10 березня, 23:03 Автор: Станіслав Аржевітін
Завершився монетарний 2016 рік. Рада Національного банку схвально оцінила діяльність його правління за минулий рік. Водночас Громадська колегія Ради НБУ висловила свою негативну позицію щодо оцінки грошово-кредитної політики (ГКП) Нацбанку. Рішення незалежних фахових експертів я особисто доніс членам Вищої експертної ради при Раді НБУ 23 лютого ц.р., а також членам Ради НБУ на засіданні 28 лютого під час заслуховування звіту та оцінки діяльності правління у 2016 р.
А що насправді відбувається в реальному соціально-економічному житті країни від реалізації такої ГКП? Спробую відповісти мовою цифр.
Насамперед хочу нагадати, що виконання правлінням НБУ Основних засад грошово-кредитної політики на 2014-й, а також на 2015 р. оцінювалися Радою НБУ незадовільно. Були всі підстави дати таку ж негативну оцінку роботи правління і 2016-го. Парадокс полягає у тому, що на минулий рік Основні засади ГКП фактично взагалі не затверджувалися, а правління НБУ у своїх пропозиціях стосовно розробки цього документа на 2016 р. (постанова №541 від 18 серпня 2015 р.) у вигляді "Стратегії монетарної політики на 2016–2020 рр." проголосило ціллю ГКП цінову стабільність. У такий спосіб НБУ відмежувався від проблеми економічного зростання в країні, забезпечення фінансової стабільності, регульованого валютного курсоутворення тощо, адже тепер беззаперечною метою є лише виконання показника інфляції (ІСЦ). Між іншим, до реалістичності цього показника у суспільстві виникає дедалі більше недовіри та застережень.
Своїми досягненнями у 2016 р. правління НБУ, звітуючи перед Радою НБУ, визначило: досягнення кількісної цілі щодо інфляції; збільшення обсягів міжнародних резервів; виконання кількісних критеріїв за Меморандумом з МВФ; дотримання режиму плаваючого валютного курсу; удосконалення операційної роботи; посилення підзвітності і прозорості ГКП.
Що ж насправді приховується за цими досягненнями?
Наводжу основні тези своїх виступів на Громадській колегії, Вищій експертній раді при Раді НБУ та засіданні Ради НБУ під час заслуховування звіту й оцінки діяльності його правління.
2.Відповідно до ст. 6 закону про НБУ при виконанні своєї основної функції Національний банк повинен виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Стаття 1 визначає цінову стабільність як збереження купівельної спроможності національної валюти шляхом підтримання у середньостроковій перспективі (від трьох до п'яти років) низьких, стабільних темпів інфляції, що вимірюються індексом споживчих цін.
Протягом останніх п'яти років показник споживчої інфляції в Україні становив (у розрахунку грудень до грудня попереднього року): у 2012 р. — мінус 0,2%, 2013 р. — 0,5, 2014 р. — 24,9, 2015 р. — 43,3, 2016 р. — 12,4%. Між іншим, зростання цін виробників у 2016 р. становило аж 36%. Результати такого зростання українці відчують уже в першому півріччі цього року через чергове спустошення їхніх гаманців.
Наведене не свідчить про досягнення та підтримання цінової стабільності в державі протягом 2014–2016 рр. Таким чином, попри зниження темпів інфляції 2016-го, не можна вважати, що Національний банк виконав свою основну функцію, як це визначено ст. 6 закону про НБУ та ст. 99 Конституції України.
Національний банк декларує перехід до інфляційного таргетування, проте де-факто він обрав неефективні інструменти боротьби з інфляцією через жорсткі кількісні обмеження чистих внутрішніх активів і грошової бази (які навіть жорсткіші, ніж вимагає МВФ). Тобто по суті використовується режим таргетування монетарних агрегатів на дуже низькому рівні, який загострює кредитну кризу, перешкоджає економічному зростанню і водночас не є дієвим для валютної й цінової стабілізації внаслідок того, що споживча інфляція в Україні має немонетарну природу. У 2014–2015 рр. інфляцію було викликано девальвацією та зростанням тарифів, а 2016-го — також переважно адміністративними чинниками, зокрема тарифи на житлово-комунальні послуги за рік зросли на 47,2%, ціни на алкогольні напої і тютюнові вироби (через підвищення акцизів) — на 22,5%.
