RSS
20 Листопад
     
 
Новини АУБ
АУБ: двадцятирічний поступ

Банки після кризи
Олександр СУГОНЯКО про те, як зміцнити фінансову систему України
Сергій ШУМИЛО


 img_6478.jpg


2010 року Асоціації українських банків виповнюється 20 років. Це знакова подія не лише для банківської системи країни, а й для української економіки, для історії незалежної України, а також привід поміркувати над тим, як далі розвиватимуться українські банки. Про це в інтерв’ю президента АУБ Олександра СУГОНЯКА.

— У нашій країні не так вже й багато професійних асоціацій, які виникли раніше, ніж Україна виборола свою незалежність. Якою була роль АУБ у створенні та становленні української державності?

— Створення Асоціації українських банків безпосередньо пов’язане із заснуванням перших в Україні комерційних банків. Цей процес припав на кінець 1988 — початок 1989 років, на часи так званої перебудови, коли державна монополія поступово втрачала свої впливи на економіку та суспільне життя країни. Саме тоді одинадцять комерційних банків зробили перший крок до професійної консолідації — наприкінці 1989 року оголосили про намір створити, а вже 12 червня 1990 року зареєстрували власне незалежне професійне об’єднання — Асоціацію комерційних та кооперативних банків УРCР, яка згодом отримала назву Асоціація українських банків.

Першим головою ради Асоціації із січня 1990 року по березень 1992 року був голова правління Укрбудмбанку Володимир Горбовський. Його змінив голова правління Київського народного банку, а нині директор-розпорядник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Валерій Огієнко. З 1993 року по нинішній день (з перервою у 2003—2006 рр.) раду АУБ очолює народний депутат, перший заступник голови парламентського комітету з питань фінансів і банківської діяльності Станіслав Аржевітін. У 2003—2006 роках на цю посаду обирався народний депутат, член Ради Нацбанку та парламентського комітету з питань фінансів і банківської діяльності, президент АППБ «Аваль» Федір Шпиг. Першим президентом Асоціації був народний депутат Борис Марков, якого водночас було обрано головою підкомісії Верховної Ради України з питань економічної реформи, а в квітні 1992 року призначено заступником голови правління новоствореного Національного банку України.

Ще задовго до прийняття Верховною Радою Акта проголошення незалежності України почалася робота над здобуттям економічної самостійності України та створенням власної банківської системи. Співпраця парламенту і, зокрема, моя з АУБ почалася з прийняття 1991 року Закону України «Про банки та банківську діяльність». На його підставі було створено Національний банк України. А вже з жовтня цього ж року в Києві почалася перереєстрація вітчизняних комерційних банків, зареєстрованих до того у Москві Держбанком СРСР.

Тоді ж почалася моя співпраця з першим президентом АУБ Борисом Марковим (ми з ним входили до парламентської комісії з питань економічної реформи та очолювали створені при ній підкомісії). Саме в рамках роботи підкомісії з питань грошової реформи у травні 1992 року мені довелося очолювати оргкомітет Першої Міжнародної конференції «Проблеми впровадження національної валюти в країнах Центральної та Східної Європи». Саме тоді вперше на міжнародному рівні було обговорено питання виходу пострадянських країн із рублевої зони та реорганізації їхніх грошових систем і, незважаючи на спротив з боку Росії, США та МВФ, прозвучали чи не перші заклики до заміни купонів та впровадження в Україні гривні.

Невдовзі, у листопаді 1992 року, мені довелося очолювати офіційну українську делегацію до новостворених європейських держав — Словенії та Хорватії — з метою вивчення досвіду впровадження їхніх національних валют. До складу делегації входили В. Стельмах, В. Суслов, А. Литвин, Я. Солтис, М. Савлук, М. Борисов, А. Мальований. Під час зустрічей нашої делегації з представниками урядів, парламентів, центробанків та комерційних банків цих країн було напрацьовано важливий матеріал, який згодом ми використали для створення власної національної грошової системи та запровадження гривні.

