RSS
21 Листопад
     
 
Новини АУБ
Про ситуацію в банківському секторі України сьогодні

У.Т.: Як ви оцінюєте ситуацію в банківському секторі?

- Перше - не буває національних банківських систем, відірваних від національних економік. Якщо вони відірвані, то системи не є національними, бо не працюють на національний інтерес, а контролюються ззовні. Друге - банківська система, як один із органів української економіки, має свої функції. Основною є так звана трансформаційна: банки залучають вільні кошти населення та підприємств і перенаправляють їх у ті сектори економіки і тим суб’єктам, які їх потребують. За січень-серпень 2015 року залишки всіх депозитів у національній валюті зменшилися на майже 10 млрд. грн., в іноземній валюті - на $4,6 млрд. Тобто банки не тільки не нарощують залучення коштів, а, навпаки, втрачають ті, що їм довірили раніше. За цей же період залишки кредитів у національній валюті зменшилися на 53 млрд. грн. і в іноземній - на $4,5 млрд. Тобто економіка залишається практично без кредитної підтримки. Додайте до цього те, що влада створила ситуацію, при якій півсотні банків доведені до банкрутства в результаті руйнівної, ворожої щодо української економіки політики уряду і Нацбанку. І ви отримаєте висновок, що протягом останніх майже двох років система припинила виконувати свою базову функцію.
Як можна назвати орган, який не виконує своєї функції, як його можна охарактеризувати? Виходячи зі сказаного мусимо констатувати, що в Україні функціонуючої банківської системи немає. А що є? Є розрахунково-касовий центр загальноукраїнського масштабу, який здійснює розрахунки і платежі із затримкою коштів клієнтів, ба навіть з їх привласненням, коли клієнти свої кошти не отримують. Ось у такому стані перебуває банківська система сьогодні. В медицині такий стан називається коматозним.

У.Т.: Чи можна таку ситуацію вважати наслідком помилок і дисбалансів минулих років, важкого спадку, який нинішня влада змушена розгрібати? Чи, можливо, теперішнє керівництво держави проводить неадекватну політику?

- Постмайданівська влада реально працює на знищення українських економіки та банків. Це є очевидним і не потребує доведення для думаючих людей.
Що стосується вкладу попередніх керівників центробанку й уряду, то, поза всяким сумнівом, після Майдану гідності влада, яка прийшла, повинна була розгрібати ті помилки і злочини, які чинилися Януковичем і його командою відносно українських банків та економіки.
27 лютого 2012 року Асоціація українських банків (АУБ) видала аналітичні матеріали, на підставі яких я заявив про необхідність відставки Арбузова як людини, яка завдає шкоди українському господарству та банківській системі. У цих матеріалах написано, що жорстка монетарна політика, і так званий стабільний курс призведуть до падіння економіки, зниження надходжень валютної виручки, погіршення поточного рахунку платіжного балансу, тиску на курс гривні, втрати золотовалютних резервів і обвалу валютного курсу. АУБ прямо в ті роки говорила, що буде обвал курсу гривні, що потрібна поступова контрольована девальвація.
Паралельно ми постійно акцентували необхідність запуску української економіки. Тому коли у квітні 2014 року прем’єр міністр Яценюк виступив із програмою уряду, то АУБ різко розкритикувала її, бо там не було економічної політики. Ключовим і фактично єдиним моментом у ній був пошук тих, у кого можна було позичити грошей, замість того, щоби запускати власну економіку, без якої не може бути нашої, української банківської системи. Опозиційний уряд продовжив політику Януковича.
Ворожість політики НБУ щодо українських банків і ворожість політики уряду щодо української економіки - це елементи стратегії на позбавлення України її грошового і економічного суверенітету. Ці люди є принциповими противниками того, що для мене дороге, а саме: противниками суверенності української економіки, банківської системи, країни в цілому. Як їхні ПР-попередники були противниками суверенності України в сфері ментальній і політичній, виконуючи тут волю РФ, так нинішня влада здає нашу суверенність в сфері економіки і грошей наднаціональним утворенням. Влада в цій сфері в Україні належить МВФ, про що українці чують від прем’єра Яценюка, голови НБУ Гонтарєвої. Принципові противники українського суверенітеу є його вороженьками, бо вони замахнулися на життєві інтереси українського народу. А отже вони є вороженьками моїми і всіх українських громадян для яких їхня свобода і свобода України є базовими цінностями.

