Все тільки починається

Олександр Сугоняко: «Економічну кризу подолаємо, якщо вийдемо з політичної»

Більше трьох місяців минуло після прийняття НБУ Постанови №319, якою він призупинив відтік депозитів з банків. Тоді АУБ заявила, що це відповідальне рішення Нацбанку дає законодавчій і виконавчій владі ресурс часу на прийняття і реалізацію антикризових заходів. Проте до цього часу не те що немає стратегії виходу з економічної кризи, але не проаналізовані і не виявлені причини: чому саме Україна опинилася серед п’яти країн світу, економіка яких потерпіла найбільше.

Макроекономічні проблеми впали на голови українців безробіттям, невиплатою зарплат і пенсій, інфляцією, падінням курсу гривні, фінансовими проблемами господарств, підприємців, банків...

Через падіння платоспроможності підприємств і населення - клієнтів банків, - через зростання ризиків кредитування погіршується стан і банківської системи. Люди, підприємства, банки дорого платять за кожен день кризи. З кожним днем все більше. І не видно цьому кінця. І немає з кого спитати.

Для суспільства подолання економічної біди є головним. Натомість для політиків є більш важливе – боротьба за владу, їм не до економічних проблем. За цих умов у країні поширюється і поглиблюється криза.

Очевидно, що економічну біду подолаємо, якщо вийдемо з політичної.

----------------------------------

1. Від 2004 року Україна у перманентній гострій політичній кризі. Реальне життя суспільства супроводжувалося виборами, розпусками парламенту, блокуванням його роботи, конфронтацією між гілками влади, між фракціями, між КМУ і Секретаріатом Президента, Прем'єром і Президентом.

Люди і господарства якось адаптувалися до того роздору, до шкідливої для суспільства діяльності гілок «влади», і виживали. Наближені  до «влади»  бізнесмени  жирували.

2. У цей час перебувала у кризі і українська економіка, тільки  -потенційній.  Її структура, енерговитратність, застарілість і зношеність устаткування підприємств надавали економіці кризового характеру. Структурні економічні реформи в Україні за всі роки незалежності не робилися, а так званий “крупний” бізнес, який зрісся з владою, разом з нею паразитували на старому економічному потенціалі України. По суті, той владно-бізнесовий мутант і все суспільство споживали те, що зробили попередні покоління, не думаючи про проблеми завтрашнього дня.

Після Помаранчевої революції, з суттєвим припливом  в Україну іноземного капіталу, з доступом українських компаній до фінансових ресурсів за кордоном, кризогенні структурні диспропорції були приховані під «повінню» залучених ззовні ресурсів. Недалека соціальна політика  Уряду  та популістське підігрівання споживчого буму притлумили і совість, і розум значної частини суспільства. Людина, бізнес, країна в цілому почали жити в борг. Точніше, споживати в борг. Країна п’яніла від можливості жити не по кишені і непомітно сповзала в системну кризу.

3. Те, що мало місце в економіці в останні роки: випереджуючі темпи росту доходів населення у порівнянні з темпами росту продуктивності праці,
негативне торговельне сальдо і дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, різке зростання зовнішньої заборгованості компаній, різке зростання споживчого кредитування при надзвичайно високому рівні енергоємності економіки, – все це разом  наближувало економічну кризу. Всі ці проблеми “покривалися” зовнішніми запозиченнями.  Як тільки перекрилися джерела зовнішнього фінансування - економічна криза з потенційної перетворилася в реальну, у видиму. Прийшло похмілля. Протверезіння  влади йде з великим запізненням.

4. З жовтня 2008 року наша країна знаходиться одночасно в політичній і економічній кризі. Це якісно нова ситуація для останніх років. Політична і економічна кризи, що діють разом в один і той же час, перетворюються у суспільно-політичну вибухову суміш,  вкрай небезпечну для країни.

Тепер, коли в Україні розгортається страшна економічна криза,  криза  влади стає проявом своєрідної суспільної гангрени. ЇЇ треба рішуче відсікти, бо політикам немає діла до економіки та проблем суспільства, – вся їх увага йде на поборення один одного. В той час люди, бізнес, суспільство все більше і більше платять за кожен наступний день кризи.

Зараз стає  очевидним – Україна  подолає економічну кризу, якщо  подолає політичну.

Вихід з економічної біди вимагає концентрації відповідальності і повноважень для того, хто береться навести лад.

5. Корінь політичної кризи – в аморальності та бездуховності   носіїв  владних повноважень. Всюдисуще хабарництво – не наслідок  поганих законів. Це наслідок морального розкладу, в першу чергу суб’єктів влади. Назовні такий стан влади проявляється у безпардонному протягуванні  егоїстичних інтересів на шкоду суспільним, прикриваючи все це   патологічною брехнею на «Свободах».

Вихід з кризи вимагає чесного погляду на стан речей. Більшість посадовців на це не здатні. Державні посади вимагають від тих, хто їх займає, душею вболівати за національні, державні інтереси, і бути здатними на цих рівнях мислити. Мислити категоріями держави, регіону, міста, села вони не можуть і не будуть.

Суспільне тло, на якому  існує політична криза –безвідповідальність. За цих умов персоніфікатор влади, що чинить несправедливо і непрофесійно, уникає політичної, юридичної і моральної відповідальності, безкарно ховаючись за публічною демагогією на тих же «Свободах» і не тільки.
 
6. Що означає вихід з політичної кризи ?

Персональна чітка відповідальність керівника держави за  вихід із кризи у визначений термін.

Концентрація владних повноважень, необхідних для забезпечення позитивних змін в економіці.

Узаконена домовленість між гілками влади про одночасні вибори Президента і Верховної Ради України по завершенні визначеного терміну, відведеного на вихід із економічної кризи.

7. На подолання політичної кризи в Україні є не більше місяця. Цей термін визначається станом української економіки, бюджету, банківської системи та суспільства. Цей стан, в свою чергу, вимагає негайного розроблення і здійснення економічних перетворень. Затягування з прийняттям таких рішень та їх реалізації щоденно наносить збитки людям, суспільству, країні. Через місяць вихід з кризи вимагатиме значно більшу ціну, яку заплатить суспільство, ніж якби це зробити зараз.

8. Як практично  вийти з політичної кризи?

На кому з нинішніх вищих політиків лежить персональна відповідальність перед Богом, народом і історією за те, що буде з країною в найближчі роки?  Юридично ця відповідальність розмита між Президентом, Верховною Радою і Прем’єр-Міністром України. Зрозуміло, не випадково. Але  морально вона лежить на Президентові України. Персонально на ньому:   народ поклав на нього відповідальність своїм прямим вибором.