6 квітня 1993 року в Києві відбувся I з’їзд Асоціації українських банків. На ньому головою ради обрали Станіслава Аржевітіна, а мене президентом. Цей рік запам’ятався як переломний. У січні Верховна Рада затвердила Віктора Ющенка головою правління НБУ, і перед Асоціацією було поставлено нові стратегічні цілі та завдання, які відповідали викликам того часу.

— Обрання вас президентом АУБ збіглося в часі з одним із найтяжчих періодів у історії становлення незалежної України: в країні вирували гіперінфляція, політична та економічна кризи. Як працювалося за таких умов?

— Непросто. Інфляція 1993 року сягала понад 10 000% за рік. Громадяни легко ставали «мільйонерами», а країна бідніла на очах. До досягнень АУБ у цей період можна зарахувати зменшення вдвічі ставки оподаткування банків, скасування рішень НБУ щодо обмеження надання міжбанківських кредитів, заборони кредитів через механізм «кредитних стель». Восени 1994 року за участі АУБ було скасовано рішення щодо встановлення фіксованого курсу карбованця. 1995 року вдалося добитися, щоб банки почали вільно працювати на міжбанківському валютному ринку, а також домогтися лібералізації порядку формування обов’язкових резервів. Але головне — саме у цей період НБУ та АУБ завдяки конструктивній позиції Віктора Ющенка починають співпрацю як стратегічні партнери.

З початком фінансової стабілізації (1996 року) було введено в обіг національну грошову одиницю — гривню. До цієї перемоги долучилася й АУБ. Завдяки спільним зусиллям НБУ та АУБ було внесено зміни до закону «Про оподаткування прибутку підприємств». У результаті банки почали формувати резерви на покриття можливих утрат від ризиків за рахунок собівартості (спочатку в розмірі 40%, а згодом — 20% кредитного портфеля). АУБ також брала активну участь у підготовці банків до переходу з січня 1998 року на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку.

— 1998 року в країні сталася фінансова криза...

— Негативні тенденції в економіці країни почалися ще з кінця 1997 року. А 1998 року девальвація гривні за рік становила майже 80%. Зусилля НБУ, АУБ та системи комерційних банків, спрямовані на підвищення капіталізації банків, фактично було знівельовано. Темпи зростання обсягу капіталу банків зменшилися. Вони втратили на падінні курсу гривні майже половину (1 млрд доларів США) свого сукупного капіталу.

Передбачаючи фінансову кризу в країні, ще у першій половині 1998 року, напередодні серйозної кризи в Росії, АУБ терміново підготувала і 14—15 липня 1998 року провела Міжнародну науково-практичну конференцію «Економічні і правові передумови фінансово-банківської кризи в Україні: шляхи запобігання та досвід інших країн». Асоціація також провела зустріч керівників групи українських банків з представниками банківських кіл Росії, під час якої банкіри обмінялися досвідом, проаналізували причини виникнення фінансової кризи в Росії, її можливі наслідки для банківської системи як Росії, так і України та шляхи подолання. На жаль, рекомендації конференції та зустрічей банкірів не було повністю враховано владою, але загалом систему було попереджено. Завдяки цьому в Україні вдалося вчасно та професійно запобігти такій фінансово-банківській кризі, яка сталася в сусідній Росії.

Під час самої кризи, у вересні 1998 року, ми провели надзвичайний з’їзд АУБ за участі представників державних органів виконавчої влади, на якому визначили напрями ліквідації наслідків кризи. Завдяки поданим АУБ пропозиціям НБУ та уряд вжили заходів, які значно пом’якшили кризу, локалізувавши її вплив на економіку.

Недопущення дефолту щодо зобов’язань уряду України перед банками було найголовнішим завданням АУБ 1998 року, і вона його успішно виконала. Мало хто знає, що в той час уряд уже ухвалив рішення про оголошення внутрішнього дефолту щодо ОВДП, і НБУ навіть завізував цю постанову. Україна стояла на порозі російського кризового сценарію. І лише завдяки принциповості й наполегливості АУБ уряд вніс зміни в цю постанову — і банківська система України не зазнала таких втрат, як у сусідній Росії.

Тоді ж в Україні з ініціативи Віктора Ющенка й за активної участі АУБ було створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Варто нагадати, що в Росії таку установу створено лише років п’ять тому.

