Новини АУБ

1. З метою збереження банками наявних дозволів на здійснення окремих видів операцій продовжити до 01.01.2017 року термін нарощення регулятивного капіталу відповідно до вимог п.3 Постанови Правління НБУ від 09.06.2010 року №273 (у частині підвищення ліцензійних вимог до капіталу до 120-180-240 млн. грн.).

Обґрунтування

За оцінкою АУБ для виконання вимог Постанови №273 докапіталізації потребують від 70 до 108 банків (у залежності від видів дозволів НБУ на окремі види діяльності). Сумарний розмір необхідного додаткового капіталу коливається в залежності від ліцензійних вимог від 2,6 млрд. грн.. до 13,8 млрд. грн.. (див. таблицю №1). Цей додатковий капітал має бути влитий в банки фактично протягом року – до 01.01.2012 року.
Показники, що характеризують стан економіки України у 2008 – 2010 роках свідчать про відсутність внутрішніх  джерел для прискореного інвестування у банківський капітал (див. графіки 1-5).
Високий рівень проблемних активів та збитки, що виникли у зв’язку з доформуванням резервів, роблять акції банків нецікавими для залучення нових інвесторів шляхом розміщення цих акцій на відкритому ринку. Виходячи з наведеного, виконання у визначений Постановою строк нових ліцензійних вимог до капіталу для багатьох банків є неможливим.
Постановою порушуються Конституційні норми, згідно яких держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, не допускаються неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Вимоги Постанови №273 ведуть до недобросовісної конкуренції на банківському ринку, обмежуючи діяльність невеликих регіональних банків та провокуючи штучний перерозподіл їх клієнтів на користь банків з більшим капіталом. Результат – стагнація та загроза неплатоспроможності на сьогодні стабільно працюючих малих банків. При цьому втрати понесуть не тільки власники банку, але і його вкладники та інші клієнти, працівники та держава, яка недоотримає податки та змушена буде працевлаштовувати десятки тисяч звільнених працівників.
Одночасне банкрутство значної кількості малих банків призведе до соціального стресу та посилення недовіри до всієї банківської системи. Виплата гарантованих депозитів потребуватиме значних бюджетних вливань.
Разом з тим, світова практика впровадження підвищених вимог до капіталу банків передбачає встановлення достатнього перехідного періоду, який визначається, виходячи із стану економіки та ринків капіталів. Так, порядок переходу на нові стандарти капіталу (Базель-ІІІ) передбачає впровадження цих стандартів у терміни, “які не суперечать відновленню економічного зростання та фінансової стабільності”.
Підсумковою декларацією Сеульського самміту “великої двадцятки” передбачається, що нові стандарти лише почнуть впроваджуватися з 01.01.2013, а повністю будуть введені до 01.01.2019 року. Тобто на їх виконання надається 8 років. При цьому, за оцінкою АУБ, розмір докапіталізації банків відповідно до вимог Базель-ІІІ складатиме близько 50%, тоді як для збереження вже наявних дозволів окремим українським банкам необхідно подвоїти або майже потроїти свій капітал.

2. Відмінити заборону банкам, які не мають капіталу у розмірі 120 млн. грн.., на прийняття депозитів фізичних осіб понад обсяги, що склалися станом на 20.07.2010 року.

Обґрунтування

На сьогоднішній день прибуток банку є найбільш стабільним джерелом нарощення його капіталу.
Заборона на залучення додаткових депозитів фізичних осіб фактично є забороною на збільшення обсягів кредитування та отримання додаткових доходів. Таким чином, обмеження на залучення додаткових вкладів по-суті входить у протиріччя з вимогою нарощення капіталу.
Крім того, зроблений АУБ розрахунок співвідношення балансового капіталу до вкладів населення за групами банків, показав, що цей показник у кризовий період був по банках ІІІ та ІV групи вищим, аніж по групах великих банків (див. графік №6).
Також необхідно відзначити, що Національним банком України ще у 2004 році введені обмеження та підвищені вимоги по низці нормативів для банків, що набувають статусу спеціалізованого ощадного банку (банк, у якого більше ніж 50% пасивів є вкладами фізичних осіб). Це є абсолютно зрозумілими методами обмеження концентрації ризиків для банків з високим рівнем вкладів фізичних осіб.

3. Перейти від політики регулювання капіталу за абсолютним його розміром до практики контролю за дотриманням банками адекватності регулятивного капіталу з посиленням контролю на індивідуальній основі за діяльністю банку незалежно від його розміру.