Моральна відповідальність Верховної Ради не персоніфікована. Вона розмита між Головою Верховної Ради, фракціями, депутатами.

Прем’єр-Міністра України обирав не народ безпосередньо, а коаліційна більшість парламенту. Тому і відповідальність Прем’єра перед народом не безпосередня, а опосередкована через відповідальність перед коаліцією. Так чи інакше вона переадресовується Главі держави.

Отже історична відповідальність на час виходу країни з кризи лежить на Президентові країни. Якщо він здатний взяти на себе цю відповідальність, хай формує дієву команду і робить рішучі кроки.

Якщо Президент не хоче брати на себе всю повноту відповідальності, тоді він має негайно запропонувати країні позачергові вибори Президента і Верховної Ради України.

Якщо Президент буде затягувати з прийняттям цих рішень, суспільні сили, що усвідомлюють ціну цього зволікання, політично примусять його піти на позачергові вибори і Президента, і  парламенту.

Якщо Президент бере відповідальність на себе, то Верховна Рада України має узаконити повноваження Президента на цей час в царині здійснення економічних перетворень, врахувавши досвід передачі таких повноважень Президенту Кравчуку і Прем’єру Кучмі. Вона має узаконити також термін, на який надаються Президенту ці повноваження, і дату проведення наступних виборів Президента і Верховної Ради країни.

Якщо Верховна Рада України буде затягувати узаконення ліквідації політичної безвідповідальності в країні у кризовій ситуації, то суспільні сили, які розуміють ціну продовження кризи влади для суспільства, політично змусять її вчасно прийняти необхідні закони. На терезах – доля народу і країни.

Від нинішньої влади з її  безвідповідальністю, з її розпорошеністю на локальні бізнес-інтереси і внутрішніми конфліктами, з закоріненою аморальністю, з її системною недієздатністю можна чекати лише патологічно-неправдивого говоріння.

* * *

Автор шукав правди, яка одна для всіх. Викладений варіант виходу з кризи діючої влади видається логічно обґрунтованим, може ідеалістичний.  Але чи реальним?

Важко уявити собі, що діючі суб`єкти влади: Верховна Рада, Прем`єр - будуть діяти належно, як тут прописано. Є серйозні сумніви, що Президент теж буде діяти правильно. Це так.

Але якщо цей варіант виходу з владної кризи не буде швидко реалізований, за кожен день затримки український народ буде платити  все більшу і більшу ціну. І не лише в грошах. І це правда. Той, хто це розуміє, кому це болить, хто не хоче цього допустити, буде діяти. Від того, наскільки масовий і організований буде тиск громадськості на владу, залежатиме реальність подолання політичної кризи, а через це і економічної.

Олександр Сугоняко

Газета “Голос України”, № 19 (4519), 4 лютого 2009 р.
http://www.golos.com.ua/article/1233671618.html

 
2009-02-04
 
 

Александр Сугоняко: «Без радикального повышения доверия к власти мы не избавимся от долларизации экономики»

Михаил Мищишин



Президент Ассоциации украинских банков опасается засилья иностранного капитала в Украине и вместе с тем радуется приходу инвесторов, прогнозирует, что в 2007 году банки повернутся лицом к клиенту и многое теперь будет решать качество управления.

— Каковы, по-вашему, кредитные ставки в Украине, высокие или низкие? Очень разные мнения звучат на этот счет.

— Сейчас у нас сравнительно хорошие кредитные ставки, если сопоставить их с инфляцией, о которой мы почему-то все время забываем, когда говорим, что кредиты дороги.

— Давайте сопоставим.

— Объяснение здесь очень простое. Инфляция 11,6%. Это означает, что гривневый депозит банку невозможно привлечь дешевле, чем под 12-13%. И все. А в кредите будут учтены еще и всевозможные риски. Их у нас немало. Если говорить об экономических рисках, то банки их уже научились просчитывать. Они знают, как ведут себя рынки, в том числе и внешние. Но в части, связанной с действиями правоохранительных и судебных органов, риски и издержки сумасшедшие. Туда лучше не попадать. Там все покупается. Административные риски, связанные с деятельностью контролирующих органов, — то же самое. Если бы не было этого бюрократического козырька над экономикой, то риски и, соответственно, цена кредита были бы значительно меньшими.

— Что такое административные риски?

— Это когда ни с того ни с сего «наехала» налоговая на клиента и он «упал». И вернуть кредит уже не может. Или государственная политика в отношении села. О фермере никто не думает. Бюджетные деньги идут посредникам, которые, как пиявка, сидят на фермере. И риски на селе очень велики. В целом государство не работает над снижением рисков в экономике.

— Тем не менее бюджет многим отраслям компенсирует ставки по кредитам.

— Для нас это — хороший сигнал. Если угольщикам и энергетикам будут компенсировать процентные ставки, то понятно, что государство заинтересовано в этих предприятиях. Налоговики их не пустят по миру, и поэтому банковские деньги туда охотно пойдут. Но этот инструмент — удешевление кредитов с помощью государства — можно было бы использовать куда как мощней. Потому что для банкиров он как зеленый свет: в этой отрасли будет все спокойно. И туда можно давать деньги. Но для бюрократа он означает утрату контроля над перераспределением средств. Поэтому государство компенсацию процентов по кредитам использует неохотно.

С самого начала деятельности Ассоциации бюрократия встретила нас очень враждебно, и до сих пор относится к нам как к конкурентам в споре, кто распределяет деньги: банкир или чиновник. Тем не менее в 2006 году капитал украинских банков вырос в 1,7 раза. Это — рекорд. Почти что в 2,4 раза увеличилась сумма кредитов физическим лицам, которая составляет почти 80 млрд. грн.

— Как вы прокомментируете заявление главы Нацбанка Украины Владимира Стельмаха о том, что банки очень завышают цену валютных кредитов?

— Это обязанность Нацбанка — отслеживать системные риски. Валютные кредиты означают долларизацию экономики, это дополнительные валютные, монетарные и курсовые риски, которые заходят в нашу страну вместе с иностранной валютой. За них отвечает Нацбанк. Поэтому можно понять, почему он поднимает эту тему. И украинские банки разделяют обеспокоенность НБУ, поскольку эти риски носят системный характер и их необходимо минимизировать. В чем мы расходимся — как именно уменьшить долларизацию экономики. Но даже самые лучшие подходы НБУ не смогут решить эту проблему в принципе. Доллару пока что больше доверяют, чем гривне. Клиенты банков предпочитают брать кредиты в валюте, потому что они не понимают перспектив гривны, что с ней будет, например, через два года.