— Коли Україну включили до «чорного списку» FATF, саме АУБ разом із НБУ та комерційними банками доклала неабияких зусиль, щоб виправити ситуацію. Як це відбувалося?

— Справді, АУБ тоді відіграла важливу роль у сприянні виключенню України з «чорного списку» FATF. Зокрема, ми направили звернення до групи FATF, Європейської банківської федерації та банківських асоціацій Великої Британії, США і Німеччини з пропозицією про співпрацю у справі боротьби з відмиванням «брудних» коштів, влаштували переговори з послами західних країн — членів FATF, з якими Україна має тісні економічні відносини.

Американські банківські спеціалісти тоді дуже високо оцінили роботу АУБ, назвавши її високопрофесійним об’єднанням і паростком громадянського демократичного суспільства в Україні. Довіряючи АУБ, керівництво FATF навіть спиралося на наші експертні оцінки.

— У грудні 2004 року, під час помаранчевої революції, в Україні могла статися нова банківська криза. Як вдалося її уникнути?

— Так, у вирі тодішніх пристрастей політики могли знищити власну національну банківську систему. Навіть на високому державному рівні звучали заяви, що банківська система от-от завалиться, як картковий будиночок. Через ЗМІ нагніталися паніка та недовіра суспільства до банків. Проте завдяки злагодженим діям НБУ, АУБ та комерційних банків удалося призупинити загрозу дестабілізації фінансово-банківського ринку, не допустивши небезпечного відпливу вкладів із банків. У цей час Асоціація через засоби масової інформації зверталася до населення, наголошуючи на відсутності економічних причин для кризи, закликаючи брати приклад із тих країн, де населення під час фінансової кризи не забирало свої вклади з банків, а навпаки — несло ще й нові.

Активно підтримувала АУБ і прийняття Національним банком постанови від 30 листопада 2004 року «Про тимчасові заходи щодо діяльності банків», спрямованої на збереження стійкості банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів. Постановою, зокрема, вводилися тимчасові обмеження на окремі банківські операції, зокрема на видачу кредитів та дострокове повернення депозитів. Ці вимушені заходи сприяли збереженню банківської системи та забезпечили здійснення нею розрахунків і платежів підприємств та громадян.

Хочу підкреслити, що в подоланні тодішньої загрози кризи в банківській системі важливу роль відіграла злагодженість позиції, тісна співпраця між НБУ, АУБ, комерційними банками та, безумовно, сміливі й відповідальні рішення керівників НБУ — Арсенія Яценюка та Олександра Шлапака.

— Які приклади успішної законотворчої роботи АУБ ви могли б назвати?

— Однією з найпомітніших подій, що увійшла в історію, стало проведення 2003 року (вперше в Україні) парламентських слухань «Фінанси і банківська діяльність: сучасний стан і перспективи розвитку». Їхнім ініціатором виступила АУБ спільно з парламентським комітетом з питань фінансів і банківської діяльності. А щоб перерахувати всі законопроекти, над якими працювала АУБ, довелося б писати багатотомну книгу. Тому назву хоча б останні, ухвалені під час нинішньої фінансово-економічної кризи.

Завдяки зусиллям АУБ Верховна Рада у червні 2009 року відхилила популістський законопроект, який надавав преференції за кредитами хлібопекарській галузі та загрожував дестабілізією роботи банків. Тоді ж, у червні 2009-го, на вимогу Асоціації парламент проголосував проти законопроекту, яким передбачаласяь кримінальна відповідальність за порушення умов договору банківського вкладу. АУБ добилася ветування президентом України прийнятого парламентом закону «Про захист майнових прав громадян у період виходу економіки України зі стану фінансової кризи». У грудні 2009 року АУБ вдалося добитися відхилення президентом України закону «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом».

Важливим досягненням для банківської спільноти було прийняття Верховною Радою у червні 2009 року закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи», в якому були враховані численні пропозиції АУБ.

