Новини АУБ

                                                     15 лютого 2009 р.

Зустрічі міністрів фінансів та керівників  центральних банків групи семи провідних найбільш багатих країн  здаються  все більш недоречними у нашому світі нових потужних держав. Але це вже більше не відповідає дійсності.  Бо саме у складних  фінансових системах просунутих країн розпочалося  руйнування.  Атож,  що робить G7? Відповідь: вона говорить краще, ніж  діє.

Комюніке наповнене дифірамбами самим собі,  особливо щодо заходів, направлених на   “стабілізацію надзвичайно волатильних фінансових ринків”,  зниження   процентних ставок та фіскальних пакетів.  Воно знову підтверджує несприйняття   “безладних рухів  в обмінних курсах” та “протекціоністських заходів”.  Воно закликає до  “швидкого та амбітного висновку з [переговорного] раунду в Доха(Doha)”  щодо торговельних переговорів та підкреслює  потребу  у доступі «країн, що розвиваються до торговельного та  кредитного фінансування”.

Члени G7 мають  певні  досягнення: вони зупинили колапс їх фінансових систем минулої осені; вони не  вдарилися у  протекціонізм, хоч заклик  до завершення раунду  у Доха наразі видається смішним. Вони також  вдалися до  заходів, -хоч  і дуже незначних та надто пізно,-  щодо підтримки  попиту.

Але цього наразі не досить. Жоден з членів G7 не врятував повністю свою фінансову систему. Їх заходи  також мають  протекціоністське забарвлення не лише у Великобританії,  де інтернаціональна риторика Гордона Брауна  спростовується закликами до  більшого акцентування уваги на внутрішньому кредитуванні.

Країни, що мають проблему перевиробництва (eng: surplus countries), особливо Німеччина, закликають до опору протекціонізму, але не  роблять нічого для підтримки попиту,  від якого залежить тривання ліберальної торгівлі. Японія видається безпорадною, на відміну від Китаю,  якого хвалять за його  зусилля з  підвищення попиту.

Члени приймають  програми по секторах економіки, особливо   для виробництва автомобілів,  які мають протекціоністське забарвлення. Навіть єдиний євроринок перебуває під тиском. Допомога країнам, що розвиваються, є  мінімальною. Японію хвалять   за надання позики  $100 млрд.  Міжнародному Валютному Фонду, але інші члени  не спромоглися допомогти.

Діяльність G7  у час наближення кризи,  під час її атаки і навіть зараз є  дещо похмурою. Так,  було значно краще, ніж у 1930-х. Але так це й має бути. Бо це криза глобальної економіки. Вона може бути вирішена лише спільними зусиллями  з фінансового оздоровлення,  перебалансування, підтримки попиту, а також підтримки країн, що розвиваються. G7 все ще грає вирішальну роль. Її члени мають бути більш відважними та завбачливими. Наш відкритий світ перебуває у небезпеці.

Copyright The Financial Times Limited 2009

Переклад: Валерій Степаненко