Новини АУБ

---

Олександре Анатолійовичу, відкручуючи події на три роки назад, чи можна стверджувати, що Валерія Гонтарєва могла утримати таке різке падіння гривні?

 Безумовно, могла. Курс не міг зупинитися на 11-ти (гривень за один долар, - ред.), але зупинитися на 15-16-ти – міг би.

Яким чином? Пояснюйте…

Пояснюю. Для цього треба вернутися до «папєрєдніков» і описати контурно, що вони зробили з банківською галуззю. Вони поставили собі за мету тримати стабільний курс і дуже низьку інфляцію. Хоча економіка продукувала девальвацію і, відповідно, інфляцію.

Я говорю зараз про Арбузова і Соркіна (Сергій Арбузов - перший віце-прем'єр-міністр України з грудня 2012 по січень 2014. Під час Майдану втік з України, знаходиться в розшуку МВС, - ред; Ігор Соркін - голова Національного банку України з січня 2013 по лютий 2014 року. Кримінальне провадження, яка розслідується Генеральною прокуратурою України спільно з СБУ, відкрито в 2015-му за фактом заволодіння Соркіним коштів НБУ у розмірі 2,8 мільярда гривень, - ред.)

Отже, вони штучно утримували курс і штучно тримали низьку інфляцію. Вони «палили» золотовалютні резерви. З 38,6 мільярдів доларів у квітні 2011-го року, на початку президентської каденції Януковича, до 15-ти мільярдів в 2013-му. Янукович хотів протримати курс до виборів 2015 року, а вже потім «обвалити».

А що означає продаж золотовалютних резервів? Це означає, що з української економіки вони вилучили майже 180 мільярдів гривень.

До яких наслідків це призвело?

Перше – нульова інфляція. Друге – вкрай не вистачало коштів ні у підприємств, ні у населення, ні у банків. Наприклад, по міжбанку процентні ставки доходили до 40 і більше відсотків. У банків почалися проблеми з ліквідністю (тобто елементарно не вистачало коштів), і вони були змушені брати депозити у населення.

Хоча різниця між інфляцією і депозитною ставкою має бути 1-2-3%, не більше. А у нас – при нульові інфляції депозити були під 25-30 відсотків.

Таким чином, в банках накопичувались проблеми. З одного боку - дуже дорогі пасиви, тобто кошти, які банки набрали у підприємств, у населення під дуже високий процент. З іншого боку – за каденції Януковича обсяги кредитування буди мізерними. А саме звідти банки черпали кошти для того, щоб розраховуватися по депозитах…

Чому курс гривні треба було знижувати? Тому що зростав дефіцит поточного рахунку платіжного балансу. Тобто, різниця між тим, що Україна продала і тим, що купила, була негативна. Ми купували більше, аніж продавали.

Наскільки?

Якщо в 2010-му році було близько $2 млрд «мінусу», то на кінець 2013-го року було вже 16 млрд. Це означало, що в Україні не вистачало доларів. А те, чого не вистачає, звісно, зростає в ціні.

Треба було девальвувати, - а вони тримали курс за рахунок продажу золотовалютних резервів і за рахунок жорсткої монетарної політики.

Образно кажучи, вода в ставку прибувала, а вони вибудовували все вищу й вищу дамбу. Реальний курс гривні в кінці 2013-го року був 11-12-ть гривень, а вони тримали 8.

І що зробила пані Гонтарєва, прийшовши в Нацбанк? Вона взяла і обвалила цю дамбу. І велетенська хвиля проблем понесла і людей, і банки, і економіку…

Що треба було робити? Вона мала би, образно кажучи, потихеньку відкривати шлюзи, вирішуючи проблеми окремих банків.

Своїми ж діями вона знищила не тільки фінансово збанкрутілі банки, але й фінансово живі-здорові, які можна було оздоровити, врятувати для економіки України.

Чому вона це зробила?

…Колись один фінансист сказав: мені не треба управляти вашим урядом чи вашим парламентом – мені достатньо управляти вашими грошима.

Тобто управління грошима - за своїм значенням і впливом на українську економіку - дорівнює впливу Кабінету міністрів і парламенту разом взятих.

І управляти грошима українського суспільства має людина абсолютно бездоганна, бо на ній – страшна відповідальність…

Я вам приклад наведу. Кілька років тому Швейцарія вирішила девальвувати свій франк. Треба було його опустити трішки до євро, їм це було вигідно. Здається, відсотків на двадцять. І трапляється так, що саме в цей період дружина голови Національного банку Швейцарії Філіпа Хільдебранда здійснила якусь валютну операцію, і на курсових різницях заробила щось із 40 тисяч тих франків...