Така процентна політика Національного банку зумовила також підтримання на високому рівні дохідності ОВДП на первинному ринку (14,9% у середньому за 2016-й) і відповідне зростання держвитрат з обслуговування боргу. Також це призвело до значного нарощування банками портфеля держоблігацій: упродовж 2016 р. залишки ОВДП у власності банків зросли утричі — з
81,6 млрд грн до 255,5 млрд (з урахуванням облігацій, випущених для капіталізації Приватбанку). Таким чином, відбувається штучне блокування ресурсів банківської системи (вкладення в ОВДП і депсертифікати НБУ), які могли бути спрямовані у реальний сектор економіки.
Низька кредитна активність є одним з основних чинників продовження рецесії в економіці. За оцінками НБУ, приріст реального ВВП у 2016 р. становив 2,2%, що на тлі низької бази порівняння (протягом 2014–2015 рр. реальний ВВП скоротився на 15,8%, а у доларовому еквіваленті —– із 183 млрд дол. у 2013 р. до 90,1 млрд у 2015-му) є стагнацією. Приріст промислового виробництва у 2016 р. становив лише 2,4%, тоді як за два попередні роки відбулося його скорочення на 21,8%.
Унаслідок повільного відновлення промислового виробництва (у т.ч. через низьку кредитну активність і фактичну відсутність структурних реформ) обсяги експорту продовжили скорочуватися (на 4,1%), тоді як імпорт, після трьох років скорочення, у 2016 р. відновив зростання (на 3,9%). Як наслідок, дефіцит поточного рахунку платіжного балансу зріс з мінус 189 млн дол. у 2015 р. до мінус 3,4 млрд 2016-го. Високі процентні ставки не давали можливості активізувати виробництво для імпортозаміщення, тож шанс розширити внутрішнє виробництво внаслідок значної девальвації гривні у 2014–2015 рр. було втрачено. А саме імпортозаміщення могло б стати ключовим драйвером валютної та цінової стабільності і водночас стимулювати економічне зростання.
Враховуючи викладене, експертне середовище, в тому числі Громадська колегія Ради НБУ, пропонувало Раді Національного банку визнати, що грошово-кредитна політика у 2016 р. мала негативний вплив на стан соціально-економічного розвитку країни, а діяльність правління НБУ у сфері банківського регулювання і нагляду негативно впливала на стан фінансово-банківської системи.
Проте Радою НБУ така оцінка не була врахована, натомість у прес-релізі зазначено: "Незважаючи на фінансово-економічні труднощі нашої держави, Національний банк України зміг мобілізувати всі ресурси і виконати головну ціль, визначену Основними засадами грошово-кредитної політики на 2016 рік".
Висновок. Поки що монетарна влада не враховує думки фахової громадськості. Так, у червні 2016 р. всеукраїнською науковою спільнотою і практиками банківської системи було розроблено проект Стратегії розвитку банківської системи України на 2016–2020 рр. Цей документ було розглянуто і схвалено комітетом ВРУ з питань фінансів і банківської діяльності та направлено до НБУ і КМУ. Реакція з боку Національного банку — нульова. Наприкінці 2016 р. незалежними експертами із числа 33 докторів наук і десятків кандидатів наук було підготовлено і надіслано до Ради НБУ пропозиції до Основних засад ГКП на 2017 р., які принципово відрізнялися від проекту правління НБУ в частині підтримки економічного зростання. Проте остаточний (затверджений) варіант Основних засад грошово-кредитної політики на 2017 р. і середньострокову перспективу у ключових моментах виявився максимально наближеним до пропозицій правління НБУ — політика інфляційного таргетування, плаваючий валютний курс, вилучення грошових ресурсів із банківської системи через державні цінні папери тощо. Незалежну та обґрунтовану оцінку діяльності правління НБУ у 2016 р. і запропоновані пропозиції Рада НБУ, на жаль, не взяла до уваги. Так, це її право. Але чи покращиться від цього соціально-економічне життя в країні найближчим часом, тепер уже на персональній відповідальності членів Ради, адже таку монетарну політику правління НБУ на 2017 р. схвалила новостворена Рада Національного банку.