Експертна думка

 За 27 років після проведення грошової реформи в Україні, її результати все ще залишаються предметом дискусій. Деякі експерти вважають, що реформа була успішною, оскільки допомогла стабілізувати економіку та  фінансово- банківську галузь, а також дала  новий поштовх розвитку молодої країни. Інші ж висловлюють думку, що реформа не врахувала багатьох проблем, які виникли після розвалу СРСР, зокрема –повернення українських активів на мільярди ще радянських рублів, які залишилися у Росії. Тому, результати грошової реформи 1996 не були такими значними, як могли бути. Голова Ради Асоціації українських банків Станіслав Аржевітін, активний учасник тих процесів, називає грошову реформу не зовсім класичною у всіх прийнятних аспектах, хоча визнає її надзвичайну важливість для України. Чому саме  такий формат  грошової реформи було запроваджено українськими реформаторами ? Про це читайте в інтерв’ю. 

 Станіславе Михайловичу, яку роль відіграє національна  грошова одиниця  у формуванні державності?

Згідно з Конституцією України нашими державними символами є: прапор, герб, гімн. Також в Конституції вказано, що грошовою одиницею України є гривня. Особисто я вважаю, що гривня – є повноцінним державним символом. А її введення в результаті грошової реформи – один з ключових етапів державотворення. Історія української гривні бере свій початок від часів Київської Русі . Взагалі у часи ранньої  Київської Русі в обігу було багато різних монет сусідніх країн, регіонів. Звісно, що навіть у ті часи було розуміння, що у  кожної європейської держави повинна бути своя грошова одиниця. Для прикладу,  київськими князями Ярославом Мудрим, Володимиром Святославовичем, Святополком Володимировичем були введені в обіг  «срібляники» – і це тоді дуже зміцнило Київську Русь, як цільну державу.  Взагалі, «гривна» виникла VIII—ІХ столітті як вагова одиниця Київської Русі. До речі, варто нагадати, що рубль – є похідним від  срібної гривні, яка розпочала свій грошовий шлях в XI сторіччі на території Київської Русі. Бо тогочасна гривня не виглядала як монета, а була як  срібляний злиток частіше ромбоподібної форми. Якщо треба було розрахуватися за товар, який коштував менше, ніж гривня – від неї відрубували частину. Ось так і з'явився прообраз «рубля».

Гривня, вже як національна  паперова грошова одиниця України, з’явилася під час Української Народної Республіки (УНР). В кінці 1917 року в Києві була проголошена Українська Народна Республіка, і в січні 1918 року Київське відділення російського держбанку перетворили в Український Державний банк з правом емісії.  Офіційно гривню, як грошову одиницю України запровадили 1 березня 1918 року законом Української Народної Республіки. На жаль, проіснувала вона в той час недовго, тоді нам не вдалося відстояти свою незалежність.

Майже ніхто з українців сьогодні не знає, що навіть за радянську добу на частині території України друкувались національні унікальні гроші  – бофони. Звісно грошима їх назвати важко, скоріше грошовими документами з національною символікою та символікою ОУН і УПА. Вони мали ходження в певних територіях заходу України десь з 1938 до 1952 року. Бофон розшифровується – «На бойовий фонд» Української повстанської армії та Організації українських націоналістів. Звісно, якихось класичних зобов’язань, як грошові знаки  центрального  банка-емітента вони не мали, скоріше всього це були боргові зобов’язання «емітентів» тогочасного  українського підпілля – ОУН/УПА. Усе базувалося на довірі до УПА чи ОУН. Бофони, після перемоги борців за незалежність України, повинні були стати прототипом українських грошей та обміняні на нові українські гроші. Ці бофони звичайним типографським способом наші  підпільники друкували, як власні грошові символи.  

Також варто згадати, що на частині території України під час Другої світової війни мали певний обіг ще одні «українсько-німецькі» гроші, які друкувала німецька окупаційна влада в 1942-1943 роках. Емісією цих так званих українських карбованців німецькі окупанти хотіли, так би мовити, завоювати довіру в українського населення, витіснити тогочасні радянські карбованці.

Напрошується паралель з тим, що зараз робить російська окупаційна влада на тимчасово окупованих українських територіях.

