня за порушення умов кредитного договору у деяких банків більші, ніж саме тіло кредиту, інколи значно, — чи можна таку поведінку назвати партнерською? Коли людина взяла 1,5 тис. грн. кредиту, сплатила, хай з затримками, 12 тис. грн. і ще 1,5 тис. винна, як назвати такий банк?

В Україні про це влада не говорить. У Великобританії уряд і центробанк ставлять перед собою завдання виправляти помилки, які є суттєво меншими порівняно з нашими, і виправляють.

З іншого боку, в Україні корумповані позичальники, наближені до різних рівнів влади, успішно уникають обслуговування своїх боргів перед банками, штовхаючи фінустанови, що опиняються у безвиході, до наджорстких дій щодо слабших клієнтів. Суспільство має ставити ці важливі для нього питання перед владою. Примушувати її вирішувати їх.

А як ставляться українські банки до валютних позичальників, яким через девальвацію гривні в 1,6 раза збільшений борг на 180 млрд. грн.? Що думає з цього приводу влада, яка підтримувала в 2005—2008 рр. вибух споживання імпорту в борг, сформувала у 2008 р. негативне торгівельне сальдо майже 12% ВВП і тим по суті зірвала валютний курс та поставила у безвихідне становище і валютних позичальників, і банки?

8. Надто багато людей у фінансовому секторі вважали «абсолютно прийнятним за сприятливої нагоди робити гроші на довірливих або таких, що нічого не підозрюють, клієнтах», — стверджує Мервін Кінг.

Чи має це твердження відношення до України? На жаль, має, можливо, навіть більше, ніж до багатьох інших країн! І, очевидно, в значно більшій мірі, ніж до Великобританії. Те, що українські позичальники — і підприємці, і населення — були не готові до кредитного буму ні психологічно, ні юридично, сьогодні очевидно. Вони не були ознайомлені з професійними особливостями споживчого та іпотечного кредитування. Їх ніхто не вчив, не готував до того по-справжньому, а нав'язували через ЗМІ думку, що весь західний світ живе у борг і українці теж так мають жити. Поодинокі голоси, що попереджали про небезпеку нерозсудливого споживання в борг, звучали надто тихо.

Чи робили деякі банки в Україні гроші на довірливих клієнтах? Робили до пори до часу, до кризи. А потім з'ясувалось, що нічого не підозрювали не лише клієнти банків, але й самі банки, які купилися на великий леверидж, купилися і їхні материнські структури за кордоном.

Що ховалося за цим? Неготовність встояти перед спокусою надприбутків у одних і спокусою споживання в борг у інших? Короткозорою виявилася і влада, яка інструментами регулювання банківського ринку не спромоглася створити розумних і безпечних правил гри на ньому, як, наприклад, в Чехії, де не було валютних кредитів і жодний банк не збанкрутував. І в результаті всі: банки, населення, влада України опинилися в стратегічному програші. А тверезо поміркувати над цим сили духу і розуму не вистачає? Проте мусимо, щоб не залишатися необізнаними простаками, які завтра будуть мати ще більші проблеми через це.

І НБУ наростаючих загроз, викликаних ставленням банків до клієнтів, не оцінив у повній мірі. Я теж шкодую, що в АУБ не так голосно говорили перед кризою про шкоду буму валютних запозичень, необдуманого життя в борг та гонитви за ненормально великою прибутковістю.

Що треба зробити у сфері законодавства, щоб у нас, з одного боку, не було довірливих простаків — клієнтів банків, а з іншого — банкірів, які прагнуть нагріти на таких людях руки? Це питання суспільного виживання, його потрібно розв'язувати і в нашій країні, а не лише у Великобританії. Очевидно, що головна відповідальність лежить все ж таки на владі, яка має чітко регулювати ринок розумними і справедливими законами в інтересах суспільства та слідкувати за дотриманням правил гри на ньому. Виявлення помилок, які були допущені у регулюванні і призвели до неправильних дій банкірів, вкрай необхідне, щоб унеможливити їх повторення.

9. Пан Кінг говорить, що «життєво важливим є моральне ставлення до праці». І порівнюючи ставлення до клієнтів на виробничих підприємствах і у сфері послуг зі ставленням до клієнтів у банках Великобританії, зазначає, що в останніх воно гірше. Такі компанії (в реальному секторі економіки) платять значно нижчі винагороди своїм працівникам, ніж ті, що працюють у сфері фінансових послуг, але є «неймовірно успішними. Вони дуже піклуються про свою робочу силу, про клієнтів, а головне, горді за свою продукцію». З банками не так: «Немає того відчуття більш довготривалих взаємин. Вони по-іншому ставляться до клієнтів».

Щодо морального ставлення до своєї праці — це для українця проблема для всіх видів роботи: від діяльності президента, прем'єр-міністра і народних депутатів, єпископату християнських церков до праці у банківській, виробничій і невиробничій сферах.

Виявляється, для Британії мораль має суттєве значення, а для нас хіба ні? Сильнішою є та країна, де люди моральніші, і в першу чергу у своїй праці, плоди якої споживають інші. Які у нас ці плоди, якої якості наші товари і послуги, така і якість нашого життя, точніше — животіння: в потоці сфальсифікованих нами товарів, послуг, рішень судів, дій міліції, депутатів, міністрів і президентів. І банки тут не виняток із загальної сумної картини.

Мало формально виконувати приписи законів і нормативних актів, треба ще виконувати приписи совісті, тоді картина буде іншою.

10. Мервін Кінг каже, що його робота — це «передусім інтелектуальний виклик, де я повинен ясно бачити проблеми і говорити про них відкрито».

Чи не живемо ми в країні, де ясно бачити економічні та фінансові проблеми і говорити про них відкрито значна частина людей нездатна через зіпсованість внутрішнього «зору»? Бо той «зір» плутає власний інтерес з правдою. Часто трапляється, що правдою є те, що вигідно. А це моральна проблема.

Ясно бачити проблеми не завжди вигідно особисто для кожного з нас, не тільки і не стільки через зовнішні загрози. Адже ми самі є носії цих проблем. А щоб говорити про них відкрито, мусимо розвіяти в собі «туман», що псує наш «зір». А це дуже непросто. Це важко. Без віри, мабуть, і неможливо.

Тому Мервін Кінг не лише голова Банку Англії, він — моральний авторитет країни. Він здатен абстрагуватися від власної вигоди задля ясності бачення суспільних проблем. Великобританія черпає свою силу у таких людей, на них спирається, адже на нікчем спертися неможливо ні владі, ні громадянам.

Президент Асоціації українських банків

Олександр СУГОНЯКО

Еженедельник 2000

Данная статья вышла в выпуске №16 (555) 22 - 28 апреля 2011 г.
http://2000.net.ua/2000/derzhava/resursy/73224