Швейцарське суспільство обурене – як це так, значить вона знала про падіння франка, вона скористалася своїм становищем… Хільдебранд відразу ж подає у відставку, заявляючи: «Я покидаю банк із сумом, проте від цього залежить рівень довіри до Нацбанку Швейцарії, що є його основним активом"…

А у нас Інститут економіки та прогнозування проводить соціологічне дослідження, в результаті якого з’ясовується, що Гонтарєвій довірили би свої кошти аж 0,8% українців. Уявляєте собі?

Тобто персоні, до якої в суспільстві абсолютна недовіра, віддали в управління найголовніший емісійний та регуляторний центр країни…

Більше того - президент представляє пані Гонтарєву у парламенті, і у своїй «тронній» промові вона заявляє, що її головна мета - це виконання вимог МВФ. Крапка, кінець цитати. Тобто вона сказала, що в сфері монетарної політики, валютної політики, регуляторної політики буде діяти в інтересах Міжнародного валютного фонду, а не в інтересах українського суспільства, економіки, бізнесу.

Асоціація українських банків - після таких одкровень глави НБУ - заявила, що їй не місце на чолі Національного банку. Але суспільство наше чомусь неадекватно реагує на те, що розпоряджається його грошима людина, якій ніхто вірить! Людина, яка за три роки зруйнувала український сегмент банківської системи, як того і вимагав від неї МВФ, обвалила економіку і обібрала населення країни.

Просто-таки зруйнувала?

Так. І практично знищила гривню. Це зроблено, безумовно, у тісній співпраці з паном Яценюком, який, будучи прем’єром, 4 квітня 2014 року оголосив свою економічну програму. Суть якої полягала в тому, щоб позичати кошти за кордоном, збільшуючи заборгованість українського народу перед зовнішніми кредиторами. Ніякої економічної політики, насправді, у нього не було.

Це все привело до катастрофічного падіння української економіки. До знищення вісьмидесяти п’яти українських банків.

Хтось же зараз «грається» із коштами цих банків. А це – півтрильйона гривень активів!

В зобов’язаннях цих банків кошти малого і середнього бізнесу. Це депозити людей. Це поточні рахунки підприємств. І вони майже всі «пропали».

Не дивно, що в 2016 році лише до Польщі на заробітки виїхало мільйон людей із України. Цей уряд їх просто вигнав. Разом з Гонтарєвою.

І коли я чую, що наш міністр соціальної політики поїхав до свого польського колеги – міністра соціальної політики Польщі - турбуватися про соціальний захист того мільйона українців, які виїхали, бо змушені якось виживати – мені важко стримати гнів…

Ви уявляєте собі, що думав той польський міністр про нас.

Ось це все зроблено за суттєвого впливу пані Гонтарєвої. Вона діяла відверто і неприкрито проти інтересів народу і країни.

І тому їй місце не в Національному банку, а, без всякого сумніву, в тюрмі. При чому, треба це зробити якнайшвидше, бо вона може зникнути.

У вас є відповідь на питання: чому такі люди сьогодні при владі?

Тому що, з моєї точки зору, двадцять п’ять років відбувалася негативна селекція людей в органи влади. Туди підбиралися люди все більш і більш аморальні, все менш і менш чутливі до своєї совісті, люди із аномальним бажанням грошей. Власне, це люди нещасні. Тому що залежність від грошей, я думаю, схожа на залежність від горілки. Людину у такому стані дуже мало турбує, що про неї говорять. Їй «хорошо». Хворі, власне, люди.

Через те й збрехати для них - нічого не варто. Гонтарєва, наприклад, вперше вийшовши на трибуну Верховної Ради, заявила, що більше 12-ти за долар гривня не впаде. А через пару днів ми вже мали 16-ть. Тобто, це люди, у яких слово – полова.

Але девальвація слова представника влади – це стовідсоткова девальвація національної валюти. Завжди.

В одному з послань апостола Павла є  приблизно такі слова: викиньте неправду в стосунках між собою, говоріть правду, бо ви є члени одного тіла. Правда – це основа існування суспільства. Де є брехня – там суспільства нема, там є поодинокі люди, які нікому не довіряють.

У відповідь на ваше запитання «чому голова Національного Банку України говорить неправду?», я можу відповісти. Їй все рівно. Вона мусила зробити те, що від неї вимагали. Гонтарєвій абсолютно байдуже, що в Україні їй довіряє лише 0,8% людей. 

Скажіть, чи була у той час реальна кандидатура людини, яка могла взяти на себе відповідальність за все, що відбувалося у фінансовій сфері країни?

