Новини фінансового сектору

Юрій Сколотяний «Дзеркало тижня. Україна» №9, 11 Березень 2011
11 березня ц.р., майже через місяць після ухвалення Верховною Радою в другому читанні, президент B.Янукович підписав Закон «Про внесення змін до деяких законів України (щодо регулювання діяльності банків)», більше відомий, як законопроект №0884.
Широкомасштабна законодавча ревізія вже спровокувала поки що малопомітні, але дуже значущі зрушення в системі. Почалися ці зрушення з банківських асоціацій і напевно накладуть свій відбиток на завтрашнє обличчя ринку. Яке вже через кілька років може змінитися до невпізнанності.
Презентуючи законопроект у парламенті від імені фінансово-банківського комітету ВР, нардеп Юрій Полунєєв обгрунтовував його ухвалення „низкою важливих причин“, насамперед — необхідністю привести Закон „Про банки та банківську діяльність“ у відповідність із законодавством Євросоюзу та іншими законами України. Крім того, ухвалення змін у частині забезпечення розкриття інформації про реальних власників банків є одним із зобов’язань української сторони, передбачених програмою stand by.
Стосовно вимог МВФ, то йшлося тільки про розкриття інформації щодо реальних власників і „контролерів“ банків, що спеціально обумовлено в меморандумі. Ця вимога особливо і не обговорювалася. Одним із головних нововведень законопроекту, що викликали гострі дискусії як у парламентському залі, так і на попередніх етапах, було підвищення розміру мінімального статутного капіталу банків (до 120 млн. грн. для діючих і 500 млн. — для створюваних структур).
Норма про підвищення вхідного порогу в банківський бізнес до 500 млн., як повідомив в інтерв’ю DT.UA голова НБУ Сергій Арбузов, була ініціативою банківського регулятора. За словами голови Нацбанку, „завдання цієї норми — обмежити надто легкий нині доступ на ринок як для людей випадкових, так і для вчорашніх збанкрутілих власників, які через підставних осіб відкривають нові банки“. А ще — „упорядкувати ринок і підняти у вартості наявні активи“.
Після кількох емоційних виступів і переголосувань парламентарії ухвалили компромісне рішення: встановити мінімальну планку статутного капіталу в розмірі 120 млн. грн. для створюваних банків, а діючим — привести свої баланси у відповідність до цієї вимоги протягом п’яти років (а не двох, як передбачалося в попередніх редакціях законопроекту).
Саме на цьому компромісі акцентувала увагу Асоціація українських банків (АУБ, 117 учасників-банків і сім регіональних банківських союзів), повідомивши у своєму прес-релізі, що вона „не дала знищити малі українські банки“. Раніше представники АУБ неодноразово називали цифри про те, що „відповідно до попередніх вимог законопроекту понад 70 банків в Україні мали збільшити розмір статутного капіталу в середньому на 67,2%, для чого потрібно 3,9 млрд. додаткових інвестицій“, що в нинішніх умовах усе ще збиткової банківської діяльності практично нереально.
Буквально наступного дня, 16 лютого, АУБ опублікувала ще одне офіційне повідомлення, в якому йшлося, що „ухвалені парламентом рішення є результатом компромісу з метою збереження українських банків“. Здавалося б, конфлікт вичерпано, і на банківському ринку настали благодать і порозуміння.
Та де там. Естафету порушника спокою підхопила інша банківська асоціація — „Український кредитно-банківський союз“ (УКБС, об’єднує 86 банків), яка виступила з цілою серією гнівно-викривальних заяв на адресу законопроекту №0884. УКБС закликав президента ветувати документ, оскільки його положення суперечать не тільки нормам міжнародного права, а й насамперед Конституції та законам України.
Крім того, УКБС стверджував, що новий закон „містить економічно необгрунтовані та деструктивні положення“, а також звертав увагу, що його «ухвалено без урахування висновку Головного юридичного управління ВРУ, котре, як і банківська громадськість, висловлювалося проти „необмеженого розширення повноважень Нацбанку“.
Справді, експерти ВРУ навели досить великий перелік зауважень до законопроекту №0884, зокрема акцентувавши увагу на тому, що органи державної влади, зокрема центробанк, зобов’язані діяти лише в межах повноважень, передбачених Конституцією і законами України (ст. 19 Конституції).
