RSS
20 Листопад
     
 
Новини АУБ
Голова Банку Англії Мервін Кінґ про проблеми в банківській галузі та причини кризи

mervyn_king.jpgІнтерв’ю Мервіна Кінґа: Ми відвернули Велику Депресію... але люди мають право гніватися

Мервін  Кінґ, Голова Банку Англії, розповідає чому він  поділяє занепокоєння громадськості щодо державного поручительства за проблемні банки.
04 Березня  2011 р.


“Перед війною", - каже Мервін Кінґ - “мій батько працював на залізниці. Під час війни він був серед Королівських Інженерів і допомагав планувати оборонні заходи. Після війни він закінчив програму, за якою з демобілізованих солдатів готували вчителів. Він був також місцевим проповідником. Батько помер лише декілька тижнів тому. На його похоронах я сказав, що він завжди був проповідником і вчителем - дехто міг би сказати, що це сімейне - я гордий від цього." За знаменитими товстими окулярами проглядається натяк на глибоку емоційність.

Голова Банку Англії сидить у своєму великому і елегантному офісі, нахиляється вперед у строгому вертикальному кріслі, яке, як він каже, краще підходить для його спини. Всюди навколо нього - атрибути його поважної установи. Дворецький у знаменитому рожевому пальті входить зі срібним кавником. Але маленький, круглий чоловік з м’якою манерою розмови, що сидить у кріслі, не є вельможею з Сіті, а радше викладачем, проповідником та інтелектуалом.

Цього тижня виповнилося 20 років з того часу, як п.Кінґ прийшов до Банку головним економістом. Його попередній досвід був цілком науковим. Але він “хотів бачити як робиться політика зсередини." Через рік після його приходу Великобританія вийшла з Механізму Обмінного Курсу, а ідеї п.Кінґа щодо тарґетування інфляції вийшли на передній план. У 1997 р. на Банківському Святі тодішній Голова Банку Англії Еді Джордж покликав його до свого офісу, в якому зараз сидить п.Кінґ, аби повідомити, що Гордон Браун наступного дня оголосить про незалежність Банку Англії. “Тому ви не можете зараз піти, чи не так?”, - сказав п.Джордж. І він не зміг.

Наступного року п.Кінґ став заступником Голови. У 2003 р. він став наступником Джорджа. Він побачив більше того, “як робиться політика зсередини,” ніж міг будь-коли мріяти – протягом “періоду, що мав величезне історичне значення."

Молодий Meрвін “насправді хотів вивчати космологію", але не міг знайти відповідний курс для навчання, отож пішов у 1966 р. до Королівського Коледжу Кембріджу на математичний факультет, де відразу ж переключився на економіку.
Він любив Кембрідж, але економіка було дуже сильно “повернутою назад" до Кейнса. Вже пізніше під час свого навчання в аспірантурі у Гарварді Кінґ “дійшов до думки, що економіка може бути серйозною дисципліною". Будучи яскравим молодим чоловіком, він надавав “надмірної ваги" економічним моделям. “Вам здається, що ваші моделі зроблять прорив. З віком я надаю більшої ваги історії. Альфред Маршал (засновник кембріджської школи економіки) був абсолютно правий говорячи, що ви маєте зробити математичні підрахунки, а потім спалити папір і записати все словами". Математика і моделі мають “допомагати мисленню, а не заміняти його". Він вважає, що людям варто було не забувати про це під час фінансової кризи.

Скажіть мені, питаю я, що непрофесіоналу слід прочитати, аби зрозуміти те велике лихо, з якого ми ще й досі не виплуталися? Він каже, що є дві книги. Одна – це книга класика 19-го століття Вальтера Бегота «Ломбардна вулиця» з його “чудовим описом людей, які запустили в роботу ринки грошей, - вони точно такі ж і зараз, - і з його популяризацією ідеї кредитора останньої надії". Друга власне про саму кредитну кризу «Великий Короткий» (The Big Short) Майкла Льюіса. Вона пояснює, каже п.Кінґ, як попри те, що деякі люди не вірили в подальше безпроблемне надання субстандартних кредитів у США, “їм було дуже важко відстоювати свою позицію і як вся велика банківська машина була спрямована на те, щоб робити протилежне."