Так, паралелі дуже схожі. Російські окупанти тиснуть на українців – вводить рублі, проводить паспортизацію. Росіяни намагаються витіснити гривню з обігу, вчиняють те саме, що робила нацистська німецька окупаційна влада в Україні. Тому паралель очевидна – то були німецьки фашисти, а це російські. Сьогодні росіяни своїми грошима на окупованій території намагаються зробити те, що під час Другої світової німці робили на окупованій український землі. Тому таку паралель дійсно можна провести.

Давайте поговоримо про українську грошову реформу. Після розпаду СРСР в Україні з’являються купоно-карбованці і виводять з обігу радянські рублі. Гривню ввели не відразу. Нащо були потрібні ці купони?

Потрібно період 90-х років розбити на два етапи грошово- кредитних відносин в країні: часи обігу купоно-карбованців з 1992 року і , власне, гривні з вересня 1996 р.  Крім того, до листопада 1992 р. в Україні ще проводились розрахунки рублями СРСР. На початку 90-х через шалений товарний дефіцит було прийняте рішення, що придбати основні товари для населення  в магазині можна було лише розрахувавшись карбованцями і товарними купонами, які відрізали ножицями прямо у магазинах. Карбованець йшов у парі з купоном. Тому і виникла назва «купоно-карбованці», бо вони йшли в парі. Питання запровадження національної валюти постало відразу з проголошенням незалежності. Щодо назви дискусії не було – лише гривня. Але до самого процесу, етапів запровадження національної валюти було багато питань. Я пригадую ці дискусії 1991-92 років, в яких головне питання: де друкувати гривні?

Були різні пропозиції: у Канаді, Німеччині, Великобританії. На першому етапі, це питання піднімав не стільки Національний банк та Уряд, як рухали українські патріотичні сили України-  представники Руху. Представники «Народного руху України» на початку літа 1991 р. домовлялися з діаспорою, що Канада («Кенедіен Банкнот Компані») буде друкувати гривні номіналом від однієї гривні до п’яти гривневої банкноти з грудня 1991 р.   Одночасно НБУ в липні 1991 р. домовилась про друк  номіналом 50 і 100  гр.  з швейцарською фірмою « Де Ла Рю Джорі С. А.». В Україні тоді ще не було свого Монетного двору.  Планувалось розпочати його проектування і будівництво у 1992 р. Друк гривень більших номіналів Національний банк вже замовляв у Великобританії.

Потім постало питання – а коли будемо запроваджувати гривню? І тут виникла найбільша дискусія. Зрозуміло було усім банкірам, фінансистам, що з розвалом СРСР і розривом економічних зав’язків між колишніми 15 республіками розпочнуться величезні економічні дисбаланси, інфляційні процеси, забастовки, тощо…  тому поспішати з впровадженням нової національної валюти не варто – вона може швидко знеціниться і стане «фантиками».  Усі розуміли, що найкращим моментом запровадження своїх грошей буде наявність бездефіцитності бюджету. Тому негативну роль – стати «фантиками» – було відведено саме  купонам. Крім того, купоно-карбованці допомогли вирішити гостру готівкову кризу в країні. В 1991 р. у грошовому обігу діяв карбованець, тобто радянський «рубль». Появилась ще одна грошова проблема в другій половині 1991 року – відсутність готівки для виплат зарплат, пенсій стипендій тощо. Україна ніколи не друкувала гроші, а Росія не встигала друкувати для себе. Вихід був один – друкувати перехідні гроші купони багаторазового використання. Отже введення в обіг купонів було виправдано, були досягнені проміжні цілі. Тому запроваджена без поспіху гривня, коли фінансово-економічна ситуація стала більш стабільною, стала справжнім українським символом новітньої України.

Головним ризиком запровадження нової валюти відразу з проголошенням незалежності України була саме інфляція?