— И с долларом тоже неясно что будет.

— Да, и долларовые риски возрастают. Поэтому проценты по евро — другие, чем у доллара. Но в целом никто не знает, что дальше будет с гривной. В сущности, это недоверие к украинской власти. И без радикального повышения доверия к власти мы не избавимся от долларизации экономики и, кстати, снижения процентных ставок также. Когда президентом Украины стал Леонид Кучма, начался рост доверия к государству, а вместе с ним и к гривне. Тогда были зафиксированы самые высокие темпы роста депозитов в национальной валюте. Потом доверие к власти вновь снизилось, и все вернулось на круги своя. Более того, в 2004 году люди доверяли банковской системе уже больше, чем президенту. И это показал тогдашний депозитный кризис.

— Вы говорите о введенном в то время дневном лимите выдачи наличных на карточки?

— Да, и о нем тоже. Вспомните, как президент Кучма заявил, что через три дня банковская система рухнет. Но люди ему не поверили. Никто не бил витрины банков. И никто в массовом порядке не побежал забирать свои деньги. Через месяц все восстановилось. Экономических причин для кризиса не было. Были психологические. Мы проводили тогда много пресс-конференций, рассказывали об этом. Люди поверили не президенту, а нам.

— Чем вызвано то, что украинскую банковскую систему называют передовой, но в то же время один, например, польский банк с иностранным капиталом стоит чуть ли не как вся первая десятка украинских?

— Каждое сравнение хромает. Если мы берем абсолютные показатели нашей банковской системы, то она является еще очень слабенькой. Но если мы ее сравним с нашим валовым внутренним продуктом, сопоставим активы и ВВП, то мы увидим, что мы опережаем Россию, Румынию, Сербию, мы почти что такие же, как Польша. И это говорит о том, что у банковской системы есть потенциал. Но мы не можем расти быстрее, чем экономика. Почему, вы думаете, иностранные банки сейчас так активно заходят в Украину?

— Догадываюсь, но все же спрошу — почему?

— Потому что их собственники хотят заработать. И у нас есть на чем заработать. Процентная ставка у нас высокая, а ресурс у них дешевый. Маржа — пристойная. Почему бы и не поработать? Кроме того, кредиты, которые они выдают украинцам, мы тратим в основном на покупку их западных товаров. Таким образом, иностранные деньги заходят в украинские банки, оттуда попадают к населению, а дальше — возвращаются за рубеж в виде оплаты произведенных там товаров. И этот вихрь (Александр Сугоняко рисует схему на листке бумаги. — Ред.) снова уводит иностранные деньги из Украины. В прошлом году кредитов выдано на 79 млрд. грн. И только то, что выдано на ипотеку, осталось тут. Но автомобили, мебель, бытовая техника — деньги за них в основном уходят на Запад. Это $15 млрд. инвестиций бедных украинцев в Европу. Конечно, они были бы совсем не лишними тут. Сейчас у нас кредиты населению составляют треть всех кредитов. А если будет половина? Ведь мы к этому идем. Тогда получится, что одной половиной украинского кредитного ресурса мы кредитуем Украину. А другой — западные экономики. Это означает, что вскоре значительная часть людей в Украине могут остаться без работы.

Правда, надо понимать, что деньги не уходят, а возвращаются на Запад. Потому что они пришли оттуда. И часть их все-таки остается в Украине и может быть использована на других рынках: страховом, фондовом, пенсионном. И это — отчетливая тенденция минувшего года. И в 2007-м она также будет продолжена. Так что в целом негатива от присутствия иностранного капитала в Украине на макроэкономическом уровне нет.

— Многие украинские банкиры заявляют, что им не страшна конкуренция с иностранцами.

— Это бравада. Конкурировать с зарубежными монстрами крайне сложно. Крупный европейский банк может легко скупить всю первую десятку наших банков. Если за «Аваль» дали миллиард (в августе 2005 года «Аваль» был приобретен группой Raiffeisen International за $1,028 млрд. с мультипликатором (отношение цены к основному капиталу) 3,9. — Ред.), а им сейчас кто-то предложит пять млрд., то завтра мы можем иметь монопольную банковскую систему, которой будет управлять кто-то один. Бизнес есть бизнес. И часто его покупают, чтобы затем продать.

— А как обстоит дело с присутствием иностранного капитала у соседей Украины?

— Поляки сейчас его ограничивают. Когда итальянцы захотели установить контроль над двумя самыми большими их банками, то поляки пошли даже на нарушение Женевских соглашений, и у них возникли проблемы с Евросоюзом. Но Польша отстаивает свою позицию. Получив из бюджета ЕС E60 млрд. на развитие своей инфраструктуры, поляки, тем не менее, пытаются, что называется, сохранить чувство меры в отношении иностранных банков.

— В Украине, похоже, этот поезд уже ушел. И теперь в ее банковской системе влияние иностранного капитала весьма ощутимо.

— Да, ушел. Треть капитала в банковской системе Украины принадлежит иностранцам. Но при желании его (поезд) можно и вернуть. С нашими западными партнерами никто не разговаривает на равных. Все находятся в полусогнутом состоянии. Пока еще отсутствует четкое понимание: будет или нет развиваться украинская экономика — это зависит от украинского капитала, который рождается и работает на нашей территории. Иностранные деньги могут лишь ускорить этот процесс. Но пока что у нас нет хороших конкурентных условий, которые привлекали бы иностранный капитал и в другие секторы экономики, а не только банковский. Создай мы их — инвесторы выстроились бы к нам в очередь. Но пока капитал вывозят из Украины. Пока мы еще не овладели собственной экономикой. Мы не являемся хозяевами в своей стране. И не можем диктовать условия инвесторам. Поэтому у нас такая бестолковая политика в привлечении иностранного капитала.

— Получается, что вступление в ВТО только ускорит фактическое поглощение экономики Украины иностранным капиталом.

— ВТО — это цель или средство? Говорят, что это средство получения дополнительных рынков сбыта на Западе. А кто ж у нас будет их осваивать? У нас уничтожена легкая, электронная промышленность. В таком же состоянии находится машиностроение. Мы отдали свои рынки сбыта иностранцам. И с каждым годом в легкой промышленности положение все больше ухудшается. Теперь вот отдаем банковский сегмент. А с чем мы выйдем на внешние рынки? С металлом? Завтра мы поймем, что производство чугуна и стали — это не то, что необходимо для нашей экологии. А природные ресурсы надо бы и потомкам оставить.