Далі Голова Банку Англії переводить розмову на те, чому все це має моральний вимір: “Чим більше я думав про те, як працює ринок праці, тим більше я розумів, що є обмаль занять (посад), роботу яких ви можете точно визначити і описати. Наразі більшість занять мають ту властивість, що працівники можуть вибирати як їх виконувати – добре чи погано, тож працедавцям потрібно думати [для заохочення і мотивації працівників] про тривалий добробут персоналу, а не лише про їхню зарплату сьогодні." Це означає, що життєво важливим є моральне ставлення до праці. Промисловість часто це добре розуміє. Завод Nissan в Сандерленді просить своїх працівників надавати ідеї аби підняти продуктивність, і, за словами п.Кінґа, це дає результат.

Голова Банку Англії наголошує на своїх відвідинах виробничих підприємств та фірм у сфері обслуговування по всій країні. Такі компанії платять значно нижчі винагороди своїм працівникам, ніж ті, що працюють у сфері фінансових послуг, але є "неймовірно успішними. Вони глибоко піклуються про свою робочу силу, про клієнтів, а головне, горді за свою продукцію." З банками це по-іншому: "Немає того відчуття більш довготривалих взаємин. Вони по-іншому ставляться до клієнтів. Малі і середні компанії дійсно звертають увагу на це: вони по-родинному ставляться до людей [клієнтів], яких вони знають".

Він також думає, що надто “великого значення надавалося важливості та цінності поглинань [як методу розвитку бізнесу]”. Вони дають короткострокові прибутки, але “це є абсурдним знищувати компанії з репутацією". Починаючи з Великого Вибуху (Big Bang) наприкінці 1980-х, продовжує п.Кінґ, надто багато людей у фінансовому секторі вважали "абсолютно прийнятним за сприятливої нагоди робити гроші на довірливих або нічого не підозрюючих клієнтах, особливо інституційних". Хороші бізнеси “мають ясне бачення того, хто є їх клієнти, і керуються людьми, які не вважають, що їм треба просто максимізувати прибутки наступного тижня." Але в останні 25 років банки дедалі більше “невиправдано ризикували грошима інших людей”.

Це досить погано, але стає ще гіршим, “якщо правила гри такі, що можна розраховувати на те, що тебе візьмуть на поруки (врятують) у разі невдачі". У цій дивній атмосфері банки зрештою перестали довіряти один одному. “Фінансовій галузі не подобається слово «казино», але насправді були створені [фінансові] інструменти, якими торгували лише в межах фінансової спільноти. Це була гра з нульовою сумою. Ніхто не знав, хто були переможці, коли настала криза. Кожний ставав підозрюваним. Відповідно, ніхто не надав ліквідності будь-якій з цих установ".

[Краху банку] Northern Rock можна було б уникнути, якби Великобританія не була б “єдиною країною G7, яка не мала передбаченого законом процесу вирішення проблем. Ми брали участь у військовій грі, але законодавство не було готове". На думку п.Кінґа: “Якщо б ми не втрутилися в ситуацію з RBS та HBOS [2-ма великими британськими банками], то всі британські банки зазнали б масового відтоку вкладників. Вони не розуміли природу ризиків, які вони брали на себе". Але чи був Голова Банку Англії бездоганним сам? Чи дав він будь-коли відповідь Королеві на її знамените питання: “Якщо ці речі були такими великими, то чому ніхто не помітив, що вони наближаються?”.