У.Т.: Яка частина того, що відбувається в банківській системі, спричинена спадком минулих років, а яка - хибною політикою нинішньої влади?

- Повертаюся до того, що сказав: не можна говорити про українські банки, абстрагуючись від економіки.
Структура української економіки у 1990 році не відповідала потребам українського суспільства, а була орієнтованою на задоволення потреб та інтересів імперського центру. У ній було дуже багато військово-промислового комплексу, сировинних виробництв (вугілля, руда, метал), дуже мало виробництв так званих товарів народного споживання, навіть повноцінного сільгоспмашинобудування, зокрема Україна не мала свого комбайна! За 25 років ця структура не змінилася в тому плані, що як не відповідала, так і не відповідає інтересам українського суспільства. Тільки на сьогодні структура економіки відповідає інтересам глобальної економіки, але знову не Україні.
З 1990 року поставала банківська система, самостійна та комерційна. До 2005 року вона потихеньку піднімалася. Після цього, коли ми відкрили кордони і запустили в банки іноземний капітал, то це призвело до потужного удару по нашій економіці. Валютні кредити йшли в основному на імпортні споживчі товари, що руйнувало наше виробництво. Очевидно, тоді треба було регулювати кредитування, маржу банків, не допускати валютного кредитування і потихеньку, планово трансформувати українське виробництво, формувати власний індустріальний потенціал.
Однак у людей, які тоді були при владі, не було належних якостей, тож зовнішні сили, східні та західні, зрозуміли, що в Україні відсутні самостійні мислення, слово, дія. Виникло логічне запитання, чи здатні взагалі люди, які живуть на цій території, до самоуправління. Моя відповідь однозначна: безумовно здатні. А от ті, хто опинилися при владі, виявилися нездатними. Думаю, суттєва частина управлінського потенціалу України була під контролем спецслужб Росії, ще якась частина - західних спецслужб, які працювали і працюють на чужі інтереси.
До 2005 року банківська система була більш-менш з’єднана з українською економікою. Із приходом Ющенка до влади дедалі більша частина банків ставала орієнтованою на кредитування не української, а чужих економік, кредитуючи українців під покупки імпортних товарів. У результаті кризи 2008-09 років українці, які брали валютні кредити, через курсові різниці отримали додатковий борг у розмірі 180 млрд. грн., що сильно вдарило по економічно активному населенню, по малому і середньому класу.
З того часу почали наростати проблеми у банків. Люди не повертають кредити. Банки мусять формувати резерви. Вони втрачають капітал, ліквідність, платоспроможність і банкрутують. При цьому постраждали в першу чергу банки, які видавали валютні кредити – західні і крупні банки. Банки 111 і 1V групи постраждали значно менше від першої кризи. А потім була спроба НБУ і Адміністрації Президента створити штучні проблеми для цих банків шляхом запровадження вищих вимог до статутного капіталу, збільшивши їх із 75 до 500 млн. грн. АУБ тоді вдалося її відбити. Як виявилося за цією ініціативою стояв МВФ, що документально підтверджено.