— Какие банковские специалисты будут востребованы иностранным инвестором? Одни украинские банкиры считают, что наш персонал вполне обучен, знает рынок и соответствует зарубежным меркам. Другие опасаются прихода иностранных специалистов.

— Западным банкирам необходимы узкие специалисты. За счет этого достигается эффективность бизнеса. У нас все-таки много специалистов с широким горизонтом мышления. Сейчас управление банком становится многофакторным и сильно усложняется. В связи с этим очень важно качество корпоративного управления. Пока в части разграничений прав и ответственности собственника, главы правления, членов наблюдательного совета качество управления остается в Украине невысоким.

— Поэтому многие банки создают сейчас управляющие компании, которые планируют и развивают бизнес, оставляя собственно банку функции своеобразного сбыта?

— Да, сейчас иначе нельзя занять и отстоять свое место на рынке. Качество управления начинает играть первостепенную роль.

— Ваш прогноз на 2007 год?

— Этот год будет годом роста качества банковских услуг. Банки, что называется, повернутся лицом к клиенту. Они будут стремиться установить прозрачные и простые, понятные людям отношения. Пока клиенту тяжело понять, какова реальная ставка по потребительскому кредиту. Он облагается всевозможными дополнительными проплатами: страховкой и другими услугами.


ДОСЬЕ «ПРОФИЛЯ»

Александр Анатольевич Сугоняко родился в 1953 году на Черниговщине. Окончил Винницкий политехнический институт по специальности «радиоинженер». Трудился рабочим, мастером, начальником цеха, начальником Житомирского районного узла связи, преподавателем политэкономии в Житомирском филиале Киевского политехнического института.

Женат, воспитывает дочь и сына.

В 1990—1994 годах — народный депутат Украины.

С апреля 1993-го — президент Ассоциации украинских банков.

 
 
2007-02-21
 
 

З Днем Свободи!

  Асоціація українських банків вітає всіх своїх членів і колег, всіх українських громадян із Днем Свободи. Всіх, хто рік тому разом стояв на Майдані за свободу, за правду.
Рік тому українці зробили визначний історичний крок до власного самозвершення як нації.
Це було проявом духовної боротьби людей в самих собі. Боротьби не за когось, а саме боротьби в самих собі, боротьби з неправдою і страхом у власних серцях. Цей крок допоміг людям позбутись основних ознак підневільного люду, ознак “совка”.

Нас десятиріччями вчили – “ти гвинтик”, “від тебе нічого не залежить”. Але рік тому українець вийшов на Майдан і сказав – “ні, я людина”, “не гвинтик”, “від мене залежить чимало”, і переміг. Себе і режим.

Нам десятиріччями нав”язували спокривджені цінності “комуністичної моралі”, яка потребувала від людей писати доноси, зраджувати батька, брата, сусіда, знайомого чи стороннього. Але рік тому українці показали справжній дух братерства. Ми бачили на Майдані щирість і відкритість людей, допомогу один одному, ввічливе ставлення один до одного, єдність і одностайність у добрі.

Радянська система “виховувала” страх перед владою. Але рік тому люди побороли цей страх, і перемогли. В першу чергу перемогли у власних серцях.

Люди позбавилися в собі “совка”. Це велика, історична подія.

Інша справа, що наша духовна перемога не перетворилась на перемогу соціальну, економічну, політичну. Це факт. Щоб це було, мусимо (і президент, і міністр, і бізнесмен, і пересічний українець) постійно бороти в собі зло: прагнути до правди, не брехати, не давати і не брати хабара, бороти того самого “совка”.

Світлі досягнення Майдану – в наших серцях. Це наше надбання, яке ніщо вже не перекреслить.

Ми добре знаємо, чим керуються критики Майдану. Це позиція вчорашнього, чорного минулого. Воно іще лишається в серцях людей, але воно не є вже панівним.

Як і до помаранчевих подій, Асоціація українських банків відстоювала зрозумілу, принципову і правдиву позицію. Такими ми хочемо бути й надалі. І хочемо, щоб і всі українці, не зневірювались, але залишались самими собою, твердо стоючи на грунті правдивості, гідності і волі. Майдан нам всім дав добрий орієнтир.

Від щирого серця зичу всім здоров”я, успіхів, любові і добра. І нехай у вашому житті духовні перемоги будуть щоденними. Нехай вони звершуються змінами соціальними, економічними, політичними в нашому суспільному житті добром і добробутом в кожній родині.


Президент Асоціації українських банків
Олександр Сугоняко
 
2005-11-22
 
 

Олександр Сугоняко: Насильство над журналістами, священнослужителями і віруючими неприпустиме!

4 лютого у центрі Києва (вул. Трьохсвятительська, 8-а, під. 1) колишніми прихильниками В.Януковича було вчинено бандитський напад на редакцію всеукраїнської релігійно-філософської газети “Наша Віра”, яка виступала проти втягнення Церкви в передвиборчу агітацію. Протягом вже понад 16 років редактором газети є доктор філософії, лауреат Шевченківської премії та Міжнародної премії ЮНЕСКО Євген Сверстюк. Людину, яка відбула 12-річне ув”язнення і заслання у радянських таборах за свої переконання і літературні твори, відому в Україні і на Заході від 60-х рр. як учасник національного опору, організатор “самвидаву”, а тепер редактор всеукраїнської газети, Президент Українського ПЕН-Клубу і співорганізатор ВГО “Громадянська Позиція”, групою молодиків із застосуванням грубої фізичної сили було викинуто із власного кабінету на вулицю. Разом з Євгеном Сверстюком було вчинено насильство над відповідальним секретарем редакції, багаторічним в”язнем сумління  Віталієм Шевченком та канцлером Патріархії УАПЦ, настоятелем церкви Св. Димитрія Солунського (розташованої у цьому ж приміщенні) о.Валерієм Копійкою, яких було брутально, із нанесенням побоїв викинуто на сніг. Очолив протиправний напад і побиття видатних українських громадян – митрополит Мефодій (Кудряков), який під час передвиборних перегонів відкрито агітував за провладного кандидата.

Як громадянин України і Голова оргкомітету ВГО “Громадянська Позиція” заявляю   рішучий протест проти  цих брутальних, протиправних дій. В нашій, вже вільній Українській державі, жодне спірне питання (майнове, політичне чи  будь-яке інше) не може вирішуватись за допомогою насильства. Це противно самому духові українського народу, що  проявився на нашому помаранчевому Майдані як дух миролюбивий. Для розв”язання спірних питань в українців існують судово-правові важелі вирішення спорів, передбачені Конституцією України, чинним українським законодавствам. Хто - хто, а християнин і священослужитель мав би це якщо не знати, то відчувати. Схоже громадянину Кудрякову це не дано.