Він говорить, що він мав зустріч з Королевою минулого року. Я посміхаюся при думці - Король і Королева [гра слів – Кінг це англійською Король], як це було. Що вони говорили одне одному? Я думаю, що Голова Банку Англії хотів би сказати мені більше, але він стримує себе: після бесіди з Королевою, нагадує він мені, “ніхто не повинен ніколи вимовити й слова до іншого смертного". Він думає, що питання, задані  Королевою, є хорошими питаннями. Він відповів Її Величності, що “кожен насправді бачив, що це наближається, але ніхто не знав коли. Це подібно до життя у зоні землетрусу. Ви повинні намагатися будувати будівлі міцнішими". Але він не уникає критики й самого себе. “Я жалкую, що я не висловлювався більше наполегливо щодо [загрози] розбудови левериджу (фінансового важеля)”.

Проте він вірить, що оздоровчі дії Банку Англії були правильними. “Кількісне послаблення" – це нова фраза, але “насправді це є дуже традиційною монетарною політикою. Вперше в моєму житті грошова маса зростала дуже повільно." Те, що було зроблене в 2008 і 2009 роках, “запобігло повторенню Великої Депресії".

Банк Англії випустив гроші і “купив цінні папери приватного, а не державного сектора" таким чином, щоб небанківські установи могли отримати з цього вигоду. Банк Англії утримався від вибору активів, яким надати перевагу. Деякі центральні банки [інших країн], однак, пішли далі й “втручалися у механізм розміщення кредитів. Це ускладнювало життя. Це виглядало як квазі-політичні, квазі-фіскальні дії, ми свідомо утрималися від цього". Хоча п.Кінґ думає, що з найгіршою частиною кризи ми боролися правильно, він не вважає, що ми вже вийшли з лісу. “Ми дозволили банківській системі розбудувати те, що містило насіння її власного руйнування", і це ще не виправлене: “Ми ще не вирішили проблему [фінансових установ] «занадто великих, щоб зазнати невдачі» або, як я вважаю правильнішим її називати, проблему «надто важливих, щоб зазнати невдачі». Сама ідея того, що можна бути надто важливим, щоб зазнати невдачі, не повинна мати жодного місця в ринковій економіці".

Я цитую йому недавній коментар Стівена Хестера, керівника нині майже державного за формою власності RBS [націоналізованого урядом під час кризи], який, з одного боку, сказав, що RBS повинен платити малий податок через свій малий прибуток, але водночас має платити великі бонуси [провідним менеджерам], тому що його інвестиційний підрозділ приніс великі прибутки. Чи не містило це певного протиріччя? Пан Кінґ киває. Цей коментар ілюструє, каже він, зіткнення між потребами універсальної банківської справи та [вузькими] амбіціями інвестиційного банкінгу. Ключове питання, на його погляд, не в тому, чому окремий банк каже, що має платити бонуси (банки завжди посилаються на потребу утримати таланти), а в тому, “Чому банки взагалі хочуть платити бонуси? Це тому, що вони існують у світі, в якому вони є «занадто великими, щоб зазнати невдачі» і в якому держава поручиться за них (порятує) під час падіння." Вони спокушаються на те, щоб вдаватися до надмірних ризиків і надмірних виплат [бонусів]: “буде непродуктивно виокремлювати окремих осіб. Банкірам були дані стимули поводити себе так, як вони це робили. Саме це має бути змінено. Ми повинні вирішити цю проблему." Пан Кінг має великі сподівання, що незалежна банківська комісія зробить це. На думку Голови Банку Англії, це зрештою є не технічне, а радше моральне питання. Це одне з серцевинних питань того, чи люди готові прийняти життя в умовах вільної економіки.

За останні 30 років, каже він, “ми змінили Британію далеко вперед від склеротичної економіки з її неефективністю і проблемами в трудових відносинах [якою вона була до реформ М.Тетчер]. Кожен [громадянин] усвідомив, що ми більше не можемо сподіватися на порятунок з боку уряду. Кожен прийняв необхідність ринкової дисципліни. Ми стали краще жити. Це працювало дуже успішно." Але зараз люди мають право гніватися, тому що “серед дня із, здавалося б, ясним блакитним небом” приходить криза, люди втрачають свої робочі місця, відбувається найбільше з 1930-х років падіння світової торгівлі. “І ось раптом, несподівано установи, які перебували у центрі кризи, рятуються державою. Хедж-фондам було дозволено впасти, 3-х тисяч з них більше немає, а банкам – ні." Чи може бути повторення? “Так! Проблема все ще є. Так званий «пошук високої доходності» триває. Незбалансованості знову починають наростати."