На думку парламентських юристів, „із наведеною конституційною нормою не узгоджується низка положень законопроекту“, які з цієї причини „потребують доопрацювання та уточнення“.
Про цю обставину, до речі, не згадав, представляючи законопроект, Ю.Полунєєв, який обмежився інформацією, що документ „повною мірою узгоджений із положеннями базельських прин¬ципів і Директиви ЄС про кредитні установи, враховує коментар та рекомендації МВФ і Світового банку та погоджений із профільними експертами“.
Утім, ігнорувати зауваження свого Головного юридичного управління, як і Головного науково-експертного управління для українського парламенту вже стало майже нормою. Але тоді запитання, для чого взагалі утримувати такі структури й витрачати на них гроші платників податків, якщо їхня експертиза не заслуговує на увагу законодавців?
Про які зауваження йдеться, якщо ключові цілі законопроекту №0884 складно назвати несправедливими? Річ у тім, що текст документа згаданими нормами аж ніяк не обмежується. Він містить 28 сторінок поправок до чинного законодавства, а порівняльні таблиці — майже півсотні.
„Розуміючи, що оскільки (законопроект) 0884 проштовхується під егідою угоди з МВФ, і політична воля до його ухвалення буде дуже високою, чиновники вирішили скористатися цією обставиною. І під егідою дуже правильних ідей — підвищення прозорості власності та управління банками, потреби нарощувати капітал тощо — вирішили заодно заштовхати туди й усі „хвости“, деякі з яких тяглися мало не з минулого тисячоліття, — розповів DT.UA один з експертів ринку, що побажав залишитися неназваним. — У результаті склалася ситуація, як із Податковим кодексом: правильні ідеї одержали надзвичайно викривлену реалізацію. Вставляючи потрібні слова й коми, чиновник виписав для себе максимально можливе збільшення повноважень, яке завтра може вилитися в кардинальний перерозподіл ринку, якщо наміри чиновника стануть „раптом“ відрізнятися від декларованих“.
УКБС публічно обурився тим, що НБУ одержав повноваження „самостійно, на власний розсуд визначати широке коло вимог, що стосуються заснування, реєстрації, реорганізації банків і регулювання діяльності банківської системи. При цьому в ухваленому законі не йдеться про якісь межі повноважень регулятора і необхідність діяти на підставі закону“.
Особливі претензії висловлювалися щодо права НБУ „збирати, зберігати та використовувати конфіденційну інформацію про особу, яка має намір стати або є учасником банку“, що суперечить Конституції, законам України „Про захист персональних даних“, „Про інформацію“, а також одержувати дані аудиторських перевірок, що не відповідає ще й міжнародним нормам.
Утім, обурення банківської асоціації не справило належного ефекту — закон був підписаний президентом.
Очевидно, банкіри усвідомили даремність своїх лобістських зусиль іще раніше. І не дивно, адже їхні асоціації не виступили єдиним фронтом. Із багатьох аспектів думки окремих груп інтересів розходяться часом діаметрально, тож представники влади можуть їх запросто ігнорувати.
Пішли в минуле часи, коли в парламенті існувало потужне пробанківське лобі. Це не означає, що в ВР стало менше впливових власників або високих покровителів того чи іншого банку. Однак оскільки з настанням кризи публічно лобіювати банківські інтереси стало дуже невдячним із політичного погляду заняттям, кожен із них воліє вирішувати питання в Нацбанку, користуючись власним статусом. І, звісно ж, у суто особистих інтересах.
Рішення чиновники приймають також в індивідуальному порядку за особливою процедурою, що найчастіше має мало спільного з чинними законами і підзаконними актами. Отже, створюється дуже благодатний грунт для корупції та зловживань. Мотивація може бути найрізноманітнішою — від прямого або непрямого тиску до тих чи інших форм матеріального стимулювання.
Та, повторімося, все це не має нічого спільного з системними інтересами, захищати які цивілізованим способом можна і треба тільки через потужні і впливові саморегульовані організації (СРО) ринку.
На жаль, нинішній статус двох головних банківських СРО — АУБ і УКБС — далекий від бажаного. Тим більше що тепер АУБ перевантажена дуже серйозними внутрішніми протиріччями, які з завидною періодичністю вихлюпуються на сторінки ЗМІ.