Те, що відбулося  4 лютого в редакції всеукраїнської газети “Наша Віра”, є демонстрацією кадебісько-сексотських метовів війни з українським народом за храми, приміщення, партії і т.п., що мало місце в 90-х роках минулого століття. Я розцінюю це як виклик Майдану і новій українській владі, як виклик всім чесним українським громадянам, які знають історію країни, її золоті сторінки, в тому числі і вписані шістдесятниками, нашими батьками, над якими дозволив собі чинити насилля цей Мефодій.

Від імені ВГО “Громадянська позиція” вимагаю негайно повернути господарям ключі від приміщень редакції, храму і канцелярії, дати можливість працівникам газети повернутись до виконання своїх службових обов”язків, а віруючим – вільно молитись у своєму храмі, та притягнення до відповідальності винних у насиллі над українськими громадянами.

Ця подія засвідчила – люстрація потрібна не лише в середовищі державних службовців, але й серед священників, бо дії деяких з них дуже нагадують дії КГБешних провокаторів.

В нашій Україні не може і не повинно бути такого. Насильство не характерно для  нас,  нашої української  ментальності і традиції. Тим паче це неприпустиме для людей, які називають себе християнами і священниками.

Олександр Сугоняко,
Голова Оргкомітету ВГО “Громадянська позиція”,
Президент Асоціації українських банків


Оголошення:
12 лютого 2005 р. о 10.00 біля входу в захоплені приміщення редакції газети “Наша Віра”, храму Св. Димитрія Солунського та канцелярії Патріархії УАПЦ (вул. Трьохсвятительська, 8-а, під. 1, навпроти Міністерства закордонних справ) відбудеться молебень, на який запрошуються журналісти та всі люди доброї волі, які бажають підтримати колег і співгромадян, над якими вчинено насильство.

ВГО “Громадянська позиція”
 
2005-02-11
 
 

Цивілізаційний і людський аспект українських виборів

Чергові президентські вибори в Україні є подією, важливою для Европи, якщо не для всього світу. Недаремно їм приділяється підвищена увага закордонних політиків і ЗМІ. Нещодавні приїзди до Києва чільних представників ЕС, головних редакторів російських ЗМІ, подання на розгляд Конгресу США законопроекту щодо українських чиновників, заяви ЕС, США, Канади, інших країн з приводу дотримання прозорості наших виборів – свідчення того. Зсування керівництва РФ до безпосередньої участі в українській виборчій кампанії – теж свідчить про це, і не тільки.
 
Але в першу чергу це подія для нас, українців*. Історична подія.

Україна вагітна ідентичною своєму духові владою, що виразно проявилося вже на минулих парламентських виборах. На цих, президентських, нова влада має започаткуватися.

Зупинити терор проти українців, що здійснювався чужою владою в духовній, культурній, навіть біологічній площині народного життя протягом століть, продовження цього терору в останні 13 років вже “своєю”, але колоніальною за своєю суттю владою – випадає цим виборам. Започаткувати нову владу, що організовує життя українського суспільства на притаманних йому засадах Закону.

Більша частина народу прагне таких змін. Владна ж його частина цього не хоче. В суспільстві наростає напруга.

Як Україні провести зміну влади, щоби при цьому не завалити собі виходу на свою потенційну цивілізаційну стежку?

Пошукаємо відповіді на це питання в координатах політичних і християнських цінностей, пам’ятаючи, що за вікном – ХХІ століття.

* * *

Вибори – духовний зріз


«Коли дому Господь не будує, даремно працюють
його будівничі при ньому!
Коли міста Господь не пильнує, –
даремно сторожа чуває!» (Пс. 127, 1)

Українська проблематика є фрагментом проблемного поля Західної цивілізації, до якої належить і Україна. Коріння проблем – у втраті зв’язків з Богом. Власне, існуючі проблеми західних країн є матеріалізацією цієї тяжкої духовної хвороби. Екологічна війна з Землею, гарячі і холодні, економічні та інформаційні війни між країнами, війна проти людини, яка здійснюється шляхом позбавлення її природного і сакрального укорінення є наслідками того, що у цієї цивілізації “Бог помер”. Вона вільна від Бога. Боже – вільна.

Носії християнського світогляду недовірливо ставилися до самого духу епохи Відродження ще тоді, коли він лише починав торувати безбожний шлях для Европи. Голандець Ієронім Босх, сучасник Рафаеля і Леонардо не вірив у рай на землі, обіцяний італійськими гуманістами. “Життя без християнських орієнтирів позбавлено сенсу і перспективи. Власне (ця) перспектива скерована до пекла”, - писав він. Він виявив найвразливіше місце у доктрині гуманістів – це “культ насолоди, психологічне наставлення на життя без страждань і труднощів”. То був початок відходу від Бога. ХХ століття – кінець його. Далі саме пекло. Технологічне мислення через науку і техніку здобуває владу над видимим світом, але мертвий дух несе смерть. “Коли вмер Бог, і вмер дух - на наших очах вмирає людина! О, приятелі: - Рятуймо людину серед нас, рятуймо людину в нас” (М.Шлемкевич).

Сьогодні в Европі духовний колапс констатують не лише релігійні діячі, люди культури, але й політики. ” В наші дні розвивається новий культ безвідповідальності, прославлення “відсутності провини” коштом забуття етики. Це щось схоже на смерть релігїї". (Романо Проді). Дійсно, якщо помер Бог, як може жити релігія?
 
І все ж потяг людей до релігії, до Бога не пропав остаточно. “Навпаки, в народі живе традиційне поняття про святість, про людину як творіння Боже, про цінність людського життя. І можна сказати з певністю, що виразна опозиція народу до безбожної влади є великою мірою опозицією моральною.”( Є.Сверстюк). Про це свідчить і те, що в Україні тільки парафій УПЦ МП ( без парафій УПЦ КП, УАПЦ, УГКЦ, УКЦ та інш.) за даними РПЦ є 10,4 тис., в Росії - 12,6 тис. Можливо, страждання більшості українського люду в останні роки, його розп’яття наблизили людські душі до Бога, посилили бажання мати богобоязнену владу, яка б не визискувала, не мучила їх так, не вимагала від них принизливої данини у різних формах , не заважала б, а сприяла їхній праці, навчанню, виконанню обов’язків. Реальна підтримка значною кількістю виборців кандидата-християнина, що має чесне і мужнє лице – беззаперечний факт нашого суспільного життя, який свідчить про матеріалізацію прагнення людей мати владу, яка орієнтує суспільство на добро.