Безумовно. Нагадаю, що коли розпадався СРСР була дуже велика боротьба між Києвом та Москвою за радянські активи. Частка українських активів у бюджеті СРСР була від 17 до 20%. І якщо нам, як незалежній країні, вдалося б відстояти ці активи, то це позитивно вплинуло б  на безперечну і багатолітню  стабільність українських грошей. Але в той час ми розуміли, що Росія ці активи, або якусь суттєву частину не віддасть. Найбільше це розуміла тодішня комуністична влада країни, що перебувала ще на ключових державних щаблинках. Кремль проштовхував ідею «нульового варіанту» розподілу активів, що насправді означало, що Росія хоче залишити собі усе, що має фінансову, валютну цінність. Коли стало очевидним, що ми  цих грошей, майна, активів не отримаємо від СРСР, звісно, економіка почала буксувати. Інфляція  в перші роки незалежності  досягла навіть 1500% річних. Це був час гіперінфляції. Тому, в уряді і Центральному банку відмовились від негайного запровадження гривні в той період, для того, щоб подивитись, чим завершиться 1991 рік, як почнеться 1992 рік, які будуть процеси в економіці.  

До складу робочої групи по підготовці грошової реформи входили і банкіри, серед яких був і я. Координатором був радник Президента України Анатолій Гальчинський. Тоді в економіці все було невтішно, всюди негатив був – економіка провалюється, інфляція зростає. І тоді було прийняте рішення, щоб увесь цей негатив впав на якусь перехідну грошову одиницю. І цією перехідною одиницею, або тими грошима, які взяли на себе цей інфляційний негатив, який був неминучий для перехідного періоду, виступили саме купоно-карбованці. Тому на початку 1992 року саме  купонокарбованці були уведенні в обіг. Планувалось, що купонокарбованці будуть впроваджені тимчасово – на півроку, можливо на рік. Але, вийшло так, що вони проіснували з 1992 аж до 1996 року. Почались гіперпроцеси і, звичайно, не можна було запроваджувати гривні в той час. Між іншим, коли в США вводили долар то теж вводили перехідний період для запровадження власних грошей тривалістю два роки. На цьому етапі діяли тимчасові гроші – купони багаторазового використання із відповідним поліграфічним захистом. В перші роки незалежності ніяк не вдавалося подолати інфляцію. 

 Ми з вами говорили про бофони, які по факту були забезпечені лише довірою до бійців УПА та  лідерів ОУН . Але коли мова йде про справжню національну валюту – вона повинна бути забезпечена золотовалютним резервом. Як це питання вирішувалося?

Так, гроші повинні бути чимось забезпечені. СРСР, а прямо кажучи – Москва, незалежній Україні нічого віддала з активів. Економіка перебудовувалася, валютних надходжень майже не було. Кругом панував «бартер» та тіньова економіка. Українські експортери долари і євро залишали в офшорах і в конвертах/портфелях для розрахунків в Україні. З 1991 аж до 1996 року головним завданням центробанку, влади було здобути золотовалютні резерви, які б могли забезпечити стабільність грошової одиниці. За п’ять років економіка почала вирівнюватися, почалися певні позитивні процеси. Першим головою НБУ був Володимир Матвієнко, який розпочав процес друку банкнот – гривні. Вадим Гетьман, другий голова НБУ, почав завозити гривню і думати над питанням, як накопити валютний запас грошей.  Створив першу валютну біржу в Україні. І потім цю естафету перейняв Віктор Ющенко. Для міцної гривні потрібні були достатні золотовалютні резерви. З цим завданням впорався саме Віктор Ющенко, який, як голова НБУ, вдало налагодив співпрацю з Міжнародним валютним фондом. За час його керівництва головним банком країни і була запроваджена грошова реформа.

Окрім забезпечення національної валюти є більш тонке запитання: чому долар прирівняли до 1,76 гривні?