У вересні 2009 року спільно з комітетом Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності та організаціями професійних учасників ринку капіталу АУБ підписала Меморандум щодо вдосконалення законодавства з метою стабілізації національного ринку капіталу в кризовий період. Ще раніше, у січні 2009 року, при АУБ було створено Центр оперативного реагування на законодавчі ініціативи у сфері банківської діяльності. Його завданням став моніторинг, аналіз та оперативна розробка зауважень і рекомендацій до законопроектів, що стосуються банківської діяльності, та нормативно-правових актів НБУ.

— Як і на початку 1998 року, наприкінці 2007 та на початку 2008 років АУБ передбачала й намагалася попередити громадськість про можливість фінансової кризи в країні. Але того разу її ніхто не почув...

— Ще в січні 2008 року під час зустрічі з головою НБУ Володимиром Стельмахом та іншими посадовими особами Національного банку ми намагалися привернути увагу до загрозливої проблеми зростання споживчого кредитування, іноземних запозичень, до стану міжнародних фінансових ринків і їхнього можливого впливу на українську банківську систему. Тоді ж АУБ вдалося домовитися про участь керівництва НБУ в черговому засіданні ради Асоціації, де було заплановано розглянути питання підвищення ліквідності комерційних банків в умовах зростаючої загрози міжнародної фінансової кризи. За результатами обговорення на засіданні ради АУБ вирішила скликати у березні того ж року свій ХIV з’їзд. На ньому проаналізовано тенденції міжнародних фінансових ринків, а також проблеми в економіці України, фінансовій і банківській діяльності. Особливий наголос робився на небезпечні виклики, що можуть постати найближчим часом перед українською банківською системою, і на тих кроках, які необхідно здійснити банкам і владі. У рішенні з’їзду, зокрема, відзначалося: «Сьогодні в країні реалізується політика необмеженого споживання, при цьому вона втрачає позиції промислової країни, країни з високим науковим та людським потенціалом, яка здатна бути самодостатньою. Неконтрольоване зростання зовнішнього боргу корпоративного сектору економіки являє собою відкладений на майбутнє попит на іноземну валюту, який може активізуватися в будь-який момент. Поштовхом для такої активізації можуть стати як внутрішні, так і зовнішні (глобальна фінансова криза) чинники. Викликають занепокоєння також темпи зростання кредитної діяльності та структура кредитного портфеля. Якщо раніше кредитне плече виступало головним важелем економічного зростання і було скероване у реальний сектор економіки, то нині значна частка кредитних ресурсів витрачається на споживання. В таких умовах рекордні темпи нарощення кредитних активів уже не сприймаються як позитивний чинник зростання національної економіки. Обсяг виданих кредитів на початок поточного року значно перевищив грошову масу (монетарний агрегат М3), що свідчить про потенційну втрату економічної бази їхнього повернення».

Відповідні застереження АУБ спрямувала тоді як до банків, так і до керівників усіх гілок української влади — до президента, парламента та уряду країни. На жаль, до них не прислухалися, а тому влада виявилася цілковито не готовою до кризи, яка охопила Україну через шість місяців — у вересні 2008 року.

— У чому, на ваш погляд, причини сучасної фінансової кризи в Україні?

— Це моральна, політична криза суспільства, як наслідок — відсутність національної економічної стратегії. В цьому — коріння економічної кризи. До того ж, негативну роль відіграли неадекватне управління суспільними, серед іншого й економічними процесами. Точніше — відсутність управління цими процесами в інтересах народу, країни, держави. Навіть більше — управлінські дії в інтересах, чужих Україні і її народу.

— Чи не загрожує Україні сценарій Аргентини та Греції?

— Політики та експерти намагаються проводити певні паралелі між подіями в Україні та прикладами кризових явищ в інших країнах, у тому числі в Греції та Аргентині. Але, перефразовуючи класика, можна сказати, що всі благополучні країни схожі між собою, а всі кризові економіки переживають кризу по-своєму. Так, безумовно, є спільні риси. Порівнюючи Україну та Аргентину, можна вказати на такі спільні проблеми, як жорстка й тривала прив’язка національної валюти до американського долара, високий рівень зовнішньої заборгованості. З Грецією нас об’єднують високий рівень зовнішньої заборгованості, гіпертрофований бюджетний сектор. Але в нас глибинна, системна криза, і вона набагато глибша, ніж у Греції. Це універсальна криза: моралі і світогляду, а не лише економіки. І виходити з неї доведеться довго.