Разом з тим, потяг населення України до релігії, до християнства притлумлюється домінуванням у владно-бізнесовому середовищі прагматично-технологічного розуму, для якого сила знаходиться поза межами добра і зла. Цим постулатом все відвертіше керуються і на Заході, але в посткомуністичній Україні, для персоніфікаторів влади, цей постулат є своєрідним символом віри, який є “гідним” продовженням більшовицького – мета виправдовує засоби; морально все, що служить перемозі і т.п. При владі в Україні сьогодні й ті, яких п.Медведчук самокритично охарактеризував як людей, що не обтяжені виконанням десяти заповідей. Вони розуміють лише силу і користь, і не приховують цього. Вони вважають, що завдяки їхній силі вони можуть і далі володарювати. Народ і його лідер “слабкі”, “не мають дивізій” і тому мусять підкорятися їм – ось стрижень їхньої філософії. А ті люди, що згадують про добро і зло, про моральність, на їхню думку, теж керуються своєю користю, бо в них немає сили. І не побачили ці духовні сліпці, як на очах обвалився всесвітній комуністичний монстр, вибудуваний на силі. Згадаймо жарт І.Сталіна: ”А скільки у Римського Папи дивізій?” - Дивізії не допомогли генсеку... Мудрі люди знають, що сила зброї королів, царів поступається моральній силі, знають, що “немічний може зрівнятися з могутнім за допомогою правди, ніби за допомогою царського розпорядження” (Симона Вейль).

Бо правда, то гора небес, і немає нічого вищого за правду. Ідея зміни влади оволодіває масами, і тому стає матеріальною силою. Це знають і марксисти. Для України важливо, як відбудеться ця матеріалізація. Важливо, щоб нас не вивели на стезю “октябрьской революции”. Виходячи з розуміння духовної суті політичного протистояння в Україні, беручи до уваги його загальноцивілізаційний аспект і пам’ятаючи вікопомні “Книги буття українського народу”, опозиція мусить дати бій на іншому полі – моральному. Лише захопивши моральні висоти, які є стратегічними, вона може отримати перемогу. Ця виборча кампанія є відповіддю на один з її цивілізаційних викликів. Ці вибори будуть відповіддю на головне питання – чи живий український дух, чи здатна в ХХІ столітті хоч одна країна, що належить Західній цивілізації, відродитися як християнська.
 
На наших президентських виборах відбувається протистояння у духовній площині між раціонально-технологічним, матеріалістичним розумом і народною релігійною свідомістю. В цьому протистоянні, з одного боку, земна сила персоніфікаторів прагматичного розуму без моральних табу, а з іншого – зболіла і сумна українська душа, нагая і без прикрас, тривожна і непевна в собі разом з позбавленим теплої одежі мислі і образу скитальцем - українським духом, який попри все прагне правди і справедливості. Можливо це вирішальна для ХХІ століття духовна битва. Первозданний стан майже видимої боротьби добра і зла. І справжній вибір людських душ. Вибір, який визначає не лише наше майбутнє. Хоча в першу чергу – наше.
 
Для людей , які реально оцінюють основних претендентів на посаду Президента України, вибір між цими кандидатами – це часто вибір між страхом земним ( перед головою держадміністрації, сільради, директором, ректором і т.п., перед владою взагалі) і страхом Божим. “Бійся Бога, а не влади” – чим не гасло для теперішньої виборчої кампанії? Через подолання страху людського і навернення до страху Божого в людських душах і в Україні відроджується Спаситель. Каже Еклезіаст:” Бійся Бога і заповіді його виконуй, бо в цьому для людини все.” І для суспільства.

Люди без страху Божого в душі – духовно схиблений продукт божевільного ХХ століття. Від відсутності цього страху дехто в Україні лохне*, дехто – хаміє**. І відчай, і неповага до людей є різними проявами одного і того ж - заперечення Бога в собі. Одні люди опинилися внизу, інші – зверху суспільної піраміди. Але і ті, й другі – духовні покручі. В наверненні до Бога криється не лише наше індивідуальне спасіння, але й можливість утвердження в нашій країні притаманного нам суспільного порядку. Порядку, який будувався б на камені християнських цінностей. Теперішні вибори лише начин цієї роботи. Але начин.

Та ж духовна проблема і на Заході. “ХХ1 століття або буде релігійним, або його взагалі не буде” (Фромм). Тільки для західних народів навернутися значно важче, бо їм і без Бога добре живеться. Їм важко так оголено і первозданно сприйняти катастрофу відсутності зв’язку з Богом, катастрофу відсутності справжнього буття, бо душа західної людини оплутана спокусами, нав’язаними ззовні. В липких обіймах спокус конають душі, що втратили коріння. А зменшення інтенсивності спокус повертає обезкорінені душі обличчям до жахів смерті, від якої немає спасу...
 
Формування основ цивілізації, яка базується на духовних вартостях, в якій гармонізовано використовуються і сакральні, і природні знання є тією органічною функцією, що покладена на українську націю. Ця функція є істинною національною ідеєю України, що предвічно встановлена в плані Бога, і що так виразно відбито в нашому духовному спадку Києво-Печерських подвижників, Кирило-Мефодіївських братчиків, Григорія Сковороди, Тараса Шевченка.
 
Криза духовності в українському суспільстві – це передовсім криза совісті.

Журналісти йдуть на виборчу акцію опозиції, бачать, що в дійсності відбувається, хто б’є вікна і ... безсовісно дурять люд не-правдою. Міліціонери роблять обшуки і підкидають вибухівку. Замість захисту громадян – б’ють їх молотками. Той сидить, пише темники, виправляє дійсність у відповідності до свого куцого розуму, богоборствує. А власник каналу і придбав його для того , щоб про “ нас про мерзотників, ніхто і слова сказати не смів, а ми, мерзотники, про кого задумаємо, що хочемо, те й гавкаємо!” (Салтиков-Щедрин). У нас безсовісні при владі. Вони всіх інших примушують йти проти власного сумління. Так вони всіх роблять рівними собі. Кругова порука зла. Якщо перестати грати роль їх підданих і “подільників” – вони перестануть бути нашими начальниками. Змінись сам. Стань вільним і іншою стане країна. Щоб витягнути суспільство з цієї духовної помийної ями, опозиції потрібна моральна перемога над собою: стати на шлях Закону, озброїтися правдою і любов’ю. Лише за цим прийде справжня перемога над опонентами. Вибір такого шляху є справді цивілізаційним і він вимагає, щоб у боротьбі з владою керівним був також і християнський позитивний принцип. Це вже чуже, коли до опозиції домішується отрута ненависті й гніву. Зрозуміло, що лише морально сильні й вільні люди можуть керуватися таким принципом і долати грубу силу, яку уособлює сьогоднішня влада. Ніяка сила не переможе добродійних, сміливих і совісливих людей. Безсовісні змушені будуть віддати владу опозиції, якщо вона буде знати свій обов’язок і дотримуватися цих принципів слідом за лідером. Але опозиція не суддя, а сторона в справді цивілізаційному протистоянні.
 