Після кризи 2008-го року треба було запускати українську економіку, мати свої програми економічного відродження, але цього не сталося. Янукович і К, прийшовши до влади, почав займатися грабунком країни, створюючи видимість економічної стабільності, тримаючи курс, знекровлюючи економіку і продаючи золотовалютні резерви. Досягнувши нульової інфляції при депозитних відсоткових ставках на рівні 25-30%, вони заклали міну і під банки, і під економіку, яка не могла кредитуватися за такими процентами. Вона вибухнула після Майдану.
З такою економічною політикою просідала і банківська система, накопичуючи свої проблеми та збитки. У 2009 році було 38,5 млрд. грн. збитків по системі, і за 8 місяців 2015 року – 106,4 млрд. грн.
Тобто відсутність економічної політики оновлення господарства України і присутність політики його руйнації супроводжувалося знищенням українського банківської системи, як непотрібної. Це все зухвало прикривалося Коаліційною угодою, в якій написано, що метою реформи фінансового сектору є інтеграція української фінансового сектору в міжнародний ринок капіталів. Для цього НБУ знищує українську частину банківської системи. А через іноземні банки, які належать міжнародним фінансовим інституціям, «український фінансовий сектор» буде інтегрований в світовий ринок капіталів. Зухвала, нахабна комбінація. Гонтарева нещодавно заявила, що Національний банк через кілька років теж стане непотрібним Україні, тому що українська банківська система інтегрується в європейську.. Сюди слід додати те, що говорив нинішній міністр економіки, нібито він буде останнім міністром економіки, бо Україні міністерство економіки не потрібне (!).
Коли при цьому Національний банк в особі сучасного керівника заявляє, що вони чого хотіли, того досягли, то що можна на це відповісти? Вони досягли того, що економіка не працює, банківська система паралізована, люди не мають роботи й доходів. Це їхні цілі. Що це, як не війна проти українського народу?
За 8 місяців падіння промислового виробництва становило 18%. Будівництво, роздрібна торгівля, транспорт, сільське господарство падають. Ми маємо можливість використати ситуацію такої війни з РФ для того, аби запускати економіку, а у нас палець об палець для цього не стукнуть. Навпаки роблять усе для того, щоби вона не піднялася. Я це бачу і про це говорю. У таких умовах банківська система нормально працювати не буде.
Викресливши ці, виведені з ринку українські банки, НБУ буде тепер показувати, як іноземні банки працюють з іноземними компаніями, бо з нашим бізнесом вони не дуже воліють працювати. Замість того, щоби іноземні банки, які працюють в Україні, працювали з українською економікою, заробляли тут і робили добро Україні, це не робиться через відповідну політику наших урядовців. Чому іноземні банки в Угорщині працюють на угорців, чи в Польщі на поляків, чи в Чехії на чехів, а у нас - ні? Вина не керівників дочок іноземних банків, а НБУ та уряду. І не тільки сьогодні, бо абсолютно точно це стосувалося всіх урядів, особливо в останні років 10.
Отже, якщо говорити про роль попередніх урядів і керівників НБУ в доведенні банківської системи до того стану, в якому вона сьогодні перебуває, то, на мій погляд, 70% вини лежить на Януковичу з Яценюком, Гонтеревій і Порошенку. І діляться ці 70% між ними: половина януковичам, половина їхній «опозиції». Що скажеш, яка влада, така й опозиція.