Обґрунтування

Відповідно до Інструкції НБУ “Про порядок регулювання діяльності банків в Україні”, затвердженої Постановою Правління НБУ від 26.08.2001 року №368, основним призначенням регулятивного капіталу є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності. Величина цих ризиків безпосередньо залежить від видів та обсягів операцій, виконання яких здійснює індивідуально кожний банк.
Таким чином, встановлення єдиного для всіх банків абсолютного показника мінімального регулятивного капіталу, який був би достатнім для покриття ризиків від діяльності кожного конкретного банку, є неможливим. У зв’язку з цим, у світовій банківський практиці достатність розміру капіталу для покриття ризиків діяльності вимірюється через показник адекватності регулятивного капіталу. Такий підхід у встановленні мінімальних вимог до капіталу банків передбачений принципом 6 “Основних принципів ефективного банківського нагляду”, розроблених Базельським комітетом з питань банківського  нагляду. Відповідно до цього принципу “Органи  нагляду  повинні  встановлювати  для банків  розумні  і  відповідні  мінімальні  вимоги  щодо  достатності  капіталу,  що відображають  ризики,  на  які  наражається  банк,  і  визначати  складові  капіталу, зважаючи на його здатність покривати збитки. Принаймні для банків, які здійснюють міжнародну  діяльність,  ці  вимоги  не  повинні  бути  нижчими,  ніж  встановлені Базельською угодою про капітал”.
Документом Базельського комітету “Міжнародне наближення визначення капіталу та нормативів капіталу” (Базельська угода про капітал - І) у якості мінімального стандарту визначена модель співвідношення капіталу до зважених по ризику активів. Жодних мінімальних вимог до капіталу у абсолютному вимірі зазначений документ не встановлює.
Аналогічний підхід щодо встановлення мінімальних вимог достатності капіталу у якості відносного показника (10,5% з врахуванням “буферного” капіталу) збережений і в документі щодо нових вимог до капіталу банків (Базель ІІІ).
НБУ вже неодноразово підвищував вимоги до рівня регулятивного капіталу, але, як показала практика, великий капітал не означає, що такий банк надійний – саме банки з великим розміром капіталу зазнали ризику втрати ліквідності та платоспроможності у період кризи. До того ж наслідки від банкрутства великих банків більш нищівні, ніж маленьких та середніх: чим більше банк, тим більше коштів необхідно для його стабілізації. Отже,  доцільніше не збільшувати вимоги до рівня регулятивного капіталу, а приділяти більш уваги нормативам достатності капіталу.
АУБ з цілковитим розумінням та підтримкою ставитиметься до вимог НБУ щодо нарощення капіталу у разі невиконання конкретними банками нормативу адекватності регулятивного капіталу або недоформування резервів під кредитні операції.

4. Не наполягати на примусовому об’єднанні банків.

Обґрунтування

АУБ цілковито погоджується з тезою щодо необхідності розширення кредитування економіки, у тому числі шляхом надання довгострокових кредитів. Однак, традиційними джерелами довгострокового кредитування у світі є кошти спеціалізованих фінансових установ - недержавних пенсійних фондів, страхових та інвестиційних компаній. Капітал банків не є лідером у формуванні довгострокових кредитних ресурсів.
Шлях примусового об’єднання банків не створить додаткового вільного капіталу у банківській системі, який зможе бути використаний у якості ресурсів для довгострокового кредитування.
Підвищення мінімальних вимог до капіталу банку в абсолютному вимірі за умови дотримання цим банком адекватності капіталу, по суті, є втручанням в повноваження власників банку, адже саме вони відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначають основні напрями діяльності банку, тобто стратегію його розвитку.
З огляду на історію розвитку банківської справи в Україні можна передбачити, що певна кількість власників не піде на залучення до їх банківського бізнесу нових інвесторів. У такому разі, при збереженні НБУ підвищених вимог до абсолютного розміру капіталу з наданням терміну, у який наростити капітал для багатьох банків є неможливим, ймовірним буде закриття значної кількості сьогодні стабільно працюючих банків, що негативно позначиться на стабільності всієї банківської системи.
Разом з тим, світовий досвід демонструє приклади успішного функціонування значної кількості малих банків з тривалою історією перебування на ринку. Вони мають свій сектор діяльності, є зручними для певного кола клієнтів і не створюють болючих фінансово-економічних проблем для урядів країн. Аналогічний сектор стабільно працюючих малих банків є і в Україні, досвід роботи яких складає 15-20 років.
Навіть при прийнятті власниками рішення про реорганізацію (об’єднання, приєднання) банку проведення цієї процедури не може гарантувати позитивного результату.
Громіздкі, тривалі в часі та недостатньо прозорі процедури реорганізації, навпаки, можуть стати механізмом зловживань та виводу активів. Прикладом такого невдалого рішення про реорганізацію стало злиття двох банків – Об’єднаного комерційного банку та Європейського банку розвитку та заощаджень. Злиття цих банків не стабілізувало їх фінансового стану і НБУ був змушений прийняти рішення про ліквідацію ЄБРЗ (банку правонаступника).
Крім того, у разі вимушеного об’єднання банків різко зростають інші ризики дестабілізації діяльності банку – правонаступника, зокрема:
- ймовірність конфлікту між власниками нового банку, що несе пряму загрозу стабільності цього банку;
- у разі примусового об’єднання, цілком ймовірно створення декількох груп мажоритарних акціонерів, кожна з яких не буде мати можливість приймати рішення простою або кваліфікованою більшістю голосів. Це, в свою чергу, спричиняє небезпеку для системи управління ризиками банку, створює підвищений стратегічний ризик банку. Зокрема, можливі ситуації, коли акціонери, внаслідок відсутності спільної думки, не зможуть приймати рішення відповідно до закону України «Про банки і банківську діяльність» та закону України «Про акціонерні товариства»;
- кожен самостійний банк визначає власну клієнтську, маркетингову політику, тарифи і т.ін. В результаті злиття буде змінюватися клієнтська політика, стратегія, пріоритети, що може викликати незадоволення з боку клієнтів одного з банків або в обох банках, що зливаються, що призведе до втрати клієнтської бази та внаслідок цього зменшення доходної бази від обслуговування клієнтів.
Політика примусової консолідації фінансового сектору не відповідає сучасним світовим тенденціям посилення нагляду за фінансовими установами.
Досвід останньої кризи виявив загрози, які становлять для фінансового ринку країн, перш за все, великі фінансові установи. Саме через це керівниками провідних країн сьогодні проводиться не політика консолідації фінансового сектору, а навпаки – виробляються механізми посилення контролю та обмеження діяльності так званих “банків, що є занадто великими, щоб збанкрутувати”.

