Асоціація українських банків звернулась до Державної податкової адміністрації України з обґрунтуванням необхідності відкликати лист щодо неможливості включення до складу витрат сумнівної (безнадійної) заборгованості при зверненні платника податку до третейського суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості.
Як відомо, 5 травня 2010 року ДПАУ в листі № 8786/7/15-0317 повідомила обласним податковим адміністраціям свою думку щодо віднесення на витрати сум заборгованостей на підставі рішення третейського суду. Даний лист є аналогічним листу ДПАУ від 18.02.2009 року №3227/7/15-0217, який був відкликаний 23 лютого 2010 року (що висвітлювалося на сайті Третейського суду АУБ http://tretsud.aub.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=92&Itemid=6 ).
На думку ДПАУ, рішення третейського суду не є підставою для віднесення на витрати суми заборгованості, тому що «третейський розгляд не є правосуддям, а рішення третейських судів не є актами правосуддя, третейські суди не входять до системи судів загальної юрисдикції, забезпечення примусового виконання рішень третейських судів перебуває за межами третейського розгляду та є завданням компетентних судів і державної виконавчої служби».
Асоціація українських банків не погоджується з такою позицією ДПАУ та вважає, що правових підстав для такого висновку немає. Як відзначають в АУБ, відповідно до п.12.1.1 ст. 12 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку – продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості). Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, якщо протягом такого звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій, зокрема, коли платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна».
Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить ніяких уточнень того – до якого суду повинен звернутися платник податків, щоб віднести на витрати суму боргу перед ним.
Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить і уточнень стосовно того, що рішення суду повинне бути актом правосуддя, видане судом, що належить до системи судів загальної юрисдикції. При такому тлумаченні ДПАУ й рішення господарського суду також не можуть бути основою для віднесення на витрати суми боргу, тому що господарський суд так само не є судом загальної юрисдикції.
Чинне законодавство не покладає не тільки на третейські суди, але й на суди загальної юрисдикції «завдань щодо забезпечення примусового виконання рішень».
Виконання рішень судів загальної юрисдикції й третейських судів здійснює виконавча служба на підставі виконавчих документів, виданих державними судами (ст. 56, ст. 57 Закону «Про третейські суди»). Державний суд видає на рішення третейського суду такої ж юридичної чинності виконавчі документи, що й на рішення державних судів. Виконавчі документи, видані державним судом на рішення третейського суду, виконуються державною виконавчою службою в тому ж порядку, що й рішення державних судів!
Позиція АУБ наочно підтверджується у пункті 12.1.1 ст. 12 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств». Так, підставою для віднесення на витрати суми боргу згідно підпункту 12.1.1 «в» є не тільки рішення суду, але й виконавчий напис нотаріуса. Однак виконавчий напис нотаріуса також не є «актом правосуддя», і сам нотаріус не є «судом, який входить у систему судів загальної юрисдикції».
В АУБ з розумінням ставляться до бажання державних органів найближчим часом поповнити бюджет, у тому числі за рахунок невключення суми боргу, стягненого за рішенням третейського суду, у витрати кредитора. Однак фактично таке тлумачення Закону призведе до зворотного результату, що видно з наступного. Однією з переваг третейського розгляду спорів є розгляд спорів в одній інстанції й неможливість оскарження рішення третейського суду по суті. У результаті, при третейському розгляді спорів одержання боргу за рішенням третейського суду прискорюється й відповідно сума боргу повертається кредиторові та оподатковується на загальних підставах. При розгляді спору в державному суді для одержання остаточного рішення державного суду потрібно значно більше часу. Це подовжує строк одержання боргу кредитором і, отже, оподатковування повернутого кредиторові боргу. Не випадково у розвинених країнах саме недержавні суди розглядають більшість спорів між господарюючими суб’єктами.
У зв’язку з викладеним, Асоціація українських банків звернулася до Голови Державної податкової адміністрації України з проханням відкликати лист від 5.05.2010 № 8786/7/15-0317, як це було зроблено раніше Державною податковою адміністрацією України стосовно листа з аналогічним змістом від 18.02.2009 №3227/7/ 15-0217.
Прес-служба
Асоціації українських банків
2010-06-01
Залишити відповідь