У.Т.: Виходячи з такого погляду, у якій перспективі та за яких умов можна очікувати виходу банківської системи на повноцінне функціонування?

- При нинішній владі Україна як самостійна та суверенна держава не має ніякої перспективи включно із економікою та банківською системою.
Але що потрібно робити, щоби наша країна стала потужною державою? Можна намітити кілька реперних точок відновлення економіки і банків.
Починати потрібно із відносин власності. В Україні власність на об’єкти господарської діяльності має непевний характер. При зміні влади навіть олігархи не можуть бути впевненими в тому, що привласнене раніше в них не заберуть, не говорячи про малий бізнес, скажімо, торгівельний, коли тебе можуть випхнути з торгової точки в одну мить. Якщо замість власників у нас псевдовласники, то вони будуть псевдогосподарями, які не працюють на перспективу, а намагаються урвати побільше тут і тепер. Дуже важливою з огляду на це є суспільна легітимізація приватної власності. Це суспільне завдання, не виконавши якого, ми не отримаємо позитивного економічного результату для країни. Суспільна легітимізація формує необхідний для економіки і не тільки простір довіри, без якої господарська, а тим паче банківська діяльність неможливі.
Друга реперна точка - стосунки між банками та господарюючими суб’єктами. У нас через невирішення проблеми першої реперної точки не виробилося і не могло виробитися конструктивної взаємодії між ними заради зростання виробництва потрібних українцям товарів. Звідси виростають величезні ризики господарської і банківської діяльності.
Третя - Національний банк. Центробанк - це унікальна структура, що формує грошові відносини, створює і підтримує національний еквівалент вартості, контролює обіг грошей, грошові відносини, відповідає за інфляцію, валютний курс та відсоток. Його завдання – своїми адекватними засобами і інструментами сприяти економічному зростанню підтримуючи цінову стабільність. А у нас немає закону про національну валюту і грошовий обіг! НБУ перетворився в джерело фінансових ризиків: відсоткові ставки, курс, інфляція не стимулюють, а вбивають виробництво і не тільки.
Наступні дві точки - самостійна українська економічна та монетарна політики. Це як шкаралупа у яйця, якщо її немає, то немає у нього ніякої перспективи. Але дотепер у нас і не могло бути ні самостійної економічної, ні самостійної грошової політики, оскільки у нас несамостійні псевдо- і квазівласники, який не здатні усвідомити і захищати свої СПІЛЬНІ інтереси.
В економічній політиці уряду головним стратегічним завданням років на 10 є зміна структури української економіки, яка би відповідала потребам українського суспільства та наявним у країні матеріальним ресурсам. Виконання цього завдання формує правильну політики НБУ, який через грошову пропозицію, нагляд і регулювання банків забезпечує зростання економіки.
Найголонішою реперною точкою є довіра, яка пронизує всі вищеназвані точки, або простори суспільних відносин, які формують ці точки. В кожній реперній точці є недопустимими заходи, що підривають суспільну довіру! Кожна реперна точка показує свою, значиму для економічного оновлення мету суспільства, вимагає визначити як її досягти, адже країна без мети – привід. Мета об’єднує суспільство на її досягнення, розкриває ресурси, створює попит на людей, які можуть вести до результату. Якщо мети немає, то країну розбирають на частини. При серйозній постановці таких задач, я думаю, за кілька років розвернути країну можна.

У.Т.: Скільки членів АУБ було виведено з ринку? Чи були серед них неоднозначні випадки?

- Із 59 банків, визнаних неплатоспроможними, 16 - члени Асоціації українських банків.
Чи можна було не допустити такого масового знищення банків? Так, можна. Чи були випадки, що НБУ явно пішов проти інтересів України? Безумовно. Голова Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) ще на початку «зачистки» України від українських банків писав про те, що було 4-5 банків, які, на його погляд, можна було врятувати.
І суспільство якось дивно реагує. Активи збанкрутілих банків складають близько 400 млрд. грн. коштів. Із них, скажімо, 100 млрд. грн. гарантовані ФГВФО, решта - втрачені кошти фізосіб (із вкладами понад 200 тис. грн.) та юросіб, у тому числі підприємств малого і середнього бізнесу. Ідеться про мільйони українців, пограбованих купкою людей, що ухвалювали рішення про «зачистку», точніше його виконували. Це при тому, що була можливість ці активи зберегти, а не дерибанити. Створити, скажімо, один банк чи декілька перехідних банків і працювати з цими активами. Люди, кошти яких не повертаються з цих банків, могли б почекати рік-два-три, якби мали надію повернути собі хоча б щось. За цей час, економіка б почала працювати, а ті, хто брав кредити, почали б їх потихеньку повертати - і люди б отримували свої кошти. Чому цього не зроблено? Чому не «заморозили» погані активи, а розпродають, зрозуміло…