Особливо загострився конфлікт між керівництвом асоціації та її учасниками, які представляють банки з іноземним капіталом. Так, протягом минулого року заяви про вихід з організації подала група установ: „Райффайзен Банк Аваль“, Укрсоцбанк, Укрсиббанк, „ОТП Банк“, „Платинум банк“, „Ерсте банк“, „Індекс банк“, „БМ банк“ і „ВТБ банк“.
Як альтернатива, 2009 року було створено Форум головних міжнародних фінансових установ (нині до нього входять 17 банків). Один із мотивів — неефективна діяльність діючих асоціацій у період кризи.
Форум став об’єктом дуже серйозних обвинувачень із боку АУБ. Як заявив під час прес-конференції, що відбулася 10 березня, її президент Олександр Сугоняко, нині перед вітчизняною банківською галуззю стоїть загроза знищення її українського сегмента. І нібито винна в цьому — лобістська група „Форум головних міжнародних фінансових установ“, яка об’єдналася навколо інтересів великих іноземних фінансових інституцій і намагається їх лобіювати на рівні парламенту, уряду та центробанку, навіть якщо ці інтереси розходяться з інтересами національної економіки і національного сегмента банківської галузі України.
У відповідь на запит „Дзеркала тижня. Україна“ сторони конфлікту надали коментарі (див. нижче). Від імені АУБ — президент Олександр Сугоняко, від імені „Форуму головних міжнародних фінансових установ“ — голова правління „Райффайзен Банку Аваль“ Володимир Лавренчук. Свою думку також висловили голови правлінь: Укрсоцбанку — Борис Тимонькін і банку „Старокиївський“ — Ю.Яременко.
А поки що ми хотіли б зупинитися не на подробицях конфлікту, а на більш глибоких його причинах і наслідках.
Віце-президент АУБ Антоніна Паламарчук вважає, що одним із головних чинників успіху асоціації в минулі роки були не лише професіоналізм співробітників чи активна робота з владою, а й здатність налагодити діалог усередині банківської системи — серед учасників асоціації. «Система завжди була фрагментарною, завжди був поділ на великі й маленькі, прозорі і не дуже, дер¬жавні, муніципальні та приватні установи, але асоціація завжди була заточена на те, щоб знайти порозуміння і виробити єдину думку серед своїх учасників. Тоді й тільки тоді її позиція набувала ваги та значущості, і з нею були змушені рахуватися політики і чиновники, — розповідає віце-президент АУБ. — Але, на жаль, в останні роки асоціація втратила свій статус у веденні діалогу з Національним банком, Кабінетом міністрів, Верховною Радою та іншими владними структурами, і нині її позиція не знаходить достатньої підтримки. Хоча з решти банківських об’єднань АУБ і на сьогодні залишається найбільш фаховою організацією, однак вона перестала бути майданчиком для фахового спілкування банкірів, і це призвело до порушення ключового принципу діяльності АУБ, відображеного в її статуті: „компромісне вирішення питань з урахуванням інтересів усіх членів асоціації“.
На думку пані Паламарчук, багато в чому це стало результатом позиції і дій як керівництва асоціації, так і керівників банків, які у міру зростання активів своїх установ найчастіше перестали об’єктивно оцінювати значення консолідації банківської системи, в якій є банки різної величини.
Нині тільки на банківському ринку вже можна нарахувати як мінімум п’ять професійних об’єднань (якщо не брати до уваги регіональних), розвиває думку свого колеги заступник голови ради АУБ Юрій Блащук. Кожна з цих структур вирішує свої завдання, але багато з них дублюються, що особливо характерно для АУБ і УКБС. „Конкуренція двох найбільших асоціацій дала як позитивний, так і негативний досвід. Позитивні моменти: більш агресивна деякою мірою робота однієї організації змушувала бути більш активною іншу. Був мотивуючий приклад альтернативи: досить велика група банків почала замислюватися та робити усвідомлений вибір, кому платити внески. Запрацював ефективний ринковий механізм.