— Що необхідно зробити для оздоровлення української банківської системи та виходу її з кризи?

— Завдання дуже складні й затратні. Ось головні з них. Слід продумано й обережно «поховати» «мертві» банки, щоб при цьому не збурити паніки в суспільстві. Нині близько 20-ти банків або перебувають у стані ліквідації, або в них працює тимчасова адміністрація. Ряд банків продовжує затримувати платежі, не виконує своїх зобов’язань. Це негативно характеризує всю банківську систему і підриває довіру до неї. Тому потрібно вжити невідкладних заходів для очищення банківської системи від ненадійних банків. Це — завдання для Національного банку й уряду країни.

Потрібно зняти тему проблемних активів. У більшості українських банків це головна турбота. Велику частину — понад 10% кредитної заборгованості становлять прострочені та безнадійні кредити, які до того ж мають тенденцію до зростання. При досягненні часткою проблемних кредитів більше ніж 25% кредитного портфеля вона стає вкрай загрозливою. Тому необхідно шукати шляхи й механізми скорочення цієї заборгованості. Такими заходами є продаж і санація ненадійних банків, продаж негативних активів спеціалізованим фінансовим організаціям, створення санаційного банку, рекапіталізація банків тощо.

Вкрай необхідно розробити стратегію влади щодо державних банків та посилити їхню роль в економіці. Слід зазначити, що сьогодні жодних стратегічних завдань у діяльності й розвитку державних банків у нас не існує — вони працюють як звичайні універсальні комерційні банки. Але ж саме через державні банки влада мала б здійснювати свою економічну політику, спрямовану на відновлення та розвиток української економіки, тим більше, що в ці банки держава вклала понад 45 мільярдів гривень бюджетних коштів.

Надзвичайно важливо забезпечити надійні засади та гарантії захисту прав кредиторів, інвесторів і власників, відсутність якого є однією з болючих тем нашої економіки та суспільства в цілому. Особливо негативно ця проблема впливає на діяльність і стабільність банківської системи. Ця тема існує і, ясна річ, перезріла з 1917 року, після «експропріації експропріаторів».

Утім, водночас Україна мала б визначитися з присутністю іноземного капіталу в капіталі банківської системи та налагодити належний контроль за іноземними інвестиціями в Україну. Фінансова криза 2008 року показала, яку серйозну загрозу для вітчизняної економіки та банківської системи становить стихійний і неконтрольований приплив іноземного капіталу у банківський сектор, а також використання цих ресурсів на кредитування чужих економік за рахунок накопичення боргів в Україні, що було одним із факторів розгортання кризи. Отже, важливим завданням органів влади є визначення міри присутності іноземного капіталу в банківському секторі країни та спрямування його на розвиток реальної економіки.

Час вже й відновлювати кредитування економіки. Без цього неможливо не тільки відновити її розвиток, а й оздоровити банківську систему та її активи. Як розв’язати це завдання? По-перше, слід створити умови для оздоровлення фінансового стану позичальника, дати йому можливість використати кредити на розвиток виробництва й відтак повертати запозичення. По-друге, треба ще й сформувати надійні джерела кредитних ресурсів. Обидва ці завдання має виконати влада — її економічний блок.

А де взяти довгострокові національні ресурси — депозити фізичних і юридичних осіб, кошти фінансових організацій, зокрема й недержавних пенсійних фондів? Щоб їх залучити, причому не на один день, потрібно відновити довіру до влади, до її політики і конкретних дій.

У зв’язку з цим значні завдання постають і перед банківською системою. Її загальнонаціональне завдання — зменшити витрати. І банки, і суб’єкти господарювання повинні їх різко (особливо непродуктивні) скоротити. Великий резерв — поліпшення корпоративного управління. Потребує докорінних змін і стан банківського менеджменту, особливо в питаннях протидії ризикам. Необхідно підвищити відповідальність акціонерів і власників банків за результати діяльності.

Однак усі ці заходи дадуть позитивні результати лише за умови, що Україна матиме реальний антикризовий бюджет і буде впроваджено програми антикризових заходів з жорсткої економії, зокрема недопущення необѓрунтованих соціальних виплат. Водночас влада має провадити реальні структурні реформи, забезпечувати стабільність національної грошової одиниці — гривні і її домінування в Україні.