У.Т.: Кажуть, що при реалізації цих активів існує величезна корупція…

- Добре, тоді треба було ці активи заморозити. Закінчиться корупція - будемо розгрібати. Чому це не зроблено? Бо я не хотів, щоби ці всі люди постраждали, це економічно активні люди, це середній клас, економічна надія країни. Для мене захист інтересів цих людей був пріоритетним. Це Україні було потрібно і це можна було зробити. І зараз ще не все втрачено.

У.Т.: Що Нацбанк міг би зробити в тих умовах, у яких він опинився, яку політику проводити, аби не зробити тих помилок, на які ви вказуєте?

- В умовах відсутності адекватної економічної політики нормальної банківської системи бути не може. Я це повторюю постійно.
Чи можна було діяти НБУ інакше в цих умовах? Треба було. Відбувся колосальний відтік депозитів з банківської системи. Якщо ці кошти вийшли, а кредити, видані банками раніше, ще не повернулися, то банки опинилися перед дефіцитом ліквідності. Почалися затримки платежів, у результаті яких клієнти-підприємства також почали забирати свої кошти. Це призвело до того, що банки, які вчора були платоспроможними й не мали особливих проблем, сьогодні стали банкрутами. Надання в таких умовах банкам ліквідності – завдання НБУ.
Потрібно було виробити загальнонаціональну програму порятунку банківської системи. Ідеться про 200 тис. працівників, напрацьовані технології, освічені кадри - український інтелектуальний трудовий потенціал, який треба було використати. І прийняти рішення: якщо відійшло 150 млрд. грн. депозитів з системи, то їх треба чимось замінити, а саме рефінансуванням. Якщо до початку відтоку депозитів цей банк був здоровим, то йому треба було дати ту суму, яку з нього забрали вкладники. Якщо він здоровим не був - тут же його закрити, працювати з його активами, об’єднувати їх з іншими, створити перехідний банк, заморозити активи тощо. Розбиратися з цими можна навіть після закінчення кризи. Але здорові банки потрібно було зберегти.
А що робив НБУ? Він видав рефінансування банку "Надра", Дельтабанку, Імексбанкові, а через кілька місяців вони збанкрутували, суспільні гроші «пропадали» в правильних кишенях. Що це за управління процесом? У двох банків мільярдний відтік депозитів, а НБУ одному дає два мільярди, а іншому - взагалі нічого. Чому? Що це за політика?
Я вважаю, що політика рефінансування Нацбанку була спрямована на те, щоби дестабілізувати здорові банки, яких вони «не відят на ринку».
З розумного рефінансування треба було починати, і ефективного нагляду. Але паралельно необхідно було думати над формуванням простору зростання економіки. Створювати передумови для того, щоб спрямовувати в нього кредитні ресурси, бо без відновлення кредитування банківська система ніколи не відновиться.

У.Т.: Було багато розмов про те, що рефінансування використовувалося не за призначенням, а часто конвертувалося у валюту й виводилося недобросовісними банкірами за кордон. Можливо, НБУ обмежував видачу стабілізаційних кредитів з огляду на це?

- Якби влада хотіла не допустити виведення грошей окремими банкірами, не покривала його, то не було б і виведення. З іншого боку, для уникнення подібних випадків, НБУ і уряд мали дати банкіру позитивну перспективу розвитку банку, скажімо, років на десять. Якщо йому перекривають горизонт і він не знає, що з ним буде завтра, то як він може діяти? Їм спеціально не давали надії, вони були позбавлені надії заявами Голови НБУ. А якщо банкірам - а вони, м’яко кажучи, не є святими - відрізають завтрашній день, то вони, очевидно, «куплять» за хабар рефінансування, переведуть ці гроші за кордон і втечуть за сприяння владних покровителів.