Вибори – людський вимір

«І наша правда хай буде без докору й
повна розуміння»
М. Шлемкевич
 
«Держава відповідає перед людиною
за свою діяльність»
Ст. 3 Конституції України
 
Чому, власне, ми мусимо неодмінно змінити діючу владу? Відповідаючи на це питання, можна написати не одну книгу, дискутуючи з представниками влади. А можна відповісти коротко:
  1. За роки правління посткомуністичної влади наша країна недораховується... майже... 5 000 000 українських... життів...
  2. У період 1940-1946 р.р. виробництво промислової продукції в Радянському Союзі знизилося на 24 %. У період з 1990 – 1999 р.р. виробництво промислової продукції в Україні знизилося на 49%.
  3. Ліна Василівна Костенко про результати діяльності влади в незалежній Україні написала так: “в оптиці аналітичного бачення це виглядає як свідомий розвал України”. ЇЇ висновок: ”у нашої влади спільних цінностей з українським народом немає”. Власне, це вирок.
  4. Люди поділяють таку оцінку: довіра до влади не перевищує 10 %.

За таких результатів діяльності у персоніфікаторів влади немає моральних підстав претендувати на те, щоб залишитися при владі. Отже, залишається груба сила.
 
Сьогоднішня влада в Україні за походженням, за методами і результатами діяльності є спадкоємцем вчорашньої. А її пряма підтримка Москвою висвітлює той факт, що президентські вибори в Україні мають характер звільнення українського народу не тільки від “своєї”, але й зовнішньо-колоніальної влади, чия нав’язлива присутність в українській політиці очевидна. Імперія валиться і готова хоч під власними руїнами похоронити Україну.
 
Проте в Україні загострюється саме внутрішня політична криза. Наростає глибоке незадоволення народних мас, хоч воно дещо притлумлене олжею і страхом, накинутими павутинням так званого адмінресурсу. Очевидно, що і та, й інша сторона протистояння - це все український народ, і після подолання кризи вони мають спільно існувати. В іншому випадку нація опиняється в стані внутрішньої війни, яка не залишає ніякої надії на співіснування різних її частин. Без діалогу сторін тут не обійтися. Але діалог буде, якщо верх візьме моральна сила опозиції. В іншому варіанті – жорстка форма авторитаризму гарантована.
 
Сьогодні в Україні виборчі події розгортаються на двох окремих полях: адміністративно-ресурсному, яке цілком контролює Президент України, і, якщо можна так сказати, на полі народного волевиявлення, яке він не контролює. Технічні кандидати, ЗМІ, фінанси, силові відомства, ключові владні фігури, і ... підступні ініціативи – все “під патронатом Президента”. І за наші кошти!
 
Контрольованим є головний кандидат від влади. Він діє за інструкцією, жваво демонструючи старання і добрий вишкіл. Цей кандидат добровільно у грі, і йому дали надію на особистий успіх.

Адміністрація Президента, як пес реп’яхами, обліплена брехнею. Вона демонстративно зловживає владою і дихає ненавистю. Їй платять взаємністю усі учасники перегонів, що робить її геть залежною від хазяїна.

Дещо самостійну гру почала вести Верховна Рада. Але її ресурс не такий, щоб зламати спланований хід подій. Що там говорити, якщо Президент України зміг включити в якості свого гравця, до свого адміністративного ресурсу... Путіна! Певною мірою він контролює і опозиційного лідера, контролюючи частину його оточення. Ось лише один свіжий приклад: опозиція висуває кандидатуру на голову парламентської комісії для розслідування отруєння і заявляє, що вірить лише цьому голові. А цей “голова” говорить те, що треба владі, при цьому ще й намагається закрити опозиційний 5-й канал, бо, бачите, його образили. Сам Президент Кучма “заступається” за свободу слова. Яка бісівськи витончена і цинічна гра!

У цій президентській кампанії діючий Президент об’єктивно не може програти, бо він не є її учасником, він її “патронує”, і, як такий, він готовий до різних кінцевих її результатів. Вони прораховуються.
 
Без сумніву, Кучма має генеральний план залишитися при владі, зірвавши вибори. Якщо вдасться. Він не нав’язує своєї волі прямо. Визначив допустиму зону дії основним учасникам. І конструює монадну реальність. Але справжня політика не дискретна. Це безмежний потік, який не прораховуєтья і не піддається апаратним інтригам повною мірою. Головний учасник виборів – народ. Але у Президента Кучми є хороший хід і за умови успішного включення народу у виборчий процес. Саме він, Президент Кучма, буде визначати як далі підуть події. Не куди - це визначатиме народ і виразник його волі, а саме як. У Кучми опинилася головна козирна карта, причому карта історичної ваги. Не в Януковича, Медведчука, чи навіть Путіна. Щодо опозиційного кандидата, то він не грає, він діє за волею народу (а значить Бога). Це не гра – це життя. А інші грають у свої свавільні ігри. І Президент України – теж. Але ставка у його грі –найвища. Від його вибору в значній мірі залежить, чи порине Україна в хаос, чи він допоможе їй достойно на очах усього світу стати на шлях цивілізованого життя. В нього до кінця зберігається можливість вчасно зробити вибір, гідний керівника держави. Вибір, завдяки якому і український народ, і світ багато що зрозуміє і простить. І нащадкам зарахується, бо то вибір не лише політичний але й моральний. Проте у нього залишається і інший вибір: дорога зла. Очевидно, що політик Кучма в своїх діях керується аргументами сили, а не моралі. І його вибір буде визначатися не моральними міркуваннями, а тим, як поведе свою справу опозиція і її лідер.

Не можна виграти, якщо всі твої дії передбачаються і контролюються суперником. Не можна виграти, якщо ініціативою володіє він же. Якщо ти змушений тільки реагувати на його дії, грати в його гру, ще на його полі.