Я хочу почути власну оцінку Голови Банку Англії того, як він ставиться до «похмілля після вечірки». Чи правда, як повідомляють, що Ед Болз [тіньовий міністр фінансів] припустив, що він [Мервін Кінг] дуже заполітизований (що означає, в очах п.Болза, надто близький до партії Торі [консерваторів])? Пан Кінґ тактовно відмовляється визнати, що це справді думка тіньового міністра фінансів: “Financial Times повідомила, що він начебто це казав. Я вважаю за краще читати, що люди дійсно кажуть. Я не приймаю газетні заголовки за чисту монету”. Загальна ж позиція п.Кінга є простою: “Це було б немислимо, щоб Голова Банку Англії не мав своєї точки зору щодо розміру дефіциту та необхідності його скорочення. Це було б неналежним виконанням обов'язків, якби я не попереджав про це. Потрібен надійний план його [дефіциту] скорочення протягом тривалості повноважень Парламенту [цього скликання]. Але це міністри, а не я, мають казати, як це потрібно зробити”.

Він вважає, що необхідність скоротити дефіцит є спільною основою для всіх партій, та заявляє, що мав “гарні стосунки зі всіма трьома міністрами фінансів під час свого керівництва Банком”. А як щодо чоловіка, який знаходився дверима вище від Алістара Дарлінга [міністра фінансів в уряді лейбористів] на Даунінг Стріт [резиденції премєр-міністра]? Пан Кінг тонко посміхається: “Це інші мають казати ... нам працювалося добре разом під час рекапіталізації [банків у кризі]”.

Він відчуває переконаність, що незалежність [Банку Англії], яку встановив п.Браун [на той час - міністр фінансів в уряді Тоні Блеєра] працює добре. WikiLeaks піймала його на вислові, що Девід Камерон [нинішній премєр-міністра] і Джордж Осборн [нинішній міністр фінансів], [коли були] в опозиції, були надто недосвідчені. Нині він так не вважає: “Я думаю, що люди вчаться дуже швидко у процесі роботи”.

І ось ми маємо, скаржуся я, інфляцію на 100 відсотків більше планової – 4% замість 2%, як вона має бути. Математик у ньому сміється з такої інтерпретації: “Якщо наша мета була б 0% інфляції, а ми мали б 0,1%, то інфляція була б нескінченно вище за мету!”. Так, але він був завжди «яструбом» щодо інфляції. А чи все ще залишається ним? “Так. Дивно читати, що я став «голубом». Перед кризою було 14 випадків, коли я був у меншості, голосуючи за вищі процентні ставки. З того часу, був лише один випадок, коли я був у меншості, голосуючи за протилежне [нижчі ставки]”. Він виразно наголошує, що бажає повернути інфляцію до встановленої мети [2%] і що Банк цього досягне: “Ось чому я залишився в Банку (на другу каденцію).” Після цієї найгіршої фінансової кризи в нашій живій пам'яті, “якщо люди зможуть озирнутися назад і сказати, що інфляція повернулась назад до належного рівня, це було б дуже істотним досягненням”.