Над обґрунтуванням курсу працювало дуже багато експертів. Я пригадую одне засідання, на якому я був теж присутній, коли виступали науковці з Київського національно-економічного університету.  А це моя альма-матер, тому і запам’ятав ту думку. Була запропонована проста формула. До розвалу Радянського Союзу долар коштував 0,56 копійок. Звісно, тоді вільного ринку не було, долар за 56 радянських копійок не можна було вільно купити. Це все  комуністичні «монетарні штучки». Лише після розпаду СРСР відкрився вільний валютний ринок. Повертаючись до дискусій  робочої групи , я пригадую, як Михайло  Іванович Савлук, видатний український вчений-економіст, доктор економічних наук, завідувач банківської кафедри КНЕУ, привів такий аргументацію щодо курсу гривні до долару.  Він сказав: давайте подивимося, наскільки зросли ціни з радянських часів і відповідно до цього показника встановимо курс долару. Порахували та вийшли на показник, що ціни із 1991-го до 1993-го зросли трохи більше ніж в три рази. Тоді 56 копійок помножили на 3,14 (показник/ зростання споживчих цін) і вийшли на  коефіцієнт 1,76. І так вирішили, що у зв'язку з тим, що ціни у три рази збільшились, а офіційний курс долару у 1991 році  становив 56 копійок, тому гривня буде коштувати 1,76 долар.

 Важливе зауважити, що тоді ж курс був фіксований.

Так.  Звісно, плаваючого курсу не могло бути з самого початку.  НБУ в змозі був його утримувати на такому рівні рік-два, але економічні процеси і експортери чекали змін. Який вирішили встановити, такий і встановили. В той час могли «намалювати» і два, і півтора, і один до одного, в принципі. Тому ось так і народився курс – 1 гривня 76 копійок дорівнювали 1 долару США. Інших формул не було. Головне, що Нацбанк погоджувався на такий розрахунок науковців. Практикантів такої справи в нас в Україні ще не було.  В той час тодішній голова НБУ Віктор Ющенко, це я підкреслюю вже в котре, провів вдалі переговори з Міжнародним валютним фондом і Україні надали потрібну  позику на поповнення наших золотовалютних резервів.  Паралельно в законодавстві теж були прийняті пропозиції МВФ. Це дуже сприяло введенню гривні. Певний час курс 176 гр./ 100 дол. підтримували з усіх сил золотовалютних резервів. 7 жовтня вирішили спробувати вивчити ефект «плаваючого курсу» з метою підтримки вітчизняного виробника і стимулювання експорту. Тому в кінці 1996-му і першому півріччі 1997 р. спостерігалось зростання реального рівня обмінного курсу. Українці підтримали нову гривню – вклади  в банках за рік (серпень 1996 р. – серпень 1997р.) зросли на 84%, в тому числі строкові у 2,2 рази, а облікова ставка НБУ в цьому періоді  знижена з 40% до 16%. Довгострокові кредити збільшились на 25%.

Тобто довіра до нових грошей у бізнесу, у населення з'явилася відразу?

Недовіри точно не було. Всі знали, що скоро розпочнеться грошова реформа. І всі втомилися від цих мільйонів-купонів. І всі чекали. Коли здійснювався обмін купонів на гривні у співвідношенні 1 гривня – 100 тисяч купонокарбованців, не було навіть якихось спекулятивних речей. Хоча багато банкірів, економістів наполягали на тому, щоб обмін був диференційований.  Ми говорили – давайте встановимо якусь межу, щоб для громадян, населення обмін відбувався 100 тисяч до 1 гривні – це нормально. Але для певних категорій бізнесменів-тіньовиків, треба було встановити інший поріг обміну. Бо приїздили ділки, які поназбирали цих купонів у тіньовому бізнесі і возили їх на обмін мішками.  Це було не нормально. Проте ця ініціатива не була підтримана. Але в цілому, обмін грошей пройшов досить спокійно і довіра до гривні з часом поступово збільшувалась серед населення та бізнесу. Хоча я вважаю, що грошова реформа 1996-го була  некомплексною.  

Що ви маєте на увазі?

Неефективно було розв’язане проблемне питання з кліринговими розрахунками між юридичними особами в розрахунках між партнерами різних республік, особливо з Московськими банками, які зверхносно розглядали наші платіжки і мішками зберігали їх на складах. В той час Росія ввела нову систему взаєморозрахунків через кореспондентські рахунки розрахункового центру Центрального банку РФ.  12 листопада 1992 р. функції рубля в грошовому обігу України були припинені. Офіційний курс рубля і купоно-карбованця склав: 1,45 купоно-карбованців за 1 рубль. До долара становив 403, а в 1995 р. – 116900. Не врегульованим залишався курс «Зовнішекономбанку» при запровадженні  клірингових платежів за кордон, масштаб цін, новий курс грошової одиниці до валют інших держав. Не було на законодавчому рівні затверджена сама Концепція грошової реформи.