Це вірно особливо тоді, коли твоя сила схожа з силою Атланта. Поки стоїш на землі – ти сильний, а відірвали тебе від неї, то й сила пропала. Так було на минулих парламентських виборах. Допоки народ був реальним суб’єктом політики - переможцем була опозиція. А тільки-но політики-переможці опинилися в апаратному середовищі і відлучилися від сили народу, то на оформлення перемоги не вистачило сил. Апаратно переміг Президент, який добре володіє аморальною апаратно-ресурсною силою. І він пам’ятає про цей факт. І ця пам’ять дає йому надію опинитися зверху і на цих виборах. Лише коли він побачить, що його сила не здатна перемогти, точніше – не здатна і далі утримувати зв’язаною силу народу, він може визнати волю народу до нової влади. Але владу він нікому не подарує. На моральні дії Кучми не варто особливо розраховувати, але на розумні – можна. Мова йде про те, що для перемоги опозиції над “правдою сили” недостатньо мати моральне право на владу. Має бути ще відповідне діяльне право, освячене волею народу.

Народ у своїх діях дуже обмежений через відсутність можливості демонструвати свою волю через відповідні суспільні структури. Їх практично немає. Чи дозволили б свої і сусідні апаратні функціонери опозиційному лідеру формувати у них на очах потугу свого противника – українського народу – це, мабуть, риторичне питання. То ж у нас зарадше немає необхідних суспільних структур. Але в українському політикумі є, Слава Богу, воля народу до зміни влади, є і лідер, який цю волю репрезентує. На жаль, боротьба поки що йде на чужому для опозиції полі, за чужими правилами.

Що означає змусити діючого Президента грати не на адміністративно-ресурсному полі, а на полі народного волевиявлення? Що означає за цих умов перехопити у Президента країни ініціативу? Самодіяльне включення широких верств населення у боротьбу за владу на моральних засадах ненасилля здатне принести перемогу опозиції. Це включення буде поза контролем владних сил. Саме самодіяльного включення народу у виборчий процес боїться влада, бо воно “дестабілізує їх завоювання”. Проте, до цього неоднозначне ставлення і у чільних представників опозиції. Те, що опозиція не ставила собі за мету давати бій владі на полі народного волевиявлення, говорить і те, що моральні авторитети українського суспільства належно не задіяні у виборчій кампанії і не формують моральне лице опозиції, не задають чистого морального тону виборам. Письменники, художники і інші люди культури зі складностями прориваються зараз в інформаційне поле, без підтримки опозиційних штабів. Їхній потенціал організаційно не включений у виборчий процес.

Це необхідно зробити негайно. З одного боку, в суспільстві накопичується велике незадоволення адміністративним тиском влади на виборців. А з іншого – інтелігенція стає гіперчутливою до політичних подій, у які її втягує діюча влада. Останні дії влади щодо свідомої дестабілізації банківської системи змушують і мене, як Президента Асоціації українських банків, реагувати адекватно. Що буде з банками, з вкладниками і клієнтами, з економікою, якщо буде узаконене таке свавілля щодо фінансових установ і щодо інших суб’єктів господарювання?

Але, якщо ми прагнемо збудувати в Україні громадянське суспільство, то у цей процес спротиву необхідно включати всі громадські і професійні організації країни. Адже тиск влади переходить всі допустимі межі.
 
Громадянський опір проти адміністративної сваволі чинної влади наростає. В деяких регіонах і містах, на деяких підприємствах бачимо стихійні прояви такого протесту. Відповідну роботу проводить і опозиція. Очевидно, наступив час, коли і поза межами опозиційних виборчих штабів, для підготовки та здійснення у рамках чинних законів акцій протесту проти свавілля влади мусить розпочатися злагоджена робота, заснована на зазначених вище християнських принципах ненасилля. Сили громадянського опору і протесту незрівнянно більші, ніж це уявляються чиновникам, які пробують закамуфлювати ситуацію наївною версією про двох фаворитів з однаковими рейтингами. Ставленик адмінресурсу не є фаворитом. Ми пропонуємо посилити роз’яснювально-організаційну роботу з формування громадянського опору на засадах ненасилля проти свавілля влади. Така й інші форми включення самодіяльних організацій і окремих людей з громадянською позицією, без сумніву, допоможуть і діючому Президенту країни зробити правильний вибір. Вибір, гідний Великої доби України.

Олександер Сугоняко
 
2004-10-29
 
 

Курс валют на портале Finance.ua

 

Курси дорогоцінних металів: курс золота, срібла, платини і паладію
  • bank.gif
  • bank.jpeg
  • bank.jpg
  • bank.png
  • bank_2.jpg
  • bank_2.png
  • bank_3.jpg
  • bank_4.jpg
  • bank_5.jpg
  • bank_6.jpg
  • bank_7.jpg
  • bank_8.jpg
  • bank_9.jpg
  • bank_10.jpg
  • bank_11.jpg
  • bank_12.jpg
  • bank_13.jpg
  • bank_14.jpg
  • bank_15.jpg
  • bank_16.jpg
  • bank_17.jpg
  • bank_18.jpg
  • bank_19.jpg
  • bank_20.jpg
  • bank_21.jpg
  • bank_22.jpg
  • bank_23.jpg
  • bank_24.jpg
  • bank_25.jpg
  • bank_26.jpg
  • bank_27.jpg
  • bank_28.jpg
  • bank_29.jpg
  • bank_30.jpg
  • bank_31.jpg
  • bank_32.jpg
  • bank_33.jpg
  • bank_34.jpg
  • bank_35.jpg
  • bank_36.jpg
  • bank_38.jpg
  • bank_39.jpg
  • bank_40.jpg
  • bank_41.jpg
  • bank_42.jpg
  • bank_43.jpg
  • bank_44.jpg
  • bank_45.jpg
  • bank_46.jpg
  • bank_47.jpg
  • bank_48.jpg
  • bank_49.jpg
  • bank_50.jpg
  • bank_51.jpg
  • bank_52.jpg
  • bank_53.jpg
  • bank_54.jpg
  • bank_55.jpg
  • bank_56.jpg
  • bank_57.jpg
  • bank_58.jpg
  • bank_59.jpg
  • bank_60.jpg
  • bank_61.jpg
  • bank_62.jpg
  • bank_63.jpg
  • bank_64.jpg
  • bank_65.jpg
  • bank_66.jpg
  • bank_67.jpg
  • bank_68.jpg
  • bank_69.jpg
  • bank_70.jpg
  • bank_71.jpg
  • bank_72.jpg
  • bank_73.jpg
  • bank_74.jpg
  • bank_75.jpg
  • bank_76.jpg
  • bank_77.jpg
  • bank_78.jpg
  • bank_79.jpg
  • bank_80.jpg
  • bank_81.jpg
  • bank_82.jpg