Він не використовує це слово, але явно говорить про спадок, який він залишить після того, як піде з посади в 2013 р. Він також дуже співчуває жертвам інфляції, особливо вкладникам, які постраждали від “значного погіршення життєвих стандартів. Це їх дуже турбує. Адже вони були розсудливі перед кризою” [мова йде про наслідки нинішніх банківських ставок за депозитами, які є значно меншими за рівень інфляції]. Але, якщо б довелося підняти процентні ставки надто рано [до відновлення росту економіки], то це було б, як він нещодавно зазначив, «марним жестом». Зниження життєвих стандартів “неминуче” через імпортні ціни на нафту й інші сировинні товари, а також через скорочення дефіциту бюджету. Звичайно, процентні ставки мають зрости у певний момент і є “цілком розумні аргументи, щоб зробити це зараз”, але варто глянути вперед на період від 18 місяців до двох років, варто підрахувати “баланс ризиків” [ризиків зашкодити зростанню в наслідок передчасного підняття ставок]. Він говорить, що зниження життєвих стандартів було “гострим і тривалим” і вони “знизяться ще трохи в цьому році” до того, як “майже напевно” піднімуться надалі.

Ми наближаємося до кінця [інтерв’ю] і я повертаю його назад до головного месиджа проповідника. У недавній промові п.Кінґ цитував рядок з Толстого, що “щастя менш важливе, ніж намагання жити правильно”. Що таке правильно? Пан Кінґ бачить своє завдання в поверненні до того, де ми були перед всім цим. “Британія має гарні передумови аби бути міжнародним банківським центром, але ми не зможемо ним бути, якщо, час від часу, це залежитаме від британського платника податків”.

Ми повинні звільнитися від ідеї, що, “якщо щось швидко зростає, то це є добрим. Усі, хто здійснює нагляд за банками, повині казати: «Банки, стан яких мене має хвилювати, це не лише ті, які втрачають гроші, але й ті, які заробляють дуже багато грошей»." Він продовжує: “Що я намагався зробити весь цей час у Банку Англії, так це встановити загальні правила. Не можна покладатися на мудрість окремих осіб. Перед тим, як я піду [з посади], я хочу переконатися, що я запровадив правильну структуру для монетарної політики, фінансової стабільності та банківського нагляду (функція, яку правляча коаліція зараз повертає до повноважень Банку Англії).”

Чи отримує він насолоду від цього всього? Чи не був би цей чоловік ідей щасливішим у своїй великій бібліотеці? Його очі блищать. “Я чекаю з нетерпінням, коли зможу повернутися до моїх книжок (поточне читання включає в себе книгу Ніла Ферґюсона про цивілізацію і Чінуа Ачебе «Мурашники савани») та до крикетного уболівання й гри в теніс. Але я не хотів би пропустити те, чим займаюся зараз, навіть заради усього світу. Задоволення - неправильне слово через пресинг, який відчуваю. Я ніколи не очікував побачити кризу такого розміру, але все це настільки захопливо і для мене є почесним виконувати свою роботу.”

Оскільки він відчуває такий дискомфорт від культури банківської справи, чи не краще йому було стати промисловцем? “Ні, хоч я і захоплююся такими людьми, як Джон Роз в Роллс-Ройсі або Джон Паркер у Національній Мережі [електро-енергетична компанія]", але ця робота – це “передусім інтелектуальний виклик, де я повинен ясно бачити проблеми і говорити про них відкрито”. Щось на кшталт роботи професора, лише значно більш захоплююче.

Ми обговорюємо банкноти. Пан Кінґ вирішив, що наступні £50 (фунтів стерлінгів) мають відобразити винахідливу і виробничу співпрацю Метью Болтона і Джеймса Ватта [британські промисловці-винахідники ХІХ ст.]. Але він ще більш пишається тим, що вибрав Адама Сміта для банкноти у £20 (фунтів стерлінгів). Cміт надає модель правильної шляху: його економічна теорія в "Багатстві Націй" була мудрою і правдивою, але інша книга Сміта "Теорія Моральних Почуттів" доводить, за словами Кінґа, що “життя складається з більшого, ніж однієї економіки. Обидва аспекти мають бути взяті разом”.


Додатково дивись:

Мервін Кінґ: Банки ставлять прибутки вище інтересів клієнтів


Союз між Головою Банку Англії та банками неможливий?

 
НОВИНИ