Конфлікт виникав навіть виходячи з домовленості держав – членів СНД про рубльову зону, а від цього залежав розподіл між країнами золота, алмазів та інших цінних металів, розподіл валютних фондів та боргів. Тобто розподіл загальних активів і пасивів колишнього Держбанку СРСР. Побоювались також знецінення купонокарбованців шляхом різкого підвищення курсу рубля відносно купонокарбованців (квазігрошової одиниці). Тому і провели короткий «політичний експеримент» на одночасне використання на рівних правах рубля і купонокарбованців, щоб не спровокувати конфлікт з Росією і учасниками  рубльової зони по розрахунках із країнами СНД.  Панував також розрив між готівковим та безготівковим обігом різних емісійних центрів.

Політичне рішення у вищих ешелонах влади було прийнято 24 березня 1992 р. Верховна Рада України прийняла « Основи національної економічної політики України» – тобто повний вихід із рубльового простору і негайне запровадження власної валюти, а з 10 січня 1992 р. в обігу вже була перехідна українська валюта, яка на першому етапі виплачувалась населенню одного разу на місяць з розрахунку 25% місячної суми доходів після оподаткування, але не більше 400 карбованців Решта виплачувалась у карбованцях, які не були підкріплені талонами на придбання  продуктів та товарів. Та багато й інших фрагментів не стало місією реформи. Реформа більше нагадувала «зміну масштабу». Але саме головне, 2 вересня 1996 року ми ввели в обіг свою грошову одиницю – довгоочікувану гривню. Протягом 15 днів (з 2 по 16 вересня) в обігу були і карбованці і гривня, а з 16 вересня було припинено прийняття в розрахунках карбованців

Також, як я вже говорив, не був запроваджений диференційований підхід до обміну купонів на гривню. Для заможних, багатих українців, яких тоді було не так і багато та й природа набуття їхніх статків була непрозорою, обмінний курс міг бути іншим. Тому ми вважали, що для цієї категорії громадян повинен бути трошки інший коефіцієнт обміну купонокарбонів на гривні. Для середнього класу – інший. Цього, звичайно, не було.

Ще один момент. На одній з тодішніх чисельних нарад, прозвучало, що в Україні залишилось декілька залізничних вагонів готівкової маси російських рублів. І що з ними зробили? Хтось колись сказав, що їх спалили. А може не все спалили? А може хтось вивіз? А може хтось потім обмінював на гривню?

Орієнтовно, декілька вагонів радянських рублів – скільки це?

Це мільярди. І навіть сьогодні не зрозуміло їхня доля. Суспільство, банківська спільнота до сьогодні достеменно не знає, куди поділися оті радянські рублі. Тогочасні коментарі – спалили на одній із ТЕЦ.  Мені здається, що під час грошової реформи не можна було допускати таких речей. Далі, під час реформи не було вирішено, а як бути з тими грошима, які Україні повинні були з Росії, з Казахстану. Там ж великі суми залишалися на рахунках ще з радянського періоду. І як ці гроші обмінювати? На безготівкових рахунках лишалося більше 100 мільярдів рублів, які належали українських резидентам. Окрема історія із заощадженнями громадян. Близько 120 мільярдів дол в еквіваленті  радянських рублів залишилося в «Ощадбанку» СРСР, фактично у Росії. Ми їх до цих пір не отримали.  Можливо після  нашої перемоги хтось знову підніме це питання, як справжню компенсацію.