У.Т.: Чи буде продовжуватися відтік депозитів?

- За останні два роки депозитна база радикально зменшилася. Ті українські банки, які вижили, також потихеньку втрачатимуть вклади й надалі під «контролем» НБУ, а іноземні може вже і нарощують.
На середину 2013 року депозити у гривні становили 370 млрд. грн., у валюті - 31 млрд. дол. На початок вересня 2015 року гривневі вклади становили - 356 млрд. грн., валютні - 14,9 млрд. дол. У доларовому еквіваленті власники депозитів тепер стали бідніше в 2,5 рази . А при цьому частина з них втратила все чи майже все. Тобто Україні та банківській системі завдано нищівного удару. На цьому потрібно акцентувати, а тим, хто це зробив, слід дати належну оцінку. Депозити не можуть належно зростати без створення реальної позитивної економічної перспективи нашої країни.

У.Т.: На вашу думку, чи є зараз курс гривні рівноважним і чи відіграв він усі дисбаланси, які економіка накопичила за багато років?

- Курс національної валюти визначається станом платіжного балансу, надходженнями та виплатами валюти за зовнішньо-економічними контрактами. Для того, щоби коливання курсу не впливали на внутрішні ціни, потрібно, щоби основна маса товарів для внутрішнього споживання вироблялася всередині країни. У США експорт до ВВП становить приблизно 15%, у ЄС - більше, близько 20%, то для внутрішніх цін цих країн валютний курс практично не має значення. Натомість для України, в якій частка експорту в ВВП перевищує 50%, обвал цін на експортну продукцію миттєво відбивається на курсі гривні, ціни на всі імпортні товари автоматично зростають і ми отримуємо гостру залежність від курсу. Хіба не зрозуміло, що ще років 15 тому треба було поставити перед собою мету - не допустити високої залежності цін від курсу? А це можливо лише за однієї умови, коли в Україні внутрішній ринок споживає хоча б 60-70% того, що виробляє економіка. Для позбавлення такого руйнуючого впливу курсу на українське суспільство потрібно нарощувати виробництво для внутрішнього ринку. Це життєстверджуюче для країни завдання. Питання життя і смерті держави. Тому ніяких «так, але» я не приймаю ні від кого.
Оскільки такої політики нема і нема людей ні в уряді, ні в міністерстві фінансів, ні в Нацбанку, які б так діяли, то суспільство приречене платити і на далі різким збіднінням через падіння курсу. В 2006 році дефіцит рахунку поточних операцій становив 1,6 млрд. дол., і доріс до близько 13 млрд. дол. у 2008 році. Після девальвації та кризи у 2009 році дефіцит повернувся до 1,7 млрд. дол., а у 2013 році доріс до 16,5 млрд. дол. Зараз дефіцит знову незначний, але якщо ми не змінимо структуру економіки та не збалансуємо виробництво для внутрішнього ринку і на експорт, то через кілька років ми матимемо ті ж самі курсові граблі. Девальвація невідворотна, якщо не змінимо економічну політику, точніше не виробимо її.

У.Т.: Стратегічний контекст зрозумілий, а що можна сказати про курс на перспективу кілька місяців?

- Чи є нинішній рівень курсу гривні адекватним? Якби минулого року з’явився оптимізм і надія на те, що економіка зростатиме, то можна було зупинитися на 12-15 грн./дол. Оскільки влада не дала такої надії, то негативні очікування завалили курс, а економічні реалії: свідоме зменшення платоспроможного попиту в країні, підвищення цін, утиски національного виробника - довершило справу. На сьогодні ми маємо близько 22 грн./дол. Різницю між цим курсом і, скажімо, 14 грн./дол. - 8 гривень на доларі потрібно віддати Яценюкові разом із Яресько та Гонтаревою. Із цих восьми, на мій погляд, шість треба віддати прем’єрові.

 
НОВИНИ