— Ви говорили про іноземний капітал. Якою, на вашу думку, має бути межа його присутності в українській банківській системі?

—Її визначають національні економічні пріоритети. Тож її має встановлювати не АУБ і навіть не НБУ, а політична влада країни. Але найголовніше — уряд має добитися, щоб банки з іноземним капіталом проводили кредитну політику на підтримку реальної української економіки, а не розкручували споживання імпорту.

— Чи реально знизити кредитні ставки в Україні?

— Нинішний їхній рівень — не примха банків і не намагання спекулювати на фінансовому ринку. Це — відображення фундаментальних факторів монетарної політики і нашого економічного буття. Якщо в країні річна інфляція становить понад 12%, облікова ставка центрального банку перевищує 10%, національна валюта перебуває в постійному девальваційному тренді, а держава залучає гроші під власні боргові зобов’язання під 25% і вище, то якими мають бути кредитні ставки банків?! До цього ще слід додати надзвичайно високий рівень фінансових ризиків в Україні, незахищеність прав кредитора, тотальні зловживання на рівні судової системи, що теж піднімає процентні ставки. Саме тому питання наповнення реального сектору економіки дешевими кредитами є не так питанням НБУ, як питанням економічної політики.

— Якою має бути українська банківська система після кризи? Які завдання стоятимуть перед нею?

— Криза несе з собою не тільки труднощі. У неї є й позитивні риси. Вона вимагає значного підвищення якості управління банківською справою, особливо в ризик-менеджменті. Банки повинні мати довгострокову стратегію та суворо її дотримуватися. Їм треба значно поліпшити аналіз обѓрунтованості надання кредитів і гарантій їхнього повернення, зосередившись на кредитуванні реального сектору економіки та різко скоротивши позики на споживання. Суперважливо зробити мораль основою банківської діяльності. Без неї не буде ані довіри до банків, ані стабільного й довготривалого розвитку.

— У Росії та в інших країнах нині активно вивчається досвід альтернативного до європейського — ісламського банкінгу, який виявився значно стійкішим перед випробуваннями міжнародною фінансовою кризою. У чому його відмінність від європейського? Чи може він бути корисним для української банківської системи?

— Сутність ісламського банкінгу полягає в тому, що система відносин між клієнтом та банком вибудовується на базі спільних духовних цінностей та моральних норм. Отже, базові принципи взаємодії визначаються не людськими, а Божими законами. Світові фінансові системи пішла шляхом інтернаціоналізації основних правил банківських операцій і, таким чином, фактично зняли запобіжник, що убезпечував від занадто агресивних форм розвитку. Таким запобіжником мала би стати система державного регулювання, але вона, на жаль, не спрацювала. На відміну від решти світу, в ісламських банках відсутнє поняття відсотка за кредит. Позичальник зобов’язаний сплатити банку частину своїх доходів. Отже, і доходи, і збитки клієнт та банк мають розділити відповідно до визначеної пропорції. Такий підхід дав змогу ісламській фінансовій системі відсікати неплатоспроможних позичальників, які не можуть довести свою здатність отримувати доходи та обмежувати темпи розширення операцій.

Сучасні кризові явища багато в чому підтвердили правильність такого підходу. Агресивне поглинання всіх сегментів ринку кредитування та охоплення кредитами неплатоспроможних клієнтів стали головними причинами фінансової кризи у світі. Жити не за бажаннями, а за можливостями — це моральний закон не тільки ісламських країн, а й біблійний принцип, притаманний нашій цивілізації. Покладання ж усіх сподівань на державу як універсального регулятора — це шлях до повторення фінансових криз. Стандартизація відносин між банком та клієнтом — закономірний та корисний процес, який збільшує продуктивність праці банківської системи в цілому. Саме тому нам необхідно формувати національну банківську систему на вічних, універсальних законах людського буття.


Газета «ДЕНЬ», №97, вівторок, 8 червня 2010

http://www.day.kiev.ua/297869


2010-06-09

 
НОВИНИ