5. Підтримати пропозицію АУБ щодо викладення другого речення частини п’ятої ст.. 32 Закону України “Про банки і банківську діяльність” у такій редакції: “Розмір регулятивного капіталу банку не може бути меншим встановленого цим Законом мінімального розміру статутного капіталу банку, вимоги до якого діяли на момент отримання банком банківської ліцензії”.
Зазначені зміни пропонується внести при доопрацюванні до другого читання законопроекту №0884.

Обґрунтування

Другим реченням частини п’ятої ст. 32 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначається, що “капітал банку не може бути меншим статутного капіталу”.
Значне погіршення якості кредитного портфелю, яке відбулося під впливом економічної кризи, вимагало від банків доформування значних обсягів резервів, що  призвело до виникнення збитків у багатьох банків. Внаслідок цього у  окремих банків відбулося зменшення регулятивного капіталу до розміру, меншого від статутного капіталу.
Необхідно відзначити, що виправити цю диспропорцію за рахунок нової капіталізації зазвичай в умовах кризи неможливо, оскільки при збитковій діяльності банків основним джерелом капіталізації є збільшення статутного капіталу. Таким чином, при збільшенні статутного капіталу абсолютний розмір регулятивного капіталу зростає, але при цьому він продовжує залишатися нижчим від статутного капіталу.
З метою виконання зазначеної вимоги Закону банки змушені вдаватися до обхідних схем (наприклад, включення до капіталу емісійних різниць, які у багатьох випадках насправді не є реальним відображенням ринкової вартості акцій), або формувати регулятивний капітал за рахунок збільшення субординованого боргу, який є менш стабільним елементом капіталу порівняно з акціонерним капіталом.
Європейським законодавством вимоги до  мінімального розміру капіталу діючих банків у абсолютному вимірі регулюються дещо іншим шляхом, встановлюючи, що власні кошти кредитної установи не можуть бути меншими, ніж сума початкового капіталу, необхідного для отримання ліцензії.

6. Створити в НБУ постійно діючу робочу групу із керівних представників НБУ, АУБ та комерційних банків для обговорення питань покращення діяльності банків ІІІ та ІV групи.

Обґрунтування

З метою підтримання конструктивного професійного діалогу та підвищення рівня порозуміння НБУ, як регуляторного органу, та власників і керівників малих та середніх банків доцільно створити постійно діючу робочу групу, до складу якої включити заступників Голови НБУ, керівників провідних департаментів НБУ (банківського нагляду, юридичного, валютного регулювання, реєстрації та ліцензування банків тощо), Голів Правління комерційних банків ІІІ та ІV групи, керівників АУБ.

АСОЦІАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ БАНКІВ





Прикріпленний файл

2010-11-24