Наприкінці листопада 2004 року, у розпал Помаранчевого Майдану, мені як виконувачу обов’язків Голови Національного банку України довелося співпрацювати з Асоціацією українських банків та її президентом Олександром Сугоняком.

Наприкінці листопада 2004 року, у розпал Помаранчевого Майдану, мені як виконувачу обов’язків Голови Національного банку України довелося співпрацювати з Асоціацією українських банків та її президентом Олександром Сугоняком. Ми разом робили все, аби не допустити паніки на банківському ринку, викликаної політичною ситуацією, яка могла спровокувати фінансову кризу.
Тоді громадяни лякалися розколу країни. Здавалося, що крах банківської системи та економіки країни неминучий. Мешканці, насамперед Луганської, Донецької і Харківської областей, почали масово знімати гривневі заощадження і переводити їх у валюту. В цих східних областях тоді було зафіксовано найвищий курс продажу готівкового долара – до 7–11 гривень за долар.
Пам’ятаю, як 26 листопада 2004-го в тих складних умовах на прес-конференції я запевнив країну, що вітчизняна банківська  система працює, мов швейцарський годинник, а Національний банк усе контролює. Праворуч від мене сидів президент Асоціації українських банків, який тоді представляв інтереси 120 банківських установ. Він також запевнив журналістів, що фінансової кризи не буде. Разом ми підписали звернення до банківських працівників країни з проханням не встрявати у політичну боротьбу. Ми закликали їх продемонструвати високу надійність українських банків і виконати свій професійний обов’язок перед державою та її громадянами – зберегти в суспільстві довіру до банків. І нам це вдалося.
Співпраця Національного банку України з Асоціацією українських банків у ті неспокійні часи є прикладом ефективної взаємодії держави та громадських фінансових структур заради стабільності й розвитку національної економіки.