Сто відсотків. І не одна людина була, яка б могла цю ситуацію «розрулити».

Що б мала зробити будь-яка фахова людина на її місці? Все дуже просто – потрібно було відновити суверенітет країни над гривнею і над управлінням банківською системою, тобто поєднати економіку і гроші. Це поставка «економічної крові», грошей по органам всього економічного організму.

Але проблема вся в тому, що у нас - псевдовлада, її не цікавить стан українського суспільства, більше того – вони на інші, чужі цілі працюють.

Якщо фахові люди в Україні є, чому, на ваш погляд, президентом була внесена кандидатура саме Гонтарєвої? І чому так злагоджено вона була проголосована парламентом?

Я почну здалеку… У 2011-му, якраз у березні, ми пішли вітати Арбузова (тодішнього голову Національного банку України, - ред. ) із днем народження. Я тоді принагідно в нього запитав: яке у вас бачення розвитку вітчизняної економіки, її кредитування - адже без цього ви з зовнішнім боргом не розрахуєтеся… Його відповідь мене шокувала. Арбузов заявив: «А ми й не збираємося економіку розвивати…». Я відповідаю за ці слова. Він сказав: «Ми будемо розраховуватися активами, які є в Україні». Тобто - землею, корисними копалини, людьми.

Ви стверджуєте, що з тих пір нічого не змінилося?

З приходом «цих»?

Так.

Ще гірше стало... Я повертаюсь до відповіді на ваше запитання. Мені вже тоді стало ясно, хто ж буде купувати ці активи, які планував розпродувати ще Арбузов. Росія? Вона не конкурент.

Активи буде купувати транснаціональний капітал. Який існує на Заході. І для цього він вже підготував тут «своїх» людей. Вони прийшли у парламент на «майданній» хвилі. Вони приймають коаліційну угоду, і в частині, яка стосується реформування фінансової системи, записують, що метою такої реформи є інтеграція української фінансової системи в міжнародний ринок капіталів. Крапка.

Ви натякаєте на якусь глобальну теорію змови?

Ні, я натякаю на державну дурість наших депутатів. Чому вони за це проголосували? І що це означає – «інтегрувати фінансову систему - кровоносну систему економіки! - в міжнародний ринок капіталу». Хто їм порадив таке написати? Вони не знають, що українська грошово-кредитна система має працювати на українську економіку, в цьому її призначення?

А наші «ліберасти» - природно «за» інтегрування, вони ж начитані, навчені…

А це - руйнація України.

На час приходу Гонтарєвої в НБУ у нас було 186 банків, із них 20 - зі стовідсотковим іноземним капіталом.

Гонтарєва з радістю знищила 85 банків з українським капіталом, а зараз готується продати ще й державні банки. І тоді в нас в фінансовій системі буде 88% іноземного капіталу.

А маленькі банки, які ще залишились, вони будуть добивати.

І що буде?

А буде те, що Україна перестане належати сама собі. У нас її украдуть. От в частині фінансів України практично вже нема.

Наступний етап - наша земля.

Змова? Та ні! Українська наївність… Як це так, Росія може на нас напасти? Та ніколи в житті! Або: як це, американці, німці - невже вони хочуть нам зла? Та ніколи! Вони хочуть нам добра, вони за нас переживають… Землі нас хочуть позбавити? Не може бути! Ідіоти… Наша поведінка нагадує поведінку червоношкірих тубільців…

Але у світі є ті, хто дивиться вперед, хто розуміє майбутні проблеми людства з їжею, з водою, з людськими ресурсами. І їм потрібні наші ресурси. Їм непотрібна наша держава. А з іншого боку - ми самі не хочемо бути господарями тут, не хочемо і не знаємо, як… От спитайте у наших керівників - навіщо нам банківська система. Я про Гонтарєву вже мовчу. Але спитайте в Порошенка. Вам не скажуть, навіщо вона потрібна… Бо для того, щоб красти, наука не потрібна.

Отже, якщо я вас правильно розумію, виходить, що наш президент - або ставленик, або заручник транснаціональних корпорацій, які розглядають Україну всього-на-всього як територію, багату природніми ресурсами?

Я сказав би – заручник зовнішніх інтересів.

І в чому це, по-вашому, проявляється?

Вони, - представники нашої псевдовлади, - абсолютно не вірять в те, що Україна може бути самостійною державою. Вони переконані, що можна обікрасти цю країну, утекти, і їм за це нічого не буде.

Тому вони і не збираються дбати про якесь суспільне благо.

Судячи з ваших слів, той факт, що Україна ще існує як незалежна держава, - це просто чудо якесь незбагненне?