Грошова реформа не вирішила питання ані власних накопичень громадян, ані державних грошей, які залишилися в радянських рублях в Росії. Коли я був народним депутатом ми проводили у Верховній Раді круглі столи, думали, що буде з цими грошима, як їх повернути? Але не було політичної волі пред’явити Росії рахунок. Особливо у Біловезькій пущі, коли там  підписували документи про «нульові варіанти»  активів-пасивів  СРСР.  Але можна було це питання порушувати і пізніше. Грошова реформа цих питань не вирішила. Також грошова реформа не була готова до таких великих інфляційних процесів. З одного боку,  вона і не могла бути готовою. Чому я її називаю некомплексною? Тому що, щоб бути готовим потрібно, щоб була сильна економіка. Теоретично, грошова реформа вже була готова в 1994-му році. Але її не наважилися проводити. Політики – вчорашні  комуністи боялися. Хотіли діяти спільно з Росією, у якій, звісно, також були проблеми після розпаду СРСР. Тому затягнули з проведенням реформи. В моєму розуміння, це не стільки була класична грошова реформа, скільки, скажімо, обмін грошей, запровадження нової грошової одиниці. Але, якщо говорити про повноцінну грошову реформу, це комплекс заходів, це дуже серйозно складний процес, ніж просто обмін одних грошей на інші по якомусь співвідношенні. Але, тим не менше, грошова реформа зміцнила нашу державність. У 1996 році була прийнята Конституція, в якій чітко було зазначено, що грошовою одиницею України є гривня.

Якщо грошова реформа була  некомплексною, то чи можна сьогодні виправити помилки? Чи очікують Україну в майбутньому, якісь реформи пов’язані з грошовою одиницею?

Грошові реформи періодично проводять в кожній країні. Передумови є різні. В сучасному розумінні зміна монетарного режиму в країні це і є нова версія грошової реформи за участі існуючої грошової одиниці.  Шкода що в цьому процесі практично діє лише НБУ. В Україні впроваджуються певні новації на грошовому ринку, які можна назвати фрагментами грошової реформи. Наприклад, коли в країні міняється монетарний режим, коли ми перейшли до режиму інфляційного таргетування, перехід до нового валютного режиму, запровадження нового операційного дизайну монетарної політики тощо – це теж якась частина нової грошової реформи, яка має на меті посилити стабільність грошової одиниці.

Чи була Асоціація українських банків залучена у процес підготовки грошової реформи?

Звісно. На рівні парламенту та уряду була створена Рада з питань банківської діяльності при Кабінеті Міністрів, в яку входили представники Асоціації українських банків. Тоді Олександр Сугоняко був президентом Асоціації українських банків і він був головою цієї ради. Співголовами були представники різних міністерств, які займалися запровадженням грошової реформи. Дуже багато було проведено наукової роботи. Представники Асоціації консультувалися з українськими та іноземними науковцями. У процес були залучені багато комерційних банків. Наприклад, до Асоціації українських банків тоді НБУ звернувся з проханням організувати зберігання надрукованої гривні у банківських сховищах комерційних банків. Різним банкам були доведені певні ліміти грошової маси, яку треба було зберігати. І потім друге завдання, яке лягло на комерційні банки – коли буде обмін купонокарбонців на гривні,

Під час обміну купонокарбонців на гривні АУБ була фактично уповноваженим органом від НБУ, завданням якого було, щоб українські комерційні банки забезпечили стабільність цього процесу. Ми це зробили так, щоб ніяких проблем з обміном не було: вночі – значить обмін вночі, безлімітно – значить до останнього бажаючого на обмін. Я пригадую, як у нас цілодобово працювали каси по обміну гривні на купонокарбонців на гривні. Окремий блок питань, над вирішенням яких працювала Асоціація – це безготівковий обмін купонокарбованців на гривню. Як безготівкова гривня буде працювати? Тут у нас теж було дуже багато консультацій, дуже багато складнощів. Особливо проблемними питанням був обмін грошей, які надходили з безготівкових з офшорних зон. Асоціація тоді об’єднувала майже всі ключові банки, в тому числі державні банки і тому ми вели координаційну роботу банками  щодо розробки та впровадженню грошової реформи.

А головне – до пропозиції АУБ прислухались. Наприклад, до позиції Асоціації, що перед введенням  гривні  в  тогочасних економічних реаліях потрібно запровадити спочатку перехідну грошову одиницю – купонокарбованець, а у відповідний час запровадити гривню. Перед цим ми ознайомились з аналогічним американським досвідом запровадження долара. АУБ продовжує і сьогодні вдосконалювати грошову реформу – щомісяця працюють дискусійні групи із числа провідних банкірів та незалежних експертів в різних комітетах асоціації. Пропозиції звісно направляються до НБУ та інших державних органів.