Новини фінансового сектору

Хіба Нацбанку нема за що дорікнути? Хіба вже покарані люди, які довели свої установи до банкрутства? Хіба після краху Укрпромбанку нема установ, які збирають депозити по всій країні, щоб і далі вливати майже все у бізнес своїх власників?
Дивно, що про це пишу я.
У дзвони повинна бити Асоціація українських банків. Свою принциповість повинен доводити Український кредитно-банківський союз. Депутати могли б щось сказати. Всі страждають на сліпоту і глухоту, принишкли по кутках.
У грудні 2010 року малі банки захистилися від атаки НБУ в Київському адмінсуді. До певної міри ця перемога була очевидною. Не можна вимагати підвищення капіталу до 120 мільйонів гривень з 2012 року, а карати за її недотримання у липні 2010 року.
Однак 22 лютого 2011 року Київський апеляційний адміністративний суд скасував рішення своїх попередників. Хід засідання був цікавим сам по собі, але найцікавіше в іншому - чому суд прийняв абсолютно протилежне рішення. Причин, схоже, дві.
Перша - повна закритість процесу. У жовтні 2010 року зіграла свою роль публічність. Тоді на слуханні постійно була присутня преса, яку ледь чи не за руки і ноги затягувала АУБ. Цього разу преси та телебачення не було. Нацбанк змоделював засідання так, щоб сторонні вуха не слухали те, що не слід.
Друга - застосування репресій. У проміжку між першим і другим процесами НБУ викликав "на килим" керівників банків, які подавали перший позов. Після душевної розмови з регулятором шість з семи відкликали свої позовні заяви проти регулятора.
Залишився лише один сміливий - банк "Український капітал". Однак в розумінні НБУ "сміливий" не означає "розумний". Зараз служба нагляду перевіряє цю установу. Можна й не сумніватися: знайдуть купу порушень, бо не треба бути таким сміливим.
З юридичної точки зору, засідання апеляційного суду теж виявилося цікавим.
По-перше, НБУ зробив усе, щоб туди не потрапили зайві люди. Суд сповістив про засідання лише перед початком слухань. Через відрядження не зміг приїхати президент АУБ Олександр Сугоняко, який бентежив суд на попередньому засіданні.
По-друге, на слуханнях були зачитані заяви про відкликання банками своїх позовів до НБУ. Безумовно, це зіграло свою роль.
По-третє, суд не розглядав справу по суті, і це найголовніше. Він дав представнику НБУ 25 хвилин, щоб той пробубонів цитати із законів. Київський адмінсуд переривав читців і просив пояснити все своїми словами. Апеляційний суд не став цього робити.
Питання було лише одне: чи діє норма про 120 мільйонів гривень? НБУ сказав: "Ні". Від себе додам: "Так". Нема норми - нема й справи, і суд скасував постанову.
Робимо висновки.
Перший. Дискримінація малих банків існує вже зараз. Після зміни правління НБУ ситуація не змінилася. Навпаки, новий голова НБУ Сергій Арбузов спробував натиснути на непокірних, і всі миттю принишкли. Ось вона - сила влади.
Другий. Нацбанк, який має величезні повноваження, відірвався від реальності і полетів у космос. Вростання у вертикаль влади геть позбавила його необхідності соромитися своїх дій. Потрібне правильне засідання суду - зробимо. Потрібен правильний закон - теж можна, депутати не проти подружитися з НБУ.
Банки не стануть боротися з Голіафом, тому що будуть зроблені кілька дзвінків, і колись здорова установа виявиться злісним порушником. "Спрацювали маяки, надійшли сигнали, ми поглянули і виявили масові порушення", - почують сміливці.
Тепер від Нацбанку вимагається лише залишатися у вертикалі влади. Від впливу парламенту захистив МВФ, давши йому юридичну автономію. Від прокуратури захищає президент. Нема нікого, хто забезпечував би НБУ зворотний зв'язок.
Хіба Нацбанку нема за що дорікнути? Хіба вже покарані люди, які довели свої банки до банкрутства? Хіба після краху Укрпромбанку вже нема установ, які збирають депозити по всій країні, щоб і далі вливати майже все у бізнес своїх власників?
Третій. У секторі існує принцип банківської таємниці. На практиці він означає, що жоден конфлікт не може бути винесений назовні, аж до кримінальних справ.
Це означає, що Арбузов став намісником величезної колонії - щось на зразок США під протекторатом Англії, причому у режимі тотальної секретності!
Це ж мрія, а не життя.

http://www.epravda.com.ua/columns/2011/03/11/276210/
 

11.03.2011 _  Сергій Лямець