Сто відсотків це диво. Ніяка інша країна не вижила б. Ви пам’ятаєте, як Путін двічі поздоровляв Януковича з обранням президентом? Тобто, вони були впевнені, що так і буде. Їхнє КДБ, - цей дуже потужний мозковий центр - не прорахував, що може вчинити українська душа. Вчинила.

Так само й нинішні: вони вже потирають руки, землю вони вже скупили, банківською системою вже вони володіють – все. Не все! Не все…

На Землі не все залежить від грошей, є речі, які залежать від набагато сильніших, неймовірно сильніших речей.

Розглянемо ситуацію: ми вмикаємо телевізор, а там Гонтарєва зачитує свою заяву про відставку… На завтра щось зміниться для нас усіх, для мене особисто?

Якщо прийде людина, яка, як і Гонтарєва, буде служити зовнішнім інтересам, то ситуація наша суттєво погіршиться. І коли я чую, що одна з основних кандидатур на цю посаду - Яценюк… Я їхав на роботу, по радіо чую - Антон Геращенко виступає, він теж з Народного Фронту, ну і каже: якщо Яценюк стане головою Нацбанку, до нас підуть іноземні інвестиції, прийдуть іноземні банки... Тобто ця людина є таким же слугою чужих інтересів, як і Гонтарєва.

Яценюк відмовився від посади…

Нічого подібного, я так не думаю. Але раптом щось зміниться у свідомості президента і Верховної Ради, і вони поставлять людину, яка займеться поєднанням грошей і економіки.

Поясніть…

Це коли почне задовольнятися попит бізнесу на гроші. Підкреслюю – на гроші як інструмент господарської діяльності. От тоді ситуація зміниться на краще. Питання: чи вони хочуть цього? Ні!

Тому дуже важливо сьогодні засвітитися людям, які можуть дати відповідь на ваші запитання «чому?», «навіщо?»…

Дуже важливо зрозуміти, чи є у нас еліта, справжня українська еліта? Тобто люди, які можуть взяти на себе відповідальність за цю країну. Я впевнений, що в частині, яка стосується фінансів, економіки, - такі люди є. Чи є вони в освіті? Теж, думаю, є. В медицині теж, думаю, є. В газовій галузі? Є! Я чотири чи п’ять років був членом Спостережної ради «Нафтогазу». У нас надпотужний інтелектуальний потенціал у цій сфері. Саме ці люди, високі фахівці Інституту нафти й газу, що у Франківську, творили газову структуру всього Радянського Союзу. Але вони нікому сьогодні не потрібні. Аби красти - ці люди непотрібні.

Тому треба зробити так, щоб у наступному парламенті було хоча б двісті п’ятдесят народних депутатів, які прийдуть туди для того, щоб припинити висмоктування з українського народу грошей, щоби повернуті борги всі – людям, країні, державі….

Тобто, я відповідаю на ваше запитання: для того, щоб у вашому житті і справді щось змінилося, потрібна нова, протилежна нинішній, влада. В першу чергу, протилежна в моральному вимірі.  

Це красива теорія. На практиці зараз це зробити майже неможливо.

Майже.

Добре, на 90 % неможливо…

Але 10% у нас є? Це вже не так погано. Звичайно, вибори на старому виборчому законодавстві – це нісенітниця. Це всі розуміють. Треба змінити виборчу систему. І треба змінювати людей у цій системі. З чого почати?  З того, щоб не провести до парламенту ставлеників грошей.

…Я згадую 24 серпня 1991 року. Я – народний депутат. Проголосована незалежність. Неймовірна радість у панів Павличка, Яворівського, Драча. Розгублений В’ячеслав Чорновіл. А я стояв і не знав, чи радіти, чи сумувати. Тому що, по-суті, за нашу незалежність проголосили комуністи. Це була їхня незалежність. Я думаю, у В’ячеслава Максимовича було прекрасне розуміння, що він не зможе забезпечити справжню незалежність. Я впевнений у тому.

А ті всі - Кравчук, Плющ покійний, Царство небесне, Павличко, Драч – всі вони були, як наглядачі і ув’язнені. Вони один без одного вже не могли…

І що далі? Раніше Москва визначала, що має робити Щербицький, що має робити голова Ради Міністрів, що має робити Верховна Рада, що мають робити в областях і навіть на окремих заводах, як, скажімо, той самий Південмаш, який працював на Росію, на імперські інтереси. Тобто визначення мети діяльності державно-суспільних інституцій УРСР - все те творилися в Москві.