Та існує зворотний бік медалі. Влада в будь-якій країні, де немає усталених традицій демократії, звичайно, не дуже зацікавлена в розвитку саморегульованих організацій. Навіщо ділитися з кимось владою?.. Не стала винятком і Україна. На словах усі були не проти та підтримували СРО. Водночас у керівників держорганів, представників старого апарату часто домінує нехтування особистими свободами. І з часом багато хто з моїх колег помітив, що регулятор сприяв деякою мірою штучному створенню локальних конфліктів зі своєю метою. По-візантійськи дві асоціації іноді класично зі¬штовхувалися й у результаті діяли доволі розрізнено. Така ситуація давала можливість регулятору проводити важливі стратегічні регулятивні документи без консультацій із банківською громадськістю. Результат — падіння довіри до влади загалом з боку банківської спільноти і суспільства в цілому“, — зазначає Ю.Блащук.
Тому владі, якщо вона хоче вижити, потрібно „наступити на горло своїй пісні“ і виявити готовність до співпраці. І грамотно виписані закони про СРО і лобізм є тим інструментом, який може обмежити владу у своєму монополізмі і вплинути на рівень корупції. Банківським асоціаціям, зі свого боку, треба шукати шлях ефективнішої координації зусиль і співробітництва. Тоді й результативність цих зусиль буде якісно іншою, резюмує експерт.
Президент АУБ і голова її ради у своїх коментарях теж закликає банківську співдружність до консолідації зусиль навколо інтересів національної економіки. Але якщо всі „за“, то що заважає такому об’єднанню? Чи спрацює й цього разу банківський інстинкт самозбереження?
 За коментарями з приводу процесів, які нині відбуваються в Асоціації українських банків, DT.UA звернулося до головних їх учасників
 Олександр СУГОНЯКО, президент Асоціації українських банків
— Чому в останні роки не проводилися звітно-виборні з’їзди АУБ?
 — Відповідно до статуту АУБ скликання з’їзду належить до повноважень ради асоціації. До того ж проведена наприкінці 2008 року всеукраїнська нарада банків показала, що за умов тодішньої економічної кризи та нестабільності було неможливо зібрати банкірів для обговорення загальносистемних проблем, бо індивідуальні проблеми зашкалювали. Перенавантаженість власними проблемами, які у кожного банку були різні, заважали їм бачити і обговорювати загальногалузеві проблеми. Через це більшість членів ради АУБ вважали, що проведення загальнобанківського з’їзду не на часі. Сьогодні галузь виходить з кризової ситуації, банки відновлюють нормальну діяльність, і більшість банкірів готові до обговорення загальногалузевих питань.
— Чим пояснюється значне скорочення останнім часом чисельності ради АУБ?
 — Криза, яка зачепила українську банківську систему в 2008—2009 роках, торкнулася не лише галузі, банків, а й ради АУБ. Згадайте, у 2005—2008 роках зростання кредитів становило 60—80% на рік, а 2009-го відбулося падіння — на 6%, і це падіння тривало до середини 2010 року. Так само прибуток банків у ці роки зріс від 2 до 7 млрд. грн., а потім — мінус 38 млрд. грн. і мінус 13 млрд. збитків відповідно у 2009-му та 2010 році. Природно, що такі проблеми банків не могли не позначитися і на членах ради АУБ. З 18 банкірів, яких було обрано членами ради АУБ у 2007 році, залишилися керівниками банків восьмеро, з них двоє подали заяви про вихід банків з Асоціації українських банків та їх особисто з ради асоціації, а ще два не платять членських внесків — один півтора року, а другий три роки, чим грубо порушують статут АУБ та фактично ставлять себе поза членством в організації. Криза в системі обернулася кризою і в керівному органі АУБ, в якому голови правлінь дуже слабко представлені. Вирішити це питання мусить черговий XV з’їзд асоціації, який буде проведено за участі всіх банків — членів АУБ 24 червня 2011 року.
 — Як ви можете прокоментувати ситуацію?
 — Активні дії АУБ щодо захисту законних інтересів більшості своїх членів не поділяла низка банків з іноземним капіталом, які створили окрему організацію - „Форум провідних міжнародних фінансових установ“ і вийшли зі складу асоціації. Зокрема, заяви про добровільний вихід з АУБ протягом минулого року було подано керівниками таких іноземних банків: „Райффайзен Банк Аваль“, Укрсоцбанк, „ОТП Банк“, „Платінум банк“, „УніКредит Банк“, „Креді Агріколь“, Укрсиббанк, „Ерсте-банк“, „Марфін банк“, „Індекс-банк“, „БМ Банк“ та „ВТБ банк“. Відповідно до Господарського кодексу України та статуту АУБ, по закінченні двомісячного терміну з часу подачі заяви про вихід члени об’єднання вважаються такими, що припинили в ньому своє членство.
Вихід іноземних банків зі складу АУБ констатує розходження в цілях та інтересах представників різних груп банків — членів організації. Зокрема, нам незрозумілі дії представників Форуму іноземних банків, які виступали з ініціативами перед НБУ щодо збільшення вимог до капіталу банків та скорочення їх кількості на ринку до 40. Все це, на превеликий жаль, шкодить національній економіці України та розколює банківське співтовариство. Керівництво асоціації виступає за консолідацію банківської галузі навколо інтересів вітчизняної економіки. Інтереси української економіки тут є ключовими. При цьому хочу наголосити, що терміном „консолідація“ не варто підмінювати поняття „поглинання“ і „злиття“ банків, як це часто буває, щоб під розмови про збільшення капіталу здійснювати політику витиснення з ринку значної частини банків.
 — Чи підтримує АУБ підписання президентом України закону №0884?
 — Рішення про необхідність його підписання може приймати лише президент України, виходячи з комплексної оцінки питань, що врегульовуються законом (розкриття інформації про структуру власності банків, посилення вимог до засновників і власників істотної участі банків, перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та звітності, посилення співпраці НБУ із зовнішніми аудиторами тощо).
У цілому закон дуже важко йшов, він непростий, оскільки стосується багатьох аспектів діяльності банку. АУБ і банки тривалий час працювали над його поліпшенням та удосконаленням, надаючи свої зауваження і пропозиції НБУ та профільному парламентському комітету.
Частину пропозицій АУБ враховано, окремі зауваження буде врегульовано з ухваленням змін до Закону України „Про банки і банківську діяльність“ (щодо посилення корпоративного управління) та нової редакції Закону України „Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб“.
Однак головне, чого вдалося досягти, — це зберегти право на діяльність малих і середніх банків. У результаті проведеної АУБ складної і тривалої роботи та досягнутих компромісів, під час голосування у парламенті вимогу до мінімального статутного капіталу для створення банку було зменшено з 500 млн. грн. до 120 млн. Окрім цього, вдалося домогтися прийняття депутатами норми, за якою банки, що вже працюють на ринку, мають привести розмір свого статутного капіталу у відповідність до цієї норми упродовж п’яти років (у проекті було два роки).
Прийняття такого компромісного рішення дало можливість зберегти для української економіки та суспільства понад третину банків з українським капіталом.
Ініціювання ж питання накладення вето на ухвалений закон може спровокувати повернення до вимог до статутного капіталу у розмірі 500 млн. грн. із скасуванням п’ятирічного періоду на нарощення свого капіталу діючими банками, оскільки, за нашою інформацією, багато впливових структур залишилося незадоволеними прийнятим народними депутатами рішенням. Якщо це відбудеться, то завдасть непоправного удару по банках третьої та четвертої груп.
 Володимир ЛАВРЕНЧУК, голова правління „Райффайзен Банку Аваль“
— Чи не могли б ви прокоментувати оприлюднену раніше агенцією „УНІАН“ інформацію про те, що „іноземні банки пропонують скоротити кількість українських банків“, де йшлося про відповідні висновки Форуму провідних міжнародних фінансових установ.
 — Передусім я хотів би зазначити, що всі банки, які існують в Україні, є українськими, тому що працюють у рамках юридичного середовища нашої країни, платять податки до бюджету, працевлаштовують українських громадян тощо.
Стосовно пропозицій щодо більших консолідації і капіталізації банківської системи України, то це питання обговорюється вже давно і відповідає загальносвітовій тенденції. Цю рекомендацію було підготовлено у травні 2010 року в рамках документа „Як відновити кредитування“, що базується на найкращих міжнародних практиках. Збільшення мінімального капіталу банків було однією з багатьох пропозицій. Розчаровує те, що дехто сприймає цю пропозицію як привід для образи, а не як предмет для професійної дискусії.