От такий вражаючий факт: в Україні випускалися найкращі в світі літаки, найстрашніші ракети, скажімо, СС-20, а свого комбайну у нас не було… І от після 24 серпня 1991року московський стратегічний центр по управлінню суспільно-державними інституціями УРСР перестав працювати. У цей час наша еліта мала би дістати свої доробки і визначити: що далі робити і навіщо? Але цього не сталося… Українська еліта була не готова.

Один цікавий момент. 1990-й рік, Радянський Союз, Богдан Гаврилишин, світлої пам’яті, виступає перед нами, народними депутатами. І я запитую у нього: чи може Україна бути самостійною державою, якщо в неї не буде самостійної грошово-кредитної системи ? А він сказав: «Я вас попереджав, щоб ви не задавали мені політичні запитання…». Тобто, виявляється, мати чи не мати національну валюту, – це питання політичне, а не економічне. Але потім додає: «Ні, не може…».

Далі, вже 1994 рік, ми проводимо нараду в Адміністрації президента Кучми з питань кредитування економіки. І Кучма мені каже: «Сугоняко, наші банки не можуть кредитувати, давай ми запустимо сюди російські…». Ну і все, приїхали…

Президент такої величезної країни не розумів важливість контролю над грошово-кредитною системою.

А потім Ющенко, після того як став головою НБУ, у 1995 році, зняв будь-які обмеження на присутність іноземного капіталу в Україні, наївно сподіваючись, що прийдуть і «прокредитують» нашу економіку.

А в цей час ренати, медведчуки, пінчуки, почали «робити гроші». Через деякий час вони вже могли зайти до прем’єра країни, сказати: «Ну, давай поділимося, да?»

Навіщо взагалі змінювати владну систему і людей в ній? Відповідь дуже проста: треба переключити тумблер зі смерті українського народу на життя. Це не я придумав. Це життя ставить на порядок денний таку вимогу.

Це все зрозуміло, але потрібні відповіді на питання – як це все здійснювати. 

Перше, що треба зробити, - це написати новий закон про вибори до парламенту. Мінімізуючи вплив грошей, ЗМІ і влади. Передбачити страшну кримінальну відповідальності за маніпуляції і т.д. Тепер уявімо собі, що закон написали і він ідеальний. І цей закон має прийняти нинішня Верховна Рада. Знов неможливо?

Майже….

Значить, необхідно організувати тиск суспільства на парламент. Люди мають розуміти, навіщо в парламент йдуть політики і що вони там будуть робити. Якщо ти згубив гроші в банку, - ти маєш твердо знати, що тобі ці гроші депутати повернуть, приймуть відповідний закон і відповідних чиновників призначать. І ці люди, які йдуть туди, у парламент, за це нестимуть персональну відповідальність. Вони йдуть до парламенту для того, щоби гроші тих хлопців, які повиводили свої мільйони за кордон, - повернути, вони ж усі є, їх треба просто відшукати… Ви думаєте, я ідеаліст? 

Така думка закрадається…

От я ззовні дивлюся на людей, які там, у парламенті, якісь закони приймають. Але – чи працюють ці закони на спільне благо? Ну, наприклад, чи треба було  кредитувати в валюті? Та ні в ніякому разі! Тобто, парламентом приймалося рішення, яке ні в якому разі не можна було допустити. Тому що це рішення коштувало українцям 180 мільярдів гривень. Але коли приймали рішення - про ризики не говорили, правда? В суспільстві - з позиції спільного блага - цю тему не обговорювали. Взагалі в Україні дискурс спільного блага ці роки був в відсутній. Це геть поганий був знак.

Але – якщо влада і справді турбується про суспільство, то як же вона може приймати будь-яке рішення без його всебічного обговорення? Наша країна мала величезну проблему – знаєте яку?

Яку?

Відсутність власної еліти, готової до управління цією країною. У 1990 році таких людей не було. За двадцять п’ять років вони «проросли», сто відсотків.

Знаєте, коли навіть обрубати корінь, то з нього все-одно багато пагонів проростає. От ми мусили пройти через це все, і пройшли. Ну от.

За моїми підрахунками, нинішня Верховна Рада коштує 2,5 мільярди доларів. Ну приблизно.

Що значить «коштує»?

Ну, це всі голосування, «потрібні» депутатські запити, «потрібні» закони і т.д. Це без виборчих кампаній.

А для того, щоб країна стала здоровою, треба мільйонів сто доларів і рік часу.

Малувато грошей.

Досить. У «сьогоднішніх» основні витрати ідуть на що? Намалювати картинку, якої не існує.

Майдан залишився в наших серцях, він не пропав. А «нинішні» - вони просто не вірять, що таке можливо.

Фото: Марії Шевченко

Автор: Галина Плачинда, видання МИР