 — Чи підтримуєте ви і з яких міркувань звернення ініціативної групи про скликання позачергового засідання ради асоціації, про намір ініціювати яке повідомлялося раніше в ЗМІ? Як ви можете прокоментувати ситуацію, що склалася?
 — В АУБ уже котрий рік не відбувається звітно-виборчого з’їзду. Цей факт не викликає розуміння і не сприяє конструктивному діалогу серед членів організації. Проте від питань і відкритої дискусії весь час ховатися не можна. Будь-які засідання, що сприятимуть діалогу, чи то з’їзд, чи то засідання ради асоціації, я вітаю.
Брак спілкування призводить до сумних наслідків. Керівництво АУБ виступає із заявами, які відображають виключно точку зору цих керівників, не узгоджену з членами організації. Такі заяви завдають шкоди репутації окремих членів АУБ, і це неприпустимо. Окремо хочу зазначити, що будь-які радикальні заяви, озвучувані сьогодні керівництвом АУБ, відверто розчаровують як такі, що за змістом і формою не сприяють діалогу.
 Юрий Яременко, заместитель главы совета АУБ, председатель правления банка „Старокиевский“
 — К сожалению, в последние годы роль АУБ как консолидирующего звена банковской системы была потеряна. И вина в этом ложится, в первую очередь, на руководство ассоциации, занявшее во многом деструктивную позицию, озаботившись якобы интересами национального банковского капитала. На самом деле эти интересы состоят в создании максимально равноправных, прозрачных и благоприятных условий для ведения бизнеса всеми учреждениями — малыми и большими, украинскими и иностранными, государственными и частными. Рынок надо было не делить и закрывать, а объединять и развивать — места под солнцем на 50-миллионном рынке хватило бы всем. Ведь у каждого банка свои миссия, цели, рыночная ниша, масштабы и принципы ведения бизнеса. Вместо этого под флагом борьбы за защиту интересов национального капитала из уст руководства АУБ полетели призывы закрыть, запретить, ограничить приход иностранцев.
В результате и был заложен долгоиграющий внутренний конфликт, который со временем вылился в „акции протеста“ со стороны представителей финучреждений с иностранным капиталом. Система оказалась разделана и раздроблена, а каждый из участников был вынужден полагаться на себя самого и искать общий язык с чиновниками самостоятельно. Ассоциация (особенно после начала кризиса) оказалась неэффективным инструментом защиты системных интересов. Причины этого я усматриваю в политической принадлежности главы совета АУБ и политических предпочтениях ее президента. В то же время деятельность ассоциации должна быть абсолютно аполитична и лишена политического подтекста. Я уже говорил, что не имею абсолютно ничего против лично С.Аржевитина, но глава совета ассоциации должен быть действующим банкиром, а не политиком. В уставе ассоциации прямо записано, что он должен возглавлять банк, а не носить удостоверение народного депутата.
 Борис Тимонькин, председатель правления Укрсоцбанка
 — Политика „разделяй и властвуй“, которую исповедует нынешнее руководство АУБ, не ведет ни к чему хорошему и неприемлема ни в каких, а тем более кризисных условиях. Вместо поиска разумных компромиссов различные группы банков искусственно сталкиваются лбами. И это начало происходить уже достаточно давно — задолго до того, как появился тот же Форум ведущих финансовых учреждений. А появление этого объединения — это, кстати, своеобразная попытка иностранных «дочек», подвергавшихся едва ли не анафеме со стороны АУБ, найти ей какую-то альтернативу как структуре, призванной цивилизованно отстаивать системные интересы. Ведь вместо мощного и эффективного лобби мы имеем громоздкую структуру с большим количеством членов и немаленьким штатом, которая заботится не столько о своих участниках, сколько о самосохранении и паблисити первых лиц.
Первый импульс, когда ты устаешь биться лбом о стену, — развернуться и уйти, громко хлопнув дверью. Но потом приходит понимание, что создавать что-то взамен, плодя какие-то новые ассоциации или другие объединения, — достаточно бесперспективное занятие. Да и зачем это делать, если у нас такие структуры уже есть. И вместо того, чтобы делиться и нагнетать конфронтацию, мы